Як ви думаєте, що треба робити, якщо імпорт продукції зріс за рік у 2,4 разу, а вітчизняні підприємства, які поставляють той самий товар за меншими цінами, втратили більше половини ринку? У цивілізованому світі в такому разі розпочинають антидемпінгове розслідування (власне кажучи, за нормами Світової організації торгівлі, для цього достатньо зростання імпорту і на 5% за рік).
Але в Україні своя логіка. Місцеві лобісти імпорту пропонують у такій ситуації… додатково простимулювати імпортерів. Це не жарт - наприкінці липня до ВР подано відповідний законопроект про скасування ввізного мита на феросплави. У пояснювальній записці до документа зворушливо йдеться про те, що цей шляхетний вчинок «дозволить диверсифікувати джерела поставок сировини».
Поспішаємо порадувати авторів законопроекту - задиверсифікувалися вже по саме нікуди. Більше половини феросплавів у країні - 54,4% - імпортні (ще у 2010 році їх було 24,75%, а 2008-го - близько 5%). Тобто десятикратне зростання частки імпорту на цьому ринку за чотири роки.
Торік на вітчизняному ринку продали 215,85 тис. тонн імпортних феросплавів. Це більше, ніж випустив Запорізький або Стахановський завод феросплавів. А от ніша споживання вітчизняних феросплавів звузилася з 294,4 тис. тонн у 2010 році до 180,7 тис. тонн - торік.
До слова, цього року тенденція падіння завантаження потужностей зберігається. За перше півріччя 2012-го внутрішнє виробництво феросплавів скоротилося ще на 16%. При цьому на ключовому - Нікопольському заводі феросплавів - воно впало майже на чверть. Щоб у таких умовах стимулювати імпортерів, треба мати специфічну (і сильну) мотивацію.
До речі, твердження, що збитки держбюджету становили тільки 90 млн. грн. (про це йдеться у пояснювальній записці до законопроекту про скасування мита), - це нехитра спроба ввести депутатів в оману. Зупинка або навіть просто незначне зниження обсягів виробництва феросплавів навіть на одному заводі означає згортання соціальних виплат, скорочення сплати податків та іншого, що обходиться країні значно дорожче.
Власне, шанси проходження «феросплавного» законопроекту неоднозначні. Розписатися в прагненні вбити галузь все ж таки мало хто ризикне - вибори не за горами. Феросплавники забезпечують близько 1% ВВП країни, на них зав’язані (із суміжниками і членами сімей) близько 250 тис. чоловік. І саме по них б’є законопроект. Він, можливо, покликаний відіграти іншу роль - не дати уряду розібратися з проблемою імпорту. Адже нинішнє агресивне захоплення внутрішнього ринку - явний привід для відповідної реакції.
Торік вітчизняні виробники феросплавів ініціювали проведення спеціального розслідування щодо агресивного імпорту цієї продукції в Україну. Щоправда, ця ініціатива відразу ж наразилася на потужну протидію лобістів і захлинулася. Чиновники вирішили, що більш як дворазове зростання протягом року частки імпорту на внутрішньому ринку - це нормально!
Нещодавно Українська асоціація виробників феросплавів (УкрФА) знову письмово звернулася до Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі (МКМТ) і Міністерства економічного розвитку і торгівлі (МЕРТ) з проханням розпочати розслідування імпорту феросилікомарганцю. Феросплавники звернулися і в адміністрацію президента з проханням розібратися з «безконтрольним агресивним імпортом, що руйнує вітчизняну феросплавну галузь».
Зважаючи на все, новий «феросплавний» законопроект покликаний знизити ефект від їхнього звернення. Адже ситуацію, коли три заводи, здатні виробляти майже 2 млн. тонн феросплавів, працюють на половину потужності, нормальною назвати важко. От лобісти і страхуються. Законопроект, швидше за все, не приймуть, але й розслідування завалять. Ну а те, що заводи і ГЗК страждають, це не їхні проблеми…
Експерти вже неодноразово говорили про те, що в результаті відсутності реформ на вітчизняному Енергоринку наші заводи стали одержувати електроенергію дорожче, ніж конкуренти. І хоча підприємства, що виробляють феросплави, здійснюють інтенсивну програму з модернізації і переходу на менш енергоємні види продукції, угнатися за зростанням цін на ресурси вкрай важко. Хоча за нормами витрати електроенергії українські заводи вийшли на лідируючі позиції у світі. Так, Нікопольський завод феросплавів взагалі один із найкращих: норми витрати електроенергії на 5-20% нижчі, ніж у європейських конкурентів.
