Київ готується до ювілейного конкурсу Євробачення, до нього залишилися лічені тижні. У готелях — легкий ажіотаж і підготовка до напливу гостей. З 2400 номерів, необхідних для учасників і офіційних делегацій, заброньовано вже дві тисячі. Міська влада зазначає, що особливе навантаження припаде на готелі в центральній частині міста, і впевнено каже, що все буде гаразд, оскільки зроблено все і навіть трохи більше.
Тим часом частина гостей пісенного конкурсу має цілком реальний шанс отримати екзотичну послугу — комфортабельне проживання в постреволюційній столиці... в арештованих номерах.
У одного з основних традиційно інтуристівських готелів міста — «Либеді» — проблеми. Відповідно до рішення суду, його рахунки та майно арештовано. Приводом став спір про позику, отриману готелем сім років тому, у 1997—1998 роках.
Тоді в країні очікувався перший загальноєвропейський «хурал» — столиця приймала з’їзд євробанкірів. До цього заходу теж готувалися, і місто тоді позичило готелю 12 млн. грн. На ремонт. Гроші було витрачено, гості залишилися задоволені, поїхавши з непоганими враженнями.
А в Києві почалося з’ясовування нюансів. Річ у тім, що міське управління комунального, готельного господарства й туризму захотіло отримати на позичені кошти відсотки. Тим часом, відповідно до законодавства, котре діяло в той час, давати гроші під відсотки воно не мало права взагалі (це могли робити лише банки). Тут і виникає запитання: винні, тому що брали, чи винні, тому що комусь хочеться?
Втім, тоді це питання не було настільки актуальним. Існували справи й важливіші. У готелі йшла запекла війна за власність. При цьому менеджмент «Либеді», контролюючи менш як 5% акцій підприємства і маніпулюючи пакетом, що перебував в управлінні міста, майже п’ять років, аж до 2004-го, успішно не допускав до управління власників контрольного пакета. На цьому тлі питання про можливі відсотки якось губилося.
Трохи пізніше яскравих барв у зіткнення додав продаж у жовтні 2003 року останнього блокуючого (36,3%) пакета акцій. Тривалий час ним практично управляло місто, явно симпатизуючи колишньому керівництву «Либеді». Однак поступово мерія втомилася від того, що відбувалося, й вирішила дистанціюватися від конфлікту.
Деякі дії готельного менеджменту вже явно заходили за межу припустимого. Приміром, була спроба поцупити два поверхи, де функціонує розважальна зона. Причому знайшлися «дуже незалежні» експерти, котрі оцінили ці тисячі квадратних метрів у центрі міста аж в... 84 тис. грн. Тут уже й міська влада якось не повірила... і документ, що підтверджує право власності, не видала.
У результаті відбувся конкурс, і пакет за 11,5 млн. грн. купила інвестиційна компанія «Купава». Крім того, в умови конкурсу записали пункт, що одночасно з оплатою акцій переможець повертає місту довгострокові зобов’язання на суму 6,79 млн. грн. (тобто ті самі спірні відсотки або, за офіційною версією міського управління з питань туризму, «відсоткові суми» за позикою 1997 року).
Тим самим начебто вбивали відразу двох зайців: місто відходило вбік і від чужої бійки, і від спору про правомочність вимоги відсотків. Оскільки і гроші за акції, і «відсотки» потрапляють у столичний бюджет. Однак так легко й красиво вийти із ситуації не вдалося.
Відразу після конкурсу знову почалися дива. Його умови заднім числом виявилися скоригованими. У підписаному 10 жовтня 2003 року договорі купівлі-продажу акцій між регіональним відділенням ФДМ і «Купавою» замість цілком чіткої фрази «про погашення зобов’язань» раптово з’явилося дивовижне розширювальне формулювання, відповідно до якого «покупець повертає довгострокові зобов’язання на основі договору про надання фінансової допомоги для погашення довгострокових грошових зобов’язань». А це, м’яко кажучи, дві великі різниці: в умовах конкурсу однозначно говорилося не про міфічну «допомогу», а саме про повернення коштів.
Ну а виконання самого пункту договору купівлі-продажу взагалі вилилося у фарс. 17 жовтня 2003 року «Купава» переказала гроші готелю саме як фінансову допомогу. І на них уже чекали. За день до цього колишнє керівництво готелю домовилося з маловідомим ЗАТ «Офіс-Проект» про надання йому фінансової допомоги на точно таку ж суму. Тож гроші побули на рахунку готелю лише кілька годин. Через два з невеличким місяці, 23 грудня 2003-го, «Офіс-Проект» гроші повернув, і в той же момент їх повернули «Купаві». На чому фінансова допомога і завершилася.
На фінансовому жаргоні такий цирк називається «прогонкою», коли гроші, «засвітившись» на рахунках, повернулися у вихідну точку. Тим більше що всі рахунки (і готелю, і «Купави», і «Офіс-Проекту») перебували в одному й тому ж банку — Укрсоцбанку.
На рахунки міського управління комунального та готельного господарства і туризму не потрапило ані копійки. До речі, воно теж могло б за два місяці поцікавитися — а де ж, власне кажучи, гроші?
ФДМ і поготів удавав, що все йде як слід. У всякому разі, в офіційному звіті за 2003 рік дане «відфутболювання» коштів виглядає майже епічно. Повідомляється, що «в місті Києві… покупцями об’єктів приватизації (інвесторами) протягом лише четвертого кварталу (2003 г.) перераховані кошти: на погашення кредиторської заборгованості ВАТ «Готельний комплекс «Либідь» — 6791,5 тис. гривень». Те, що реально ця інвестиція дорівнювала нулю, відповідальні чиновники чомусь не помітили.
Звісно, можна все списати в категорію «час був такий»...
До початку минулого року, коли власникам контрольного пакета вдалося, нарешті, прийти до управління готелем, усе остаточно заплуталося. По-перше, акціонери і раніше не визнавали відсотки (хоча проти основної суми, яку було давно погашено, ніхто не заперечував). Тепер же й держава, продавши свої акції відповідно до умов тендера, фактично передала спірний борг покупцю блокуючого пакета. Адже доповнення до договору купівлі-продажу — це вже наступні «штукарства». І природу їх, швидше за все, з’ясовуватимуть правоохоронні органи.
Однак коли все це буде... Поки ж «за чужі борги» арештовують рахунки цілком реального готелю. Що навряд чи поліпшує підготовку до конкурсу Євробачення.
Втім, не варто драматизувати обстановку. Ніхто не хоче прогавити такий шанс заробити, і підготовку вели й ведуть, але ситуацію важко назвати нормальною. Не кажучи вже про більш довгострокові плани розвитку. Цього року готелю виповнюється 35 років, і нові інвестиції йому явно не завадять — конкуренція на ринку посилюється. Такі плани давно розроблено, але реалізація їх в умовах безперервних позовів, м’яко кажучи, ускладнена.
Люди вже утомилися від війн. За останні шість років на позовах навколо готелю непогано заробили чимало юристів — ось тільки не хотілося б, щоб це стало їхнім сімейним бізнесом. Та й у перманентному спорі з міськими структурами ніхто не зацікавлений.
З іншого боку, платити «за того хлопця», причому представника не найбіднішої структури, теж ніхто не хоче. Очевидно, потрібен діалог сторін, але з ним поки що явні проблеми. Чи, може, тимчасові?