Президент ВАТ «Українське Дунайське пароплавство» Євген Самошин звернувся до міністра транспорту і зв’язку України Йосипа Вінського з проханням розібратися з його незаконним звільненням і захистити від тиску з боку чиновників Мінтрансзв’язку.
Хто ж міг звільнити Євгена Самошина, який пройшов жорсткий конкурсний відбір на заміщення посади президента ВАТ і зайняв її відповідно до наказу, підписаного міністром зовсім нещодавно — на початку травня цього року? Виявляється, до такого суворого заходу вдався перший заступник директора Департаменту морського і річкового флоту Мінтрансзв’язку («Укрморрічпорт») Микола Верещака, який звинуватив Євгена Самошина в незадовільному управлінні пароплавством, незаконному звільненні людей, прийомі на керівні посади некваліфікованих кадрів тощо.
Не встоявши під тиском Миколи Анатолійовича і перебуваючи у стані емоційного збудження, Самошин написав тоді дві заяви про звільнення — «за станом здоров’я» і «за згодою сторін». Та, трохи охолонувши, дійшов висновку, що Микола Верещака перевищив покладені на нього повноваження. Адже відповідно до п. 9.4 статуту ВАТ «Українське Дунайське пароплавство» голову правління — президента ВАТ призначає (звільняє) шляхом укладання (розірвання) із ним контракту вищий орган — Міністерство транспорту і зв’язку України.
Можливо, обвинувачення, висунуті чиновниками «Укрморрічпорту» до президента ВАТ «Українське Дунайське пароплавство», який працює на цій посаді без року тиждень, у чомусь і справедливі. Але не можна не враховувати того, що він зробив за такий короткий термін із виведення пароплавства з того жалюгідного стану, в якому він його одержав від своїх попередників. А зроблено, між іншим, чимало.
Створена і виконується програма стабілізації і розвитку підприємства, основною метою якої є завершення 2008 року з прибутком. І якщо збитки за минулий рік становили майже 17 млн. гривень, то за підсумками другого кварталу поточного року вже отримано прибуток у 1,9 млн.
Попередник Євгена Самошина не уклав жодного договору на вантажоперевезення в поточному році по Дунаю. Сьогодні ж ця робота ведеться активно, вантажна база відновлюється, у стадії підписання — контракти на перевезення зерна врожаю 2008 року.
Отримавши в спадок невирішені позовні вимоги до пароплавства на суму більш як 20 млн. гривень, новий керівник уже домігся врегулювання позовних і претензійних справ на 10,8 млн. Досягнута домовленість із партнерами про підвищення фрахтових ставок на перевезення вантажів Дунаєм, що дасть змогу одержати за підсумками року додатковий дохід у 6,5 млн. дол.
Підписано контракти на 2009 рік на пасажирські перевезення іноземних туристів. З 16 морських суден, відданих старим керівництвом компанії в бербоут-чартер (оренда з подальшим продажем), сім уже повернули пароплавству без будь-яких матеріальних і фінансових втрат. З банками-кредиторами укладено угоди про реструктуризацію заборгованості з погашення старих кредитів. У другому кварталі поточного року на 14% підвищено ставки заробітної плати береговому складу, а з 1 липня на 10% — ще й плавскладу.
Якщо це привід для звільнення, то за що ж тоді заохочують?
У верхніх ешелонах влади нашої країни особливо цінні ті чиновники, які вміють «без галасу і пилюки» усувати небажаних сильним світу цього. От їх і заохочують. А Євген Сергійович, який послідовно виступає проти приватизації ввіреного йому пароплавства, за всіма параметрами потрапляє в категорію небажаних.
Навіть київські горобці на всіх деревах цвірінчать про боротьбу різноманітних груп впливу в Мінтрансзв’язку за контроль над Українським Дунайським пароплавством. Про те, що в Євгена Самошина і заступника міністра транспорту і зв’язку Володимира Бадагова складні стосунки, знає будь-хто. До призначення заступником міністра транспорту і зв’язку Володимир Федорович багато років управляв Полтавським ГЗК. І те, що він, курируючи в міністерстві залізничний транспорт, став головою наглядової ради ВАТ «Українське Дунайське пароплавство», багатьом видалося нелогічним. Зазвичай ця функція покладається на профільного заступника міністра.
Конфлікт між президентом пароплавства і головою наглядової ради виник, коли на посаду віце-президента пароплавства з експлуатації флоту не пройшла кандидатура, запропонована Володимиром Федоровичем. Ціна питання стане зрозумілою, якщо врахувати, що найімовірнішими претендентами на придбання Українського Дунайського пароплавства є бізнес-групи Костянтина Григоришина і Костянтина Жеваго. Для першого це — продовження стратегії на придбання активів водного транспорту. Для другого ж придбання пароплавства перспективне з погляду оптимізації експортних поставок продукції Полтавського ГЗК, частка яких в обсягах перевезень пароплавства донедавна становила 20—25%, а з виникненням конфлікту раптом стала неухильно скорочуватися, становлячи в серпні лише 27 тис. тон.
Офіційна причина — не вистачає залізничних вагонів. Але, за даними «Укрморрічфлоту» (агов, пане Верещако!), обсяги переробки в Ізмаїльському порту за позицією «Руда різна», куди входить і залізорудна сировина, у першому півріччі поточного року зросли на 12,7%, досягнувши 1797,8 тис. тонн.
Очевидно, що справжні причини як скорочення перевезень залізорудної сировини, так і конфліктів, які розпалюються навколо Українського Дунайського пароплавства, дещо інші...
Між тим ситуація розвивається. На захист звільненого президента виступили трудовий колектив і профспілкова організація пароплавства, які провели мітинг та звернулися з відповідним листом до прем’єр-міністра України. За Самошина проголосували і депутати Ізмаїльської міської ради, причому одноголосно. Одержавши таку підтримку, пан Самошин офіційно оголосив про те, що обов’язково оскаржить своє звільнення в суді.