Ще восени 2004 року в боротьбі за участь у СП «Кримський титан» росіяни програли британцям. Сьогодні, користуючись лояльністю нової влади, вони хочуть переграти конкурс на свою користь. Парадоксально, але робиться це шляхом відбирання в держави двох ГЗК.
Не секрет, що на українському промисловому ринку склалася тривожна ситуація. Майже два місяці тому було оголошено, що є якийсь список підприємств, які було приватизовано з порушеннями. У різний час йшлося про компанії у кількості від 30 до 3000, і остаточного варіанта списку, схоже, не буде.
Та навіть якщо він з’явиться, це нічого не змінить. У країні вже запущено маховик масової реприватизації, а простіше кажучи — переділу власності. І лише в судовому провадженні щодо «Криворіжсталі» відчувається участь уряду.
Інші з розпочатих останнім часом процесів — щодо заводу «Океан», Чорноморського суднобудівного заводу, «Миколаївської малотоннажної нафти» і СП «Кримський титан» — проходять без участі Кабміну.
Сьогодні вже є всі підстави говорити, що всі ці компанії стали об’єктами інтересу з боку конкурентів. Цікаво, що серед найпотенційніших «агресорів» найбільш імовірні — російські компанії. Преса в сусідній країні активно мусує тезу про те, що саме вони підтримували на виборах нинішнього Президента Віктора Ющенка. Та важко повірити, що українська влада справді зобов’язана російським олігархам.
Проте інтереси російських бізнес-груп проглядаються. А зацікавленості в «Криворіжсталі» або Нікопольському феросплавному заводі взагалі навіть не приховують.
Окремої розмови вимагає кампанія, що розпочалася навколо СП «Кримський титан».
У липні 2004 року структури, які пов’язують з російським олігархом Віктором Вексельбергом, прогавили створення спільного підприємства з державним акціонерним товариством «Титан», хоча, як показали подальші події, були б не проти взяти у ньому участь.
Інвестором, який отримав трохи менше 50% акцій (контрольний пакет залишився за державою), стала німецька компанія з британським засновником — RSJ Erste Beteilingungs Gmb (RSJ). Два місяці по тому новому СП були передані в оренду два гірничо-збагачувальні комбінати — Вільногірський та Іршанський.
Процес створення СП був цілком прозорим, і у жодної з партій чи політичних сил тоді не виникло до нього претензій. Тим паче, що і ДАК «Титан», і ГЗК залишилися в держвласності, а RSJ лише став фінансовим донором. Він заплатив за неконтрольний пакет 368 млн. грн. і вже в перший рік роботи погодився вкласти 70 млн. дол. у відновлення основних фондів.
Хоча з погляду того самого Вексельберга в створенні СП «Кримський титан» безсумнівно було два недоліки. Перший — частка в ньому належить не російському капіталу, а британському. І другий — спільне підприємство одержало в оренду на п’ять років два ГЗК, які й були головним об’єктом інтересу олігархів з-за кордону.
У середині березня Віктор Вексельберг відвідав нашу країну й провів серію зустрічей із держсекретарем Олександром Зінченком. В ексклюзивному інтерв’ю «Дзеркалу тижня» російський мільярдер заявив: «Ми зацікавлені в проектах видобутку титанових руд в Україні».
А трохи раніше СП було завдано відразу два удари. Спочатку прокуратура Житомирської області порушила кримінальну справу про незаконне відчуження Іршанського ГЗК й передачу його у власність «Кримського титану». Незаконну «приватизацію», на думку прокуратури, здійснили працівники ФДМ. Працівники СП були дещо здивовані — у чому сенс подібних заяв?
По-перше, ГЗК залишився в держвласності. По-друге, він був переданий не у власність СП, а в оренду на п’ять років. По-третє, передачу було оформлено спочатку указом Президента, а потім — постановою Кабміну. Тобто про приватизацію, тим паче незаконну, взагалі не йшлося. У результаті СП направило до Генпрокуратури листа із вимогою спростувати недостовірну інформацію і заявило про намір звернутися до суду «з метою захисту ділової репутації».
І тут сталася друга атака, після якої стало зрозуміліше, навіщо була потрібна перша.
Враховуючи висновки житомирської прокуратури, спеціальна контрольна комісія Верховної Ради з питань приватизації звернулася до Президента Віктора Ющенка з пропозицією скасувати торішній указ його попередника Леоніда Кучми про створення на базі ДАК «Титан» спільного підприємства.
«Там багато законодавчо неврахованих питань», — прокоментував звернення представник комісії, який відмовився, проте, пояснити, у чому полягає колізія.
Вимальовується нескладна стратегія відбирання в нинішніх інвесторів двох ГЗК. Саме на них ведеться полювання, тому що ДАК «Титан» була і залишається державною, а ГЗК пов’язані зі СП лише договором оренди. Розрахунок робиться на волю Президента Віктора Ющенка.
Формально, якщо він погодиться скасувати указ свого попередника, це нічого не змінить. Адже передача казенного майна в СП здійснювалася за постановою Кабміну — розпорядника державної власності.
Проте й судам, і чиновникам в уряді, і російському капіталу, який претендує на ГЗК, буде дано чіткий сигнал — «можна».
Якщо вдасться схилити Президента на свою користь, далі все відбудеться цілком передбачувано. Приблизна схема процесу уже відома. Вексельберг у згаданому інтерв’ю розповів, що «найефективніше буде вибудувати вертикально інтегровану компанію, яка об’єднує в собі як видобуток, так і виробництво і маркетинг виробленої продукції».
«Деякі наші ідеї намагалися використовувати інші, але, гадаю, ми самі зможемо реалізувати їх ефективніше», — зазначив олігарх. Після цих слів схема набуває логічної повноти. ГЗК будуть виділені зі складу СП і потім, вочевидь, на «законних підставах», передані «більш ефективному» Вексельбергу.
Фактично, єдина людина, від якої залежить доля СП, — Віктор Ющенко. Традиційно він був завжди лояльний до будь-якого ефективного іноземного інвестора. Йому доведеться вирішити зовсім не легке питання.
Спрацьовування схеми Вексельберга може призвести до кількох негативних для України наслідків. Насамперед буде викинуто реального англійського інвестора, який настільки рідко зустрічається в наших широтах. Це, природно, викличе й міжнародний резонанс. Наскільки країні вигідно брати участь у банальному бізнес-переділі, псувати свою репутацію у відносинах із двома країнами Євросоюзу — питання досить риторичне. З точки зору здорового глузду, особливої вигоди не видно. У будь-якому разі, рішення має бути зваженим. Адже йдеться про великий проект...
Британсько-німецька компанія вкладає в СП 70 млн. дол., і тільки цього року має намір витратити 40,3 млн. дол. на нарощування випуску двоокису титану. Вже затверджено програму збільшення випуску з 77,9 тис. тонн до 120 тис. тонн до 2007 року. Це пристойні кошти. І якщо влада дозволить «виштовхати» інвестора з України, відібравши у нього об’єкти вкладення, той насамперед звернеться до міжнародного суду із вимогою визнати обвинувачення голослівними, а «розвал» СП — незаконним.
Ще гірше, що інші іноземні компанії у Великобританії і Німеччині одержать чіткий «маяк»: в Україні надто високі інвестиційні ризики, навіть якщо дотримуватися всіх правил. Можливо, Президента переконують, що нічого такого і не станеться — адже нормально ж реагували європейці на випадок із «Криворіжсталлю»...
Другий негативний наслідок «розвалу» СП у тому, що в цьому разі найбільше постраждає саме держава. Зараз СП — структура, яку контролює Мінпромполітики. RSJ не має контрольного пакета, вона просто дає гроші й отримує частину прибутку, пропорційно своїй частці в спільному з державою підприємстві. Що, загалом, і називається «портфельна інвестиція». Фактично вже створено ту саму вертикально інтегровану структуру, про яку говорить Вексельберг. Вона об’єднує видобуток, переробку і збут двоокису титану, аммофосу й деяких інших видів продукції, які використовуються для виробництва лаків і фарб, пластмаси, паперу, гуми.
Схема роботи максимально прозора: державні ГЗК добувають сировину, державний ДАК «Титан» його переробляє, іноземний інвестор вкладає гроші в розвиток виробництва.
«Без цих інвестицій значний фізичний і моральний знос основних засобів призвів би в найближчі два-три роки до зупинки виробництва», — йдеться в заяві депутатів ради міста Армянське, в якому розташоване СП «Кримський титан». Річні платежі державі за оренду ГЗК перевищують 21 млн. грн. Структура вже працює ефективно, приносить дохід державі, і в будь-який момент оперативно втрутитися в управління може навіть Мінпромполітики, не кажучи вже про Кабмін і ФДМ.
Навряд чи хтось сумнівається, що ГЗК не затримаються надовго в держвласності, якщо створення СП переглянуть.
Вже незабаром після цього проведуть «прозорий» конкурс — тепер уже з приватизації підприємств. Чи, на крайній випадок, з їх довгострокової оренди. Адже ресурси все одно потрібні.
Щоправда, після міжнародного скандалу навряд чи знайдеться багато бажаючих у цьому конкурсі взяти участь. Втім, якщо версія роботи під конкретну структуру справедлива, це не всіх засмутить. Більше того, в умовах низького попиту покупець просто отримає можливість диктувати умови. І далеко не факт, що в держави залишиться той самий контрольний пакет, тобто є реальний ризик втрати активів...
Сценарій, на жаль, не такий уже неправдоподібний — дотепер події розвивалися саме в цьому руслі. Оскільки сторони апелюють до Віктора Ющенка, вирішальне слово в конфлікті навколо СП залишається за главою держави.