Над модернізацією технологічного обладнання підприємства працюють і далі, інвестуючи чималі кошти в проекти з енергозбереження і розвитку.
Проблема в тому, що апетити енергомонополістів зростають значно швидше, ніж виробництво і ціни. У 2010 році вартість кіловата збільшилася на 31%, в 2011-му - на 21,5%, за першу половину 2012-го - ще на 11%. Державну політику з підтримки підприємств складно назвати ефективною. Приклад з історією оренди підстанції для Запорізького феросплавного, яка триває вже два роки, демонструє, що інтереси чиновників непідвладні класичній логіці. Енергоринок воліє втратити майже мільярд гривень, щоб одержати підстанцію, яка простоює, але не піти назустріч не те що здоровому глузду, а навіть прямій вказівці президента України.
Очевидно, що така політика «підтримки» вітчизняної феросплавної промисловості до добра не доведе.
З іншими ресурсами ситуація ненабагато краща. Приміром, ціна газу з початку кризи зросла аж утричі. Але за рахунок впровадження установок уловлювання феросплавного газу заводи практично повністю закривають свої потреби.
Поки що заводи викручуються як можуть. При цьому їм вдалося підвищити якість продукції. Говорити, що вітчизняні феросплави гірші від імпортних, уже мало хто ризикує. Було повністю переналаштовано обладнання, оптимізовано виробничі процеси. Довелося збільшити і частку імпортної руди (тому що у вітчизняній міститься надто багато фосфору). Усе це додаткові витрати, але іншого шляху поки що немає.
Зате коли на Алчевському меткомбінаті стали (за наявності під боком феросплавного заводу) переходити на індійські феросплави, їх витрати на тонну сталі значно збільшилися - за якістю імпортні суттєво поступалися стахановським.
До речі, популярне у лобістів обвинувачення в тому, що ціни на українські феросплави вищі за ціни на імпортні, статистикою не підтверджується. Ціни імпортованих феросплавів виходять більшими. За даними Держмитниці, «Азовсталь» навесні 2012-го імпортувала корейський силікомарганець по 1481 дол. за тонну. Тоді ж у НЗФ «Азовсталь» купувала силікомарганець на 100 дол. дешевше. Тож зрозуміти логіку лобістів «феросплавного» законопроекту досить складно. На Запорізькому феросплавному саме для потреб маріупольців свого часу реконструювали кілька електропечей - нині вони стоять, зате працюють печі в Кореї, Індії, Македонії...
Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча купив у тієї ж таки Кореї силікомарганець по 1414 дол., тоді як нікопольський був дешевший на 30 дол.
Аналогічна історія була і у ДМЗ ім. Петровського - він купував імпортний силікомарганець на 200-250 дол. за тонну дорожче, ніж пропонували українські виробники. І тільки закупівлі у норвежців були на рівні (на кілька доларів більше) українських цін. До речі, ціни на електроенергію у Норвегії для тамтешніх заводів значно приємніші за наші - 0,03 євроцента за 1 кВт проти наших 0,076…
Узагалі механізм ціноутворення цілком прозорий - ціна на наступний місяць формується як ціна попереднього місяця, помножена на коефіцієнт зміни ціни на зовнішньому ринку. Ну а деталі контрактів - це вже предмет торгів. Феросплавники, звісно, хочуть підписати контракти на рік і більше. У металургів різні точки зору. Приміром, «Метінвест», «Арселор Міттал», ІСД працюють за довгостроковими контрактами, «Інтерпайп» - за квартальним, «Дніпроспецсталь» - за місячним спотовим. Це вже ринок. Говорити про його монополізацію, коли частка вітчизняних виробників становить близько 40%, м’яко кажучи, дивно. Чи їх хочуть узагалі на нуль помножити?
Смішно, але лобістів імпорту дуже хвилюють навіть гранично скромні 2-5,5% мита. У нормальних країнах своїх виробників захищають, тому що це робочі місця, податки, соціальний розвиток міст. І загороджувальні мита встановлюють аж ніяк не 2%. Коли американці в 90-х роках минулого століття вирішили, що українські підприємства загрожують місцевому ринку феросплавів, вони, не скуплячись, запровадили антидемпінгове мито у розмірі… 163%. На півтора десятка років. Саме торік цей строк завершився.
Це до питання про те, хто і як захищає ринок. Може, варто повчитися? Не все ж індійських, македонських, корейських виробників та їхніх київських контрагентів стимулювати.