2 червня Апеляційний господарський суд Києва підтвердив рішення Господарського суду столиці від 22 квітня про визнання приватизації комбінату «Криворіжсталь» незаконною. Акції комбінату нині арештовано. Тим самим ситуація навколо приватизації найбільшого комбінату країни знову повернулася до вихідної точки.
Водночас Президент України Віктор Ющенко досить несподівано подарував надію його покупцям, заявивши про можливість укладання мирової угоди.
Сформовану навколо приватизації підприємства ситуацію коментує Сергій ВЛАСЕНКО, партнер адвокатської компанії «Правіс: Рєзников, Власенко і партнери», котра веде справу зі сторони ІМС (тобто Віктора Пінчука й Ріната Ахметова).
— Сергію, розкажіть, будь ласка, що сталося на засіданні в Апеляційному господарському суді?
— Із юридичної точки зору, квітневе рішення ухвалили з кричущими порушеннями закону. Суд навіть не заслухав тих, кого запросив. А 2 червня Апеляційний суд не лише підтвердив ці рішення, а й додав рішення про арешт акцій «Криворіжсталі».
Відверто кажучи, ми були здивовані нелогічністю того, що відбувається. Протягом кількох днів засідання, і це підтверджується аудіо- й відеозаписами, ми намагалися дати пояснення по порушеннях, яких припустився Господарський суд. На нашу думку, їх було так багато, що судовий процес не можна вважати законним. Нам не надавали слова, не давали можливості подавати клопотання, не дозволяли виступити з поясненнями по суті справи.
— Що саме вас здивувало?
— Річ у тому, що Апеляційний суд неодноразово погоджувався з тим — і це також зафіксовано на аудіо- й відеозапису, — що з процесуальної точки зору рішення Господарського суду незаконне.
Суд неодноразово відзначав: «Ми розуміємо, що незаконно, ми слухали технічну фіксацію засідань, дивилися документи, вашу апеляційну скаргу. Так, те рішення було прийняте з дуже істотними порушеннями». Тож дивно, що попри такі заяви Апеляційний суд не скасував це рішення.
— А ви не припускаєте можливості, що таке рішення суду було запрограмовано заздалегідь?
— Це не зовсім так. Швидше за все, суд уже від самого початку слухань мав власну позицію в справі. І ця позиція була явно не на нашу користь. Я маю досвід перебування в судах і вже на другий день слухання розумів: у суду є така позиція по справі. Це виявлялося в тому, як суд реагував на мої аргументи, сприймав докази протилежної сторони, ставився до запитань.
Можу навести приклад. Ми просили Фонд держмайна України пояснити, чому протягом усього минулого року в них була одна, викладена на папері й підписана керівником, правова позиція в справі, а зараз вона кардинально змінилася. Представники Фонду заявили, що це може пояснити лише голова ФДМ Валентина Семенюк. Ми запропонували викликати В.Семенюк, адже справа стосується об’єкта, за який заплачено величезні гроші, мільярди гривень. А суд відповідає, що його не цікавить, з якої причини держорган змінює свою позицію на протилежну.
У моїй практиці — це вперше, аби держорган так кардинально змінив свою позицію стосовно такої неоднозначної та складної судової справи.
Так, справді, це право сторони — змінювати позицію. Але невже при розгляді такої резонансної справи суд не міг спробувати з’ясувати причини того, що сталося? Це принциповий момент. Але суд каже, що «нас це не цікавить, давайте швидше, швидше. Нам усе зрозуміло». Ось таких моментів щодня було дуже багато.
— Ви оскаржуватимете рішення?
— По суті, у нас об’єктом оскарження є рішення Господарського суду від 22 квітня.
Певною мірою нам зараз навіть стало легше. Тодішні порушення такі очевидні, що в нас є дуже серйозні шанси при оскарженні рішення у Вищому господарському суді. І ще більші — у разі розгляду цих справ у міжнародних судових інститутах, зокрема в Європейському суді з прав людини.
Для нас було б гірше, якби суд скасував рішення першої інстанції й визнав очевидні факти порушень. А потім за результатами розгляду знову прийняв би аналогічне рішення. Але суд сказав: «У першій інстанції було все законно». Дуже сумніваюся, що таке можливе в Європейському суді. А ми туди обов’язково звернемося, коли очевидне порушення закону не буде визнано в Україні.
До того ж є рішення Печерського суду, Верховного суду України, які підтверджують законність приватизації. До речі, залишається невирішеною ситуація, коли рішення різних судів з того самого питання суперечать одне одному. Тобто Апеляційний суд своїм рішенням фактично заклав бомбу уповільненої дії.
— Які ваші подальші дії щодо «Криворіжсталі»?
— Я вже сказав — готуватимемо касацію у Вищий господарський суд. Плюс до цього ми однозначно продовжуватимемо дії з укладання мирової угоди між інвестором і державою. Ми вважаємо, мирова угода є найбільш легальною, цивілізованою та прийнятною формою розв’язання цього конфлікту шляхом узгодження умов, прийнятних і для інвестора, і для держави.
Зрозуміло, задовольнити всіх неможливо. У чомусь незадоволеною буде держава, у чомусь — інвестор. У цій ситуації ми з надією сприйняли сьогоднішню (2 червня. — С.П.) заяву Президента України. Він сказав, що вітає ідею мирової угоди, запропонованої ІМС як власником 93% «Криворіжсталі», і що цю суперечку потрібно врегулювати мирним шляхом.
— Як ви оцінюєте можливість такої мирової угоди?
— До сьогоднішньої заяви Президента України оцінював дуже обережно. Зараз у мене трохи більше оптимізму. Адже це слова глави держави, гаранта Конституції. Крім того, заяву було зроблено не наступного дня після нашої пропозиції, а через тиждень. Тобто це зважене, продумане, усвідомлене рішення.
— А чи є альтернатива мировій угоді в справі про «Криворіжсталь»?
— Юридична війна, але це тупиковий шлях. Нормальний шлях — це домовлятися. Узагалі-то, світові угоди одного інвестора з іншим або ж із державою — це звичайна європейська практика. Мені цей шлях видається перспективним, можливо, навіть єдиним. Бо жоден серйозний інвестор не прийде купувати цей об’єкт доти, доки в Європейському суді з прав людини лежатиме заява про те, що під час суду стосовно об’єкта порушувалися чиїсь права й суд був несправедливим.
Можливо, певні структури, котрі менш толерантно ставляться до закону, і пішли б на це, але тільки не великий інвестор. Наважившись на такий крок, він однозначно придбає об’єкт із дефектом. І, відповідно, із дисконтом. Знаючи про позов у Європейському суді, будь-який серйозний інвестор передусім відправить туди своїх юристів. Вони проведуть аналіз і скажуть, що можливість вирішення позову, приміром, 70%. Тому при купівлі об’єкта інвестор обов’язково вимагатиме зниження ціни...
— Тобто ви підкладаєте «міну» під будь-якого можливого покупця комбінату в разі його реприватизації?
— Зрозумійте, йдеться не лише про «Криворіжсталь». Ми зараз говоримо про те, як держава поводитиметься в аналогічних конфліктах надалі. Адже не вийде скласти список із 20—30 об’єктів, а про інші сказати: питань немає, усе було добре. Навіть у справі про «Криворіжсталь» порушення, інкриміновані власнику, — це недотримання формальних процедур. Приміром, ІМС обвинувачують у тому, що не було дотримано терміну в 75 днів після публікації в ЗМІ інформації про проведення конкурсу. Добре, подивимося, скільки підприємств групи «Г» приватизувалися з дотриманням цього терміну. Із 300 підприємств — аж 14, а інші 286 приватизувалися в термін від 30 до 75 днів. Так давайте й їх реприватизовуватимемо. Нині «Криворіжсталь» — це лакмусовий папірець, що допоможе визначити правила гри у відносинах держави й інвесторів.
Тому принципово важливо, щоб саме стосовно цього об’єкта держава, продемонструвавши політичну волю, прийняла стратегічно правильне рішення. Мирова угода — це єдиний вихід, який дасть змогу досягти компромісу.