До президентських виборів залишилося два роки, і нам невтомно про це нагадують. І всіх безумовно хвилює питання: хто ж буде наступним президентом? Цілком справедливо, адже президент і парламент визначають законодавчу основу життя держави і власне суспільства. А через чотири роки — парламентські вибори. Тож наближаються нелегкі часи.
Тим часом є ще й виконавча влада, зокрема уряд, який повинен дбати передусім про економіку країни в рамках ухвалених парламентом законів. Як це вдається нинішньому уряду — думка народного депутата Володимира ДЕМЬОХІНА, першого заступника голови Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності й інвестицій, уповноваженого депутатської групи «Народовладдя». Володимир Анатолійович визнає, що не всі «правила гри» для уряду виписано парламентом, тож Кабмін працює в досить непростих умовах. І дуже вітає бажання уряду налагодити відносини з парламентом. Проте, схоже, в законодавців і членів уряду, м’яко кажучи, трохи різні погляди на співробітництво. Утім, із В.Демьохіним ми говорили не лише про це.
— Ще на першій сесії нинішнього скликання уряд подав на затвердження парламенту свою програму дій. Програму, прямо скажу, сиру. І більшість депутатів тоді відзначали, що ця програма не має системності. Природно, що парламентарії внесли свої пропозиції і відправили її на доопрацювання. Та як же ми здивувалися, коли в день уряду у Верховній Раді 10 вересня Кабмін представив... стратегію подолання бідності. Самі стратеги та стратегії, а де ж тактика й та системна робота, якої ми всі чекаємо від уряду? Це одна біда.
З другого боку, члени нашого уряду постійно намагаються, образно кажучи, вхопитися за кермо і керувати автомобілем, тобто конкретним підприємством. Замість того щоб вибудовувати системну програму діяльності. Це стосується всього уряду, оскільки в кожній галузі, чи то металургія чи сільське господарство, цілком чітко прозирає бажання керувати конкретними суб’єктами господарювання. При цьому абсолютно ігнорується Закон «Про підприємство», тоді як ніхто нікому не давав права його порушувати і втручатись у внутрішню діяльність підприємства.
Є безліч промовистих свідчень цього. Нині обговорюється, приміром, проект створення дочірнього підприємства НАК «Нафтогаз України» — компанії «Нафта України». Ідея його дуже проста й уже озвучена: зібрати держпакети профільних АТ й віддати цій компанії в управління. Інакше кажучи, створюється холдинг, завдання якого — одержати дивіденди. Але при цьому холдинг — і це нонсенс! — планує втручатися в господарську діяльність інших суб’єктів господарювання.
— Ви противник самої ідеї створення такої компанії?
— Безумовно, позаяк усе це робиться лише для того, щоб централізувати в Києві управління підприємствами. Ще один приклад. ВАТ «Укрнафта», де вже два роки не проводяться загальні збори акціонерів — конфлікт між приватними акціонерами цієї компанії та держателями держпакета її акцій. І виходить, що, замість пошуку шляхів збільшення нафтовидобутку та розв’язання виробничих проблем, там вирішують завдання «хто буде начальником» або «хто в домі господар». Як наслідок котирування акцій цієї компанії не зростають (а ви знаєте, що «Укрнафта» однією з перших випустила американські депозитарні розписки). І чомусь ніхто не замислюється над тим, що коли така компанія втрачає ринкову привабливість, коли акціонерам не виплачуються дивіденди, — це є показником інвестиційної привабливості всієї держави, стану її інвестиційного клімату. Усе це наслідок прагнення уряду, ФДМ «вручну» керувати компанією. Адже фактично з їхньої вини другий рік в «Укрнафти» зриваються збори акціонерів. І це при тому, що завдання уряду — дбати про поліпшення інвестиційного клімату в країні.
— Бачу, що принаймні на ваш голос і голоси ваших однодумців у Верховній Раді уряду годі розраховувати.
— При розгляді і програми уряду, і бюджету на наступний рік ми — комітет із питань економічної політики та депутатська група «Народовладдя» — вимагатимемо від Кабінету міністрів відмовитися від «ручного» управління і, так би мовити, містечкового принципу керування економікою держави. Це вже призвело до негативних наслідків, приміром, у Кременчуку — в АТ «Укртатнафта».
— Я розумію, що як людині, котра чотири роки пропрацювала в «Укртатнафті», вам не байдуже, що відбувається з цією компанією. Але буквально зо два тижні тому я була в Кременчуку, розмовляла з керівництвом «Укртатнафти» й ніяких «страшилок» не почула. Та й показники роботи компанії далеко не погані.
— Загалом це унікальна компанія, що створювалася на відмінних від інших засадах: після корпоратизації Кременчуцького НПЗ компанія, тобто її статутний фонд, формувалася не шляхом акціонування й викупу акціонерами частини паїв СФ, а шляхом внесення акціонерами паїв і збільшення статутного фонду, який на сьогодні вже сформований і становить 359 млн. дол. На території цього підприємства нині фактично існують чотири самостійних заводи (установки) із загальною переробною потужністю 18,5 млн. тонн за рік. Причому три установки будувалися спеціально для переробки важкої сірчистої татарської нафти, а одна — для переробки східноукраїнської. І практично на сьогодні це єдине підприємство в СНД, спроможне переробляти такий об’єм сірчистої нафти.
Поки відбувався процес формування компанії, аж до літа минулого року, ніхто на неї особливої уваги не звертав. Не дуже нею цікавився й такий акціонер, як «Татнафта» (у них були свої проблеми в Татарстані). Напевно, свого часу «Татнафті» забракло далекоглядності, щоб оцінити перспективність ідеї створення «Укртатнафти». Проте компанія створювалася завдяки підтримці президента Татарстану Шаймієва та першого віце-прем’єра Муратова. І, власне, завдяки президенту Кучмі, який підписав із Татарстаном угоду про створення «Укртатнафти». Татарстан обіцяв поставляти в Кременчук по 8 млн. тонн нафти на рік. Але, на жаль, рік у рік обсяги поставок нафти зменшувалися, інтерес до компанії в акціонерів зникав. 2000 року татарська сторона поставила лише близько 1 млн. тонн нафти, за перше півріччя 2001-го — якихось 450 тис. тонн.
Одне слово, формування компанії відбувалося складно. І не тільки з вищезазначених причин, а й тому, що періодично нею намагалися керувати «в ручному» режимі. Тобто «батьківщина в небезпеці» була як мінімум тричі на рік: опалювальний сезон, сівба та жнива. Протягом цих трьох періодів «ручне» управління доходило до того, що, приміром, в опалювальний сезон ми відвантажували по 500 тис. тонн мазуту генеруючим компаніям без оплати. І все це — відповідно до постанов уряду! За ті поставки енергетики з компанією досі повністю не розрахувалися. За моїми підрахунками, збитки «Укртатнафти» від усіх цих «ручних» керувань перевищують 60 млн. дол.! І це тільки за рахунок енергетики.
— А нині хтось цими боргами займається?
— Ніхто. Усі борги подарували. Як мені сказала під час свого віце-прем’єрства Юлія Тимошенко, це борги старого уряду. Я мало не подумав, що ще царського... До речі, практично всі підприємства, які пройшли шлях корпоратизації та акціонування, у той період мали безліч боргів і пройшли хто через банкрутство, хто через реструктуризацію боргів. «Укртатнафта» 1997 року мала заборгованість перед постачальниками нафти на 900 тис. тонн нафтопродуктів. 2001-го — вже на 400 тис. тонн. Причому, наголошую, відбулося це вже при значному зменшенні поставок нафти. І це зайвий раз доводить, що «ручне» управління уряду підприємствами завжди призводило до економічних збитків останніх.
— Але ж були й інші причини — об’єктивні чи що?
— Так, якщо пригадуєте, був період, коли через несанкціоновані відбори газу в Україні російське Міністерство палива обмежило поставки нафти на українські НПЗ. Другої проблеми не розв’язано досі — це повернення ПДВ російським нафтовим компаніям, які поставляють нафту в Україну. Нині цю проблему намагаються розв’язувати, але поки що особливих зрушень немає. ПДВ, як і раніше, нафтовим компаніям у Росії не повертають, а в Україні уникають сплати ПДВ через пільгові схеми.
— Ви вважаєте, що цю проблему можливо розв’язати?
— Так, але на міждержавному рівні. Адже сьогодні ми — як ізгої у світовій системі торгівлі. Декларуємо, що йдемо в Європу, маємо намір вступати в СОТ. Але якщо ми справді плануємо це робити, то це означає, що в нас мають бути рівні умови з усіма. А насправді у відносинах, приміром, із Росією, виходить, що коли її нафтові компанії через територію України транспортують щороку 12 млн. тонн нафти (через одеський порт), їм ПДВ повертають, а коли вони поставляють нафту в Україну — ні. Про які тоді рівні умови можна говорити?
Усе це, безумовно, негативно позначається на діяльності таких великих компаній, як «Укртатнафта».
Правда, відтоді як у Російській Федерації вирішили створити так званий банк нафти (а там річний надлишок високосірчистої нафти, видобутої різними компаніями, близько 20 млн. тонн), інтерес «Татнафти» до Кременчуцького НПЗ, до якого йде окремий нафтопровід, різко зріс. Відразу проявилися й суперечності між акціонерами. Саме тоді наш уряд вирішив знову покерувати компанією і робить це вже другий рік. Мене й директора, який очолював завод 15 років, Володимира Матицина, незаконно (що встановлено двома судами) звільнили. Ми свої права відновили, але з підприємства пішли.
Уже як депутат і член комітету саме з питань економічної політики я хотів на останньому засіданні спостережної ради «Укртатнафти» поставити просте запитання: чому, попри зростання у певний період поставок нафти, економічні показники компанії погіршилися? Вона почала менше випускати якісної продукції, збільшилися технологічні втрати. Гадаю, на наступних зборах акціонерів усе це стане очевидним. Створюються якісь структури, нафтопродукти відвантажуються без передоплати. Так, ми іноді теж так чинили, але це були поодинокі випадки, які мали певну мотивацію. Сьогодні це вже стало системою. «Татнафта», бачачи таку систему, останнім часом різко скоротила нафтопоставки, і якщо так ітиме й далі, поставки можуть загалом припинитися. А лише східноукраїнської нафти явно замало для роботи заводу.
— Ви говорите про невдоволення іноземних акціонерів «Укртатнафти». А мені доводилося чути протилежне...
— На сьогодні ситуація така. З одного боку — Фонд держмайна України з 43% акцій «Укртатнафти». З другого — 38%, що належать акціонерам із Татарстану, і 18% — американській та швейцарській компаніям.
— Володимире Анатолійовичу, ходять уперті чутки, що американські та швейцарські акціонери продали свої акції «Татнафті». Чи складається ситуація як в «Укрнафті», де приватні акціонери просто консолідували свої пакети і, відповідно, вимоги?
— Руху акцій не було. Але сьогодні є консолідація 18% і 38% акцій. Я не можу сказати, чи викупила «Татнафта» навіть не акції, а ці фірми, — це можуть сказати лише вони. Проте чітко знаю, що консолідація в цьому плані є.
— У такому разі виходить, що зарубіжні акціонери, передусім «Татнафта», фактично можуть керувати «Укртатнафтою»?
— Так. Їм, звісно, буде складно провести збори акціонерів без 43% акцій ФДМ. Але якщо проведуть, то, ясна річ, компанією керуватимуть вони. Я загалом вважаю, що контрольні пакети акцій, які надають право керувати українськими НПЗ, повинні належати нафтовим компаніям. Адже, хочемо ми цього чи ні, без сировини ці заводи — купа брухту.
А натомість ФДМ протягом року оскаржував права американської та швейцарської компаній, які реально інвестували в «Укрататнафту» 3 млн. доларів. До речі, усі суди він програв. А ще Україна одержала гнівний лист від американського конгресмена, стурбованого тим, що в Україні нехтують правами акціонерів. Усе це в результаті позначилося на інвестиційному кліматі. Американці та швейцарці вже втратили інтерес до компанії, бо переконалися: тут нормально вести бізнес неможливо. Тож не здивуюся, якщо вони все-таки продали ці компанії «Татнафті».
Ви як демократична газета, ясна річ, висвітлюєте різні думки. І я не заперечуватиму, що певні успіхи в нового менеджменту «Укртатнафти» є.
— Мабуть, це важко заперечувати, тим паче що підприємство рік після вашого звільнення працювало і, треба сказати, непогано.
— Я розумію, що перед зборами акціонерів це дуже хочуть довести. А найкращий спосіб — порівняння. Приміром, порівняти роботу нинішнього керівництва компанії з роботою колишнього, тобто В.Матицина й мене як його першого заступника. І щоб уже зовсім ніхто не сумнівався, ще можна спробувати нас цілком очорнити, що нині й робиться.
— Ви вважаєте, що колишнього голову правління «Укртатнафти» затримали безпідставно?
— Упевнений, що затримання В.Матицина — замовлення. Це те ж саме «ручне» управління, але вже не промисловими підприємствами, а правоохоронними органами й судами.
— І ви знаєте, хто «замовник»?
— Здогадуюся. І ось що цікаво, адже інкримінують йому заборгованість підприємства перед торговим домом «Татнафта-Україна». Але те ж саме можна інкримінувати й нинішньому керівництву АТ. Виходить, що будь-яка господарська діяльність розглядається як злочин, якщо є дебіторська заборгованість. А найголовніше, в чому обвинувачують Матицина, — нібито він украв 150 тис. тонн нафтопродуктів. Але це в принципі неможливо зробити. Досить подивитися історію угод, і все стане зрозуміло. Друге обвинувачення — незаконне відкриття валютного рахунку в нафтовій столиці Татарстану Альметивську. Але річ у тому, що там і зараз є представництво «Укртатнафти»; ясна річ, був валютний рахунок і за ліцензією Нацбанку України туди перераховувалися гроші (було перераховано 180 тис. дол.). То який же це злочин?
Наступний сюжет — незаконне внесення активів у статутний фонд уже згаданого торгового дому. Нібито тоді все майно перебувало в податковій заставі й робити цього не можна було. Але насправді не було ніякої податкової застави, а про засновництво торгового дому є рішення акціонерів.
І, попри те, що всі ці обвинувачення вже спростували адвокати Матицина, прокуратура вважає його соціально небезпечною людиною, оскільки в нього, мовляв, рахунки за кордоном і нерухомість. Але коли 7 вересня Полтавський обласний апеляційний суд розглядав апеляцію про незаконне затримання Матицина, держобвинувач не зміг надати жодного доказу. У результаті суд виносить рішення негайно звільнити Матицина під фінансову заставу. А далі прокуратура зробила все, щоб через два дні на 72 години затримати його знову, але тепер уже... за незаконне зберігання зброї. Під час обшуку в Матицина знайшли карабін, у номері якого дві цифри не збігаються з номером, вказаним у дозволі. Загалом, це технічна помилка, допущена при реєстрації зброї. Але це послужило приводом для тримання Матицина за гратами, як кажуть, щоб не заважав слідству. Цікаво, як він може заважати: сам уже рік як пенсіонер і не причетний до компанії. Проте, як на мене, робиться все, щоб, так би мовити, повісити на нього всіх собак. Але не треба забувати, що він 15 років очолював найбільший в Україні НПЗ й утримував його в чудовому технологічному стані. І в тому, що «Укртатнафта» сьогодні теж найбільша компанія, його заслуга — неабияка.
— А в тому, що в нинішнього правління цього АТ голова болить, як повернути орендовані установки?
— Коли ми здавали установки в оренду — це була виробнича необхідність. Адже вони однак простоювали. Та, власне, наскільки мені відомо, і зараз дві установки простоюють. Не думаю, що АТ «Укртатнафта» від цього виграє. Якщо можна здати установку в оренду й одержувати таким чином прибуток, то нерозумно цього не робити.
— Якщо ви настільки впевнені, що арешт Матицина має замовний характер, то, як ви гадаєте, чому ж вас не заарештували?
— Я не плекаю ілюзій: не був би я народним депутатом, мене, напевно, заарештували б у першу чергу. Але й затримання В.Матицина — це форма тиску на мене. Вважаю, що незаслужено очорнили шановну людину. Так, буде суд, і я переконаний, що його невинність буде доведено. Але не треба забувати, що він уже не молодий і далеко не здоровий, а останні події ще більше підірвали його здоров’я.
А повертаючись до того, що я говорив про «ручне» керування, додам: на жаль, при цьому ніхто не думає, що далеко не всі методи хороші і як це може позначитися на економіці держави. І завтра може з’ясуватися, що «рулювати» буде нічим.