Упродовж останніх півтора року донецьке ВАТ «Підприємство електричних мереж «Енерговугілля» згадується майже виключно в зв’язку з черговим рішенням судів чи зверненням акціонерів. Отож свій десятий рік акціонування (у грудні 1995-го воно стало першим в енергетиці недержавним акціонерним товариством) підприємство зустрічає не нудьгуючи. Проте конфлікт між акціонерами — це далеко не та реклама, яку хотіло б будь-яке підприємство. Особливо коли до конфлікту починають домішувати політику.
Саме донецьке ПЕМ (підприємство електричних мереж) розпочало свою діяльність у жовтні 1989 року. Воно постачає електроенергію переважно на шахти регіону, щорічно пропускаючи своїми мережами приблизно 1,3 млрд. кіловат-годин. Хоча серед його споживачів є й населення, і навіть низка цілком престижних об’єктів на кшталт готелю «Донбас-Палас».
При акціонуванні основну частину акцій придбали співробітники підприємства за майнові та приватизаційні сертифікати. Проте невдовзі розпочалася концентрація. Основним акціонером ВАТ стала родина гендиректора Олександра Криволапова та дружні до неї структури. Особливих заперечень це не викликало: авторитет Олександра Наумовича в колективі був непорушний.
Проте через кілька років виникли проблеми. Вугільні шахти — дуже важкий споживач, і поодинці організувати отримання від них платежів було важко. Знадобилися партнери. Підприємство вступило в Донбаську паливно-енергетичну асоціацію.
Цим справа не обмежилася, і на сторону було продано контрольний пакет. Причому ще торік сам Криволапов розповідав журналістам, що особисто ініціював цю угоду. Рішення про продаж акцій диктувалося бажанням увійти до складу так званого ланцюжка «вугілля-кокс-метал». Гендиректор звернувся з цією пропозицією до ЗАТ «АРС», і в результаті акції ПЕМ «Енерговугілля» розподілилися в такий спосіб: близько 30% залишилося безпосередньо за О.Криволаповим і дружнім йому ТОВ «Сучасник» (один із засновників — його сестра), а 61,3% було продано АРС і компаніям, які співробітничали з ним.
Правління саме організувало викуп акцій у трудового колективу за ціною «не вище від номінальної». І протягом короткого часу левова частка працівників розпрощалася з паперами. На початок 2003 року на 1323 працівників підприємства припадало лише 478 акціонерів, котрим сумарно належали 30% акцій. При цьому 20,5% із них значилися безпосередньо за Криволаповим і його дружиною. Усім іншим належали менш як 10%.
Було проведено збори акціонерів, на яках представники нового власника ввійшли в правління та спостережну раду.
Із погляду виробництва й розширення ринків збуту це дало ефект. Приміром, тепер ПЕМ працює й на «Павлоградвугіллі», і на шахті «Комсомолець Донбасу». Поліпшилися й розрахунки з Енергоринком.
Із огляду на високий рівень професіоналізму Олександра Криволапова, у поточне життя підприємства перші два роки взагалі ніхто не втручався. Проте поступово почали нагромаджуватися запитання. Приміром, стало цілком зрозуміло, що за рахунок доходів від продажу й транспортування електроенергії покриваються збитки від інших видів діяльності. Так, 2001 року чистий прибуток від ліцензійної діяльності становив 3,5 млн. грн., а втрати від неліцензійної — 3,8 млн. грн. 2002 року картина повторилася: прибуток за пріоритетними видами досяг 4,4 млн. грн., ледь перевищивши збитки за іншими — 3,5 млн. грн. Загалом за 2001—2004 роки такі втрати дорівнювали 12,3 млн. грн.
Виникли запитання й до фінансування розвитку. За загального поліпшення розрахунків споживачів того самого 2003 року було з тріском провалено інвестиційну програму. Із запланованих до освоєння (та включених у тариф) 12,5 млн. грн. на ці цілі пішло 3,8 млн. (30%).
Накопичилися й інші проблеми. Приміром, одним із основних постачальників устаткування, матеріалів і послуг для ВАТ «ПЕМ-Енерговугілля» всі ці роки було вже згадуване ТОВ «Сучасник». У принципі, бажання дати підробити своїм — не таке вже й ганебне в особистому плані. Але, відповідно до чинного податкового законодавства, це ТОВ є пов’язаною з ВАТ «ПЕМ-Енерговугілля» особою (володіє понад 10% його акцій) і потрапляє під цілий ряд обмежень.
Низка ж здійснених із ним операцій вельми дивна. Приміром, на конкурсі, проведеному Донецьким регіональним відділенням ФДМ, продавалися електромережі Петровського РЕМ. Раніше ним користувалося ВАТ «ПЕМ-Енерговугілля», і воно, поза сумнівом, було основним претендентом. Проте поступилося правом купівлі таких мереж другому учасникові конкурсу — ТОВ «Сучасник», яке навіть не мало ліцензій на право здійснення підприємницької діяльності в сфері електроенергетики.
Утім, вести її воно й не збиралося, а спокійно продало придбані мережі... ВАТ «ПЕМ-Енерговугілля». Ось тільки ціна виявилася значно вищою від заплаченої «Сучасником» на конкурсі...
Зрештою, узгоджувати позиції нових і колишніх акціонерів ставало дедалі важче, і на зборах 24 жовтня 2003 року власники контрольного пакета вирішили розпрощатися з головою правління. Очевидно, вони припускали, що зіштовхнуться з проблемами (зрештою, за Криволаповим — 30-відсотковий пакет), проте навряд чи уявляли, що з такими...
Другий рік триває судова війна, у якій одне рішення судів скасовує інше, прокуратура виносить протести й т.д. й т.п. Сказати, що це вельми поліпшує діяльність товариства, м’яко кажучи, складно. Ту саму інвестиційну програму вкотре завалено. Почали множитися дуже оригінальні оборудки. То підписується сумнівний договір страхування, за яким підприємство відразу заплатило 800 тис. страхового внеску... То з’являється новий кредитор — ТОВ «Артем», якому не зрозуміло за що виявилися винні 10,6 млн. грн. (це більше вартості статутного фонду)...
Проте деякі гендлі просто чудові. Продаж за ціною двох середніх квартир дитячого садка в центрі Донецька важко пояснити, але легко зрозуміти. Але навіщо, приміром, продали... паркан навколо однієї з промислових баз?
Хоча в одному Олександр Наумович досяг успіху: йому вдалося зберегти підтримку більшої частини колективу. Робітники свято переконані, що лише завдяки йому товариство досі не розвалилося, а вони не залишилися без роботи. Навіщо комусь знадобилося б знищувати важливе для регіону підприємство й тим паче звільняти обслуговуючих його людей, залишимо за дужками... Досить того, що робітники в це вірять.
Ступінь контрольованості колективу продемонстрував такий факт. Буквально відразу після третього туру виборів Олександр Наумович не тільки близько до серця прийняв ідеї жовтогарячої революції, а й заручився підтримкою 5 тис. робітників ПЕМ і членів їхніх сімей. Відверто кажучи, поява такого жовтогарячого смолоскипа в центрі Донецька стала цілковитою несподіванкою для всіх (не виключено, що для багатьох підписантів).
Зібрати 26—27 грудня майже 100% підписів для листа на підтримку «довгоочікуваних і закономірних результатів виборів» у Донецьку й Горлівці — це справді треба вміти. Причому чуття не підвело й цього разу — лист було особисто адресовано Юлії Тимошенко. Після заслужених компліментів на адресу діяльності Юлії Володимирівни на посаді керівника ПЕК чолобитники виклали й свою версію того, що відбувається.
З’ясувалося, «частину акцій трудового колективу за безцінь» віддали інвестору, «чиє керівництво на той період часу було зацікавлене в нашому підприємстві, як у постачальнику електроенергії на шахти й заводи, що співпрацюють із ними».
Враховуючи, що скупку та продаж проводило правління на чолі з самим Криволаповим, пасаж стосовно ціни викупу, безсумнівно, самокритичний.
А от версія зборів 2003 року трішки кульгає. «Право управління своїми акціями нашого підприємства було передано керівникові ТОВ «Міськенерго» пану Пашкевичу, котрого обрали головою спостережної ради товариства... У жовтні 2003 р., не маючи 75-відсоткового пакета акцій, завдяки якому можна внести зміни до статуту й інших внутрішніх документів товариства, пан Пашкевич... вирішив силовим способом розправитися з правлінням і колективом підприємства».
Узагалі-то змінювати статут ніхто й не збирався, а для проведення зборів наявного пакета в 61% із лишком вистачало. Як і для кадрових перестановок.
Але особливо непокоїло трудящих те, що темні сили готують «новий виток дій у вигляді чергових зборів акціонерів, здатних зруйнувати наше підприємство. Бажаючим «накласти» на підприємство руку «новим господарям» абсолютно байдужа думка колективу й 38% акціонерів підприємства».
Сказано емоційно, особливо коли пригадати, що чотири п’ятих із тих 38% належать одній родині, а серед підписантів мінімум дев’ять десятих взагалі не є акціонерами.
Ключовою ж була фраза: «За всієї Вашої зайнятості просимо розглянути наше звернення й допомогти зберегти підприємство та трудові права всіх членів нашого колективу, починаючи від першого керівника й закінчуючи рядовим робітником»...
У принципі, на слові «перший керівник» можна б і закінчувати.
Образливо, що колектив змушують ломитися у відкриті двері. Нікому й у страшному сні не спаде на думку знеструмлювати шахти в Донбасі.
Війни ніхто не хоче — йдеться про амбіції одного зі значних акціонерів.
Щоб продемонструвати прагнення до цивілізованого вирішення питