Усі в Україні знають про складну ситуацію із забезпеченням прав власності. Причин багато — починаючи проблемами перехідного періоду, проріхами в законодавстві й закінчуючи тим, що нині туманно називають «усталеною юридичною практикою».
Із цим постійно стикаються підприємства всіх рівнів. Але якщо проблеми великого бізнесу більш-менш висвітлюються, то біди середніх підприємств зазвичай так і не виходять за межі району.
Тим часом суто районними ці проблеми назвати складно. Нещодавно на поверхню сплив конфлікт навколо ЗАТ «Лейпциг». Це — середніх розмірів компанія на Голосіївському проспекті в Києві, яка торгує меблями.
Створювалося ЗАТ на зорі приватизації, ще 1994-го. Засновниками стали 32 члени товариства покупців, члени трудового колективу й МП «Планета Сервіс ЛТД». При цьому трудовий колектив оплатив свої акції, передавши майно й немайнові активи у вигляді права користуватися нежилим приміщенням. Іншу частину коштів пообіцяли інші засновники. Загалом, досить типова історія.
Проте з оплатою статутного фонду ЗАТ «Фірма «Лейпциг» виникли серйозні труднощі. Частина акціонерів його оплатила, а частина — ні. Так, відповідно до рішення Московського районного суду Києва від 30 травня 2000 року, встановлено, що мале підприємство «Планета Сервіс ЛТД» не підтвердило свого внеску у розмірі 25% до статутного фонду ЗАТ.
А рішенням Шевченківського районного суду Києва від 22 лютого 2001 року було визнано недійсними засновницькі документи ЗАТ «Фірма «Лейпциг» у частині участі як засновника МП «Планета Сервіс ЛТД».
Те, що цього акціонера виключили справедливо, були згодні, здається, всі. Проте справа на цьому не завершилася — навпаки, вона тільки почалася. Річ у тому, що керівник ЗАТ «Фірма «Лейпциг» Алла Демченко мала свої плани на «звільнені» акції. Хоча, за ідеєю, виключивши одного із засновників, слід було зменшити статутний фонд ЗАТ «Фірма «Лейпциг» на кількість акцій, які йому належать.
На той час стало зрозуміло, що магазин площею 1824 квадратні метри — це дуже привабливий об’єкт. Уже тільки як нерухомість він коштує нині кілька мільйонів доларів. З урахуванням бізнесу — ще більше.
Генеральний директор потихеньку збирала акції й на момент виходу судових рішень мала 12,18% статутного фонду. Все цілком законно.
Але от далі почалася чудасія... З’являється рішення зборів акціонерів, відповідно до якого із засновників ЗАТ «Фірма «Лейпциг» виключається не тільки МП «Планета Сервіс ЛТД» (що цілком справедливо), а... й акціонери, які своєчасно й повністю зробили свої внески до статутного фонду (13,98%).
Друге «диво» виявилося ще банальнішим. Вивівши зі складу засновників МП «Планета Сервіс ЛТД» плюс сумлінних акціонерів, 38,98% акцій «Лейпцигу» пані Демченко оформила на себе. Додавши акції до вже наявних, одержуємо жаданий контрольний пакет — 51% акцій.
Причому зроблено це було так. На засіданні дирекції... задовольнили заяву А.Демченко про передачу їй вільних до перерозподілу акцій і постановили дозволити їй придбати ці акції.
Просто — і з грубим порушенням законодавства. Адже відповідно до Закону «Про господарські товариства», такі рішення є винятково прерогативою загальних зборів акціонерів.
До речі, як випливає з протоколу №7 засідання дирекції від 23 вересня 2005 року, член дирекції Р.Петрачкова повідомила, що від інших учасників акціонерного товариства не надходило заяв щодо придбання вільних акцій. І зазначила, що якби такі заяви й надійшли на ім’я дирекції, то дирекція пропонувала б однаково передати акції тільки улюбленому керівникові.
Але, по-перше, заяви від акціонерів про бажання придбати акції й не могли надійти. Їм просто ніхто цього не пропонував.
Утім, завершити справу тихо не вдалося. Акціонери чомусь не захотіли дарувати директорові мільйони доларів. До того ж виключеним співвласникам навіть не виплатили вартості їхньої частки в статутному фонді ЗАТ, що теж є порушенням статті 54 Закону «Про господарські товариства».
Акціонери оспорили правомочність рішень у судах і звернулися до правоохоронних і контролюючих органів з вимогою розслідувати дії директора, в результаті якої зникли їхні акції. Прокуратура Києва порушила за цим фактом справу.
Держкомісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР) перевірила те, що сталося, на предмет відповідності господарському законодавству й законодавству про цінні папери. Комісія встановила, що А.Демченко порушила статтю 10 Закону «Про господарські товариства», протиправно позбавивши акціонерів ЗАТ «Фірма «Лейпциг» належної їм власності, а також порушила низку інших основних прав акціонерів. Про це повідомлялося в листі комісії від 6 листопада 2007 року.
У тому ж таки листопаді 2007 року Голосіївський районний суд Києва та Господарський суд Києва задовольнили позови ошуканих акціонерів ЗАТ «Фірма «Лейпциг» і повернули належні їм акції. Апеляційна інстанція залишила ці рішення в силі.
У тому ж таки листопаді відбулися й позачергові збори акціонерів ЗАТ «Фірма «Лейпциг». У них взяли участь акціонери, які володіють 67,44% статутного фонду, тобто збори були легітимні й правомочні для прийняття рішень. Одним із рішень цих зборів було звільнити пані Демченко з посади голови правління — генерального директора ЗАТ «Фірма «Лейпциг».
Природно, Алла Михайлівна з приставкою «екс» не погодилася й теж звернулася до суду — Дніпровського районного міста Києва. Причому прийняті судом за клопотанням позивача заходи для забезпечення позову фактично на місяць заблокували роботу підприємства.
Керівництво ЗАТ «Фірма «Лейпциг» звернулося до Вищої кваліфікаційної комісії судів і Вищої ради юстиції зі скаргою на неправомірно винесене рішення. У результаті 15 січня 2008 року суддя Дніпровського районного суду, дізнавшись про справжній стан речей, скасувала раніше прийняті ухвали.
Однак ситуація залишається складною. Наприкінці лютого 2008 року агентство «Українські новини» цитувало текст заяви Асоціації захисту прав громадян на ім’я голови Верховного суду Василя Онопенка й голови Вищої ради юстиції Лідії Ізовітової. У ньому асоціація просить перевірити інформацію про вплив на рішення українських судів при передачі акцій підприємства пані Демченко.
Причому ситуація навколо компанії характеризується як «рейдерське захоплення власності акціонерів ЗАТ «Фірма «Лейпциг» старим головою правління». Більш того, звертається увага на «досить неоднозначну роль у цьому питанні окремих представників судової системи України».
Найцікавіше, що в повідомленні говориться, що, за даними асоціації, тиск на суди Апеляційного суду Києва з метою скасування цим судом рішень роблять... «особи, наближені до Онопенка». Власне кажучи, звернення саме й має на меті з’ясувати, наскільки ці дії його помічників санкціоновані самим В.Онопенком.
Але те, що колишнє керівництво має сильну підтримку, очевидно...
За даними асоціації, нині готується передача справи на розгляд до більш лояльного судового органу, апеляції на рішення Дніпровського районного суду Києва в Апеляційному суді Києва. Загалом, на кону чималі ресурси.
Не кажучи вже про те, що створюється прецедент. В Україні — понад 37 тис. акціонерних товариств, у багатьох із них ситуація не менш складна, ніж у ЗАТ «Фірма «Лейпциг». Ну а бажання керівництва одержати пакет побільше — теж не рідкість.
Так що коли «лейпцизька схема» відбирання акцій спрацює, на нас очікує нова хвиля захоплюючих справ. Охочих вистачить, і помічники теж знайдуться.
Як це позначиться на діяльності тисяч акціонерних товариств, теж передбачити неважко. Блокування рахунків і судові позови життя нікому не поліпшували.
Поки що зупинити таку перспективу нескладно. Треба просто почати виконувати закони України. От тільки чи вистачить бажання це робити?