Україна вкотре отримує удар у спину. Що особливо образливо — не від «найкращих друзів з півночі», а від прозорої, чесної й цивілізованої Європи. При цьому «на публіку» Європа в особі Європарламенту періодично заявляє про те, що чекає «українських братів» у європейській сім’ї. Виступають євродепутати, приймають резолюції про рух до «асоційованого членства». Голосно й виразно декламують вивірені фрази про співробітництво, перспективи й майбутнє щастя... Позбавляючи тим часом тисячі українців робочих місць і зарплати.
11 травня в європейському економічному уряді — Єврокомісії — відбудеться засідання його невеликого органу. Комітету з антидемпінгових розслідувань. Тиха, бюрократична процедура, жодних заяв для преси — усе «під килимом». Який пом’якшує та глушить будь-які звуки. Люди в сірих піджаках із невиразними обличчями готують документи для прийняття рішень і зовсім не схильні показувати їх публіці. А після голосування «рішення стануть необоротними».
Отже, 11 травня. На цьому засіданні планується прийняти рішення про запровадження антидемпінгових санкцій проти постачання до Євросоюзу українських безшовних труб — українські трубники отримають мито. У результаті, країна втратить більш як 100 млн. дол.
А багато робітників українських трубних підприємств мають усі шанси втратити робочі місця. «Після запровадження санкцій трубні заводи ринок втратять — їм із планованим митом у 25% у Європі робити абсолютно нічого», — коментує ситуацію Леонід Ксаверчук, генеральний директор «Укртрубопрому» — громадської організації, створеної трубниками для захисту своїх інтересів. «Автоматично «перекинути» обсяги в трубному бізнесі неможливо в принципі, адже кожен клієнт, кожна угода — це чотири-п’ять-шість місяців. Звісно, можливо, виробники щось і знайдуть на нових ринках, але до цього ще треба дожити. Отож, ринки 25 країн для нас будуть втрачені. А через п’ять років, коли дія мит закінчиться, усе доведеться починати спочатку — ринок порожнім не залишиться, його в нашу відсутність швидко заповнять продукцією конкуренти», — продовжує він.
Запровадження мита на поставки труб у Європу створює серйозні проблеми не лише безпосередньо трубникам, а й країні в цілому. Втрати бюджету від запровадження Єврокомісією санкцій дорівнюватимуть не менше 25—30 млн. дол. Ясна річ, проблема виплат пенсій і зарплат бюджетникам від цього простішою не стане. Отже, постраждають не лише робітники трубних підприємств. Але трубники постраждають найбільше. Звільнення, за оцінками експертів галузі, загрожує не менш як 2000 робітникам на трубних і суміжних із ними підприємствах.
Як українців у Європі слухали
«Україну, грубо кажучи, просто «кинули». Розслідування велося стосовно чотирьох країн: Хорватії, Румунії, України та Росії. При цьому хорвати вже рік, як стоять, — завод банкрут, румуни через півроку вступлять до Євросоюзу — мито відпаде автоматично.
Залишаються Україна й Росія. У Росії — торговельна війна з Європою: вони ведуть одна проти одної по три-чотири розслідування й реально шантажують одна одну їхніми результатами.
Я розмовляв із російськими трубниками. Вони на шантаж піддаватися не хочуть і готові до втрат — переконані, що зі своїми цінами (енергоносії дешеві, набагато дешевші, ніж в Україні) вистоять, нехай і майже без прибутку, а потім переорієнтуються потихеньку на інші ринки. А українців, труби котрих, крім іншого, відсотків на 20 дорожчі за російські, просто вирішили викинути з ринку. І при цьому Єврокомісія порушила власні процедури», — на умовах анонімності коментує ситуацію представник всесвітньо відомої юридичної компанії, яка працює в Брюсселі та спеціалізується на захисті клієнтів в антидемпінгових розслідуваннях.
«Ми зі свого боку зробили все можливе, — розповідає Олександр Киричко, голова спостережної ради Нижньодніпровського трубопрокатного заводу, — у нас попросили всю документацію по контрактах — ми показали. У нас попросили всі калькуляції, всю інформацію щодо собівартості, торговельних націнок — ми надали. Потім надіслали нам свої попередні висновки — там було мито в 27%. Ми проаналізували їхні розрахунки. А там, м’яко кажучи, неточності на рівні математичних помилок. Ми проаналізували всі надіслані матеріали, перерахували все за тією самою методикою Єврокомісії — виходить мито на рівні 10%. Найняли юристів — міжнародну компанію з величезним досвідом участі в таких розслідуваннях із позитивними результатами. Вони перевірили наші розрахунки — усе нормально.
Подумали — що ми ще можемо? Розробили пропозицію для Єврокомісії — є така практика обмежувати ціну. Добре. Давайте запровадимо для нас обмеження за мінімальною ціною — на рівні 2004 року, тобто періоду, який, власне, розслідувався, — і додамо мито в 10%. У нас там було кілька спірних місць. Якщо їх обрахувати не на нашу користь, то 12% мита. Ми готові обмежити себе «знизу» такою ціною. У такій ситуації жодного демпінгу точно не буде.
Коли все це приготували, наші юристи попросили Єврокомісію про зустріч. Вони призначили слухання. Ми привезли всі свої розрахунки, усі пропозиції — показали, розповіли. У комітеті сидять, кивають головами. Так провели дві зустрічі — всю інформацію видали, усі можливі пропозиції зробили. Вони беруть час на аналіз. І через два тижні одержуємо — замість 27 нам пропонують мито 25%. Навіщо розмовляли? В яке місце нас послали?»
Якщо не ви, то хто ж...
Основною проблемою представники українських трубних заводів, що потрапили під санкції, вважають політичну. Уся річ у тому, що економічні аргументи українських підприємств досить сильні — у них досить високі ціни (на 20% вищі, наприклад, від російських), вони співрацювали з Єврокомісією (чого ті самі росіяни не робили, як і деякі румунські підприємства) й вони готові взяти на себе зобов’язання із самообмеження. За логікою процесу, якби Україну виділили в окреме розслідування, то аргументів на користь санкцій практично не залишилося б.
І в неофіційних розмовах чиновники Єврокомісії це визнають. Але, схоже, що економічні аргументи, як і логічні, нікого не цікавлять. Або цікавлять, але з іншого боку. «Скидається на те, що конкуренти якимось чином взяли «економіку» українських підприємств, подану за запитом Єврокомісії, і «допомогли» чиновникам порахувати «правильний», заборонний, розмір мита, — коментує глава експертної ради Міжнародного інституту політичної експертизи Олександр Харченко, — таке цілком могло статися під тиском — політичним — країн, де виробники зацікавлені в результатах розслідування. Італія, Іспанія, Франція й Німеччина цілком здатні, особливо Італія, тиснути на Єврокомісію й вельми результативно».
Схоже, ця версія недалека від дійсності. При розгляді не враховується ані отримання Україною статусу країни з ринковою економікою, ані голосування Європарламенту за резолюцію на підтримку руху України до Європи. Мовляв, рухатися в Європу ви можете, але грошики, як-то кажуть, нарізно...
До речі, за даними з неофіційних джерел, Єврокомісія, а точніше, багато чиновників добре усвідомлюють «неправильність» процесу. Але... Тиск із боку «супротивників» України досить жорсткий. А з боку українського уряду всі дії можна перелічити на пальцях однієї руки. Та й то, якщо вважати висловлювання в українській пресі діями. Наразі у вищого керівництва країни до реальних справ руки не доходять. Куди цікавіше й важливіше займатися «коаліціями» різноманітних форматів і дружити одне проти одного. Та й у президента (невдовзі після інаугурації котрого, власне кажучи, і розпочалося розслідування) часу на захист інтересів української промисловості поки що бракує. Хоча, приміром, італійцям воювати «за своїх» — і вельми ефективно — вибори чомусь не заважають.
Тим часом термінове й інтенсивне втручання на найвищому рівні уряду та президента ще може вплинути на ситуацію в європейському розслідуванні. Але для цього необхідні справді інтенсивні та злагоджені дії української влади. Адже з труб Єврокомісія може лише розпочати — ми ще багато чого в Європу поставляємо. А апетит, як відомо, приходить під час їжі.