ФПГ «Інтерпайп», «Індустріальна спілка Донбасу», «Систем Кепітал Менеджмент» об’єднує одне — вони не мають власних джерел залізорудної сировини, але вельми розраховують одержати їх у процесі приватизації «Укррудпрому». Трійка покладає надії на законопроект депутата Гурова, що пропонує приватизувати «Укррудпром» оптом.
Частка підприємств «Укррудпрому» у виробництві товарної продукції гірничодобувної галузі України в 2002 році становила 69%. Що вельми привабливо для згаданих вище фінансово-промислових груп із «донецькою пропискою». Річ у тому, що ІСД і «Систем Кепітал Менеджмент» мають величезний досвід вибудовування високоефективних ланцюжків «вугілля–кокс—метал». За оцінками експертів, сьогодні обидві групи спільно контролюють близько 80% видобутку коксівного вугілля в Україні, і, по суті, мова йде про своєрідну монополію.
У тому разі, якщо «Укррудпром» дістанеться одній із названих груп, можна не сумніватися, що на гірничодобувну галузь очікує приблизно та сама доля, що і вітчизняний вуглепром. Донецькі ФПГ звикли знижувати витрати насамперед на першій ланці ланцюжка «вугілля—кокс—метал» за рахунок утримання низьких цін на продукцію шахт. Невеликий побічний результат цієї політики — видобуток вугілля в Україні повільно, але впевнено скорочується. Приміром, у січні—травні 2003 — на 10% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Адже і торік він (нехай не так сильно) також знижувався. У результаті Україна була змушена імпортувати 6,2 млн. тонн вугілля з Росії та Польщі і надалі збирається купувати його в таких же обсягах.
Паралельно з падінням видобутку вугілля зменшуються платежі підприємств галузі до бюджету, на 10% збільшилися борги по зарплаті (за п’ять місяців вони зросли на 217 млн. грн, водночас як за весь минулий рік — на 231 млн. грн). Однак у 2003 році фінансування вугільної галузі з бюджету збільшилося на 111 млн. грн. «Не такого результату ми очікували від розрекламованого реформування вугільної галузі», — зазначив наприкінці травня Президент України Леонід Кучма. Сумнівно, що таке зауваження порадувало віце-прем’єра по ТЕК Віталія Гайдука, одного з ініціаторів вугільної реформи й одного з батьків-засновників корпорації «Індустріальна спілка Донбасу».
Сумний стан українського вуглепрому пов’язаний не лише зі спробами окремих фінансово-промислових груп оптимізувати собівартість металургійної продукції за рахунок гірників, а й із передпродажною підготовкою галузі. Насувається її приватизація, і від того, в наскільки поганій формі вуглепром підійде до її початку, залежить і вибір механізмів приватизації вуглевидобувних об’єднань та шахт, і ціна на них. Зокрема, у червні мінімумом голосів (226 депутатів) парламент схвалив у першому читанні законопроект, що передбачає обмін акцій додаткової емісії вуглевидобувних шахт на їхню кредиторську заборгованість. Тобто стратегічно важливу галузь економіки України можуть попросту продати за борги. Знаючи, хто сьогодні реально контролює фінансові потоки на шахтах і об’єднаннях, можна не сумніватися, що борги вже зосереджені в руках конкретних (у хорошому значенні цього слова) ФПГ.
Тут доречно зауважити: хоча залізна руда для металургів така ж сировина, як і вугілля, становища в залізорудній і вуглевидобувних галузях відрізняються, як небо і земля. За ті ж п’ять місяців нинішнього року виробництво залізної руди і залізорудного концентрату в Україні збільшилося на 12,1% . А 2002 року цей показник був на 7,5% більший порівняно з 2001 роком.
Попит на залізорудну сировину зростає, ГЗК, на відміну від переважної більшості вугільних шахт, рентабельні, тут вища зарплата, ніж у шахтарів, і борги якщо і є, то явно не кілька мільярдів гривень.
Можливо, просто весь секрет щастя гірничорудної галузі в тому, що в ній ще не попрацювали донбаські ФПГ?.. Адже їхні методи ведення бізнесу добре відомі. Наочний приклад — компанія «Систем Кепітал Менеджмент».
СКМ ділить свій бізнес із «Індустріальною спілкою Донбасу». Остання, зокрема, втратила маріупольську «Азовсталь», контрольовану нею із 1998 року. При «розлученні» спливло багато цікавих подробиць. Те, в якому стані дістався новим власникам гігант металургії, видно навіть із дипломатичних звітів. Як м’яко відзначалося, новому керівнику (від СКМ) Олексію Бєлому дісталася «нелегка спадщина».
ІСД пішов «красиво»: із затримками по зарплаті, із збитками в першому півріччі в 92,1 млн. грн. і боргами споживачів понад дві сотні мільйонів доларів. Точніше, дебіторська заборгованість на 1 липня минулого року досягла 1,4 млрд. грн., удвічі перевищивши кредиторську. І все б нічого, але трохи пізніше той же Бєлий був змушений заявити, що «при аналізі дебіторської та кредиторської заборгованості виявлено 450 млн. грн. сумнівної дебіторської заборгованості». Це дуже нагадує риторичне питання до ІСД: хлопці, а де, власне кажучи, гроші?
Приклад, як можна працювати інакше, показала та ж «Азовсталь», отримавши в другому півріччі 145,9 млн. грн. прибутку. Так що сумнівно, що Рінат Леонідович Ахметов (власник 90% ЗАТ СКМ) у захваті від ІСД як керуючої компанії.
З урахуванням цієї сумної обставини, нині ІСД змушений займатися непрофільними (що не лежать у площині «вугілля—кокс—метал») видами бізнесу. Приміром, корпорація купила великі пакети акцій телекомунікаційної компанії «Фарлеп-Телеком», туристичної фірми «САМ», а через неї і готельного комплексу «Ялта-Інтурист» тощо. Крім того, донецькі партнери уповноважили ІСД розвивати свою активність за межами рідного краю. У лютому корпорація прийняла пропозицію УкрСиббанку взяти на себе забезпечення ДМК сировиною і матеріалами. Нагадаємо, що наприкінці 1999 року банк одержав в управління 50%+1 акцій цього підприємства, а навесні 2000 року став управляти ще 48,8% акцій. Нинішнього року меткомбінат буде виставлений на продаж і найімовірнішим претендентом на нього вважається ІСД.
Проте новий бізнес «Індустріальної спілки Донбасу» від самого початку не заладився. «Укрзалізниця» на початку червня обмежила перевезення продукції Авдіївського коксохімзаводу ДМК. Причина проста — скупчення вагонів із коксом, що потребують розвантаження. При затовареності коксом меткомбінат водночас відчуває гострий дефіцит залізорудного концентрату.
А найбільшим в Україні виробником залізорудного концентрату є Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат. За інформацією «Украинской Инвестиционной Газеты», ІнГЗК припинив постачання концентрату на Дніпровський меткомбінат через заборгованість, що накопичилася (левова її частка датується ще минулим століттям). У відповідь Міністерство промислової політики видало розпорядження, в якому зажадало від Інгулецького комбінату забезпечити щомісячні постачання на ДМК в обсязі 120 тисяч тонн.
Іншими словами, земляки ІСД в уряді як можуть намагаються допомогти корпорації достойно виконати роль «форпосту донецького бізнесу» на суміжних територіях. Проблема в тому, що допомогти розвантажувати вагони вони можуть. Та й навряд чи уряд так уже зацікавлений у тому, щоб на «Дзержинці» (або на тому ж Інгульці) була вибудувана схема, аналогічна недавній «азовсталівській»: «Дзержинка» — комбінат старий і деякі пертурбації може просто не витримати. Та й ГЗК за останні роки розучилися відвантажувати у борг, а звикати знову не збираються. Адже там наводили порядок, розвиваючи виробництво і вибудовуючи прозору систему розрахунків. Полегшувати комусь життя, кредитуючи чужого дядька, їм якось не посміхається. Тим більше, що і чужий досвід (на якому розумним і радять учитися) — перед очима.
Довідка
На сьогоднішній день «Укррудпрому» належить 100% акцій «Кривбасвибухпрому» Криворізького залізорудного комбінату, Балаклавського, Новотроїцького і Докучаєвського рудоуправлінь, 50%+1 акція Північного і Центрального ГЗКів, 37,6% — Інгулецького ГЗКу, 25% — Південного ГЗКу і «Сухої балки». Підприємства, що належать «Укррудпрому», виробляють майже 70% залізорудного концентрату і понад 50% залізорудних котунів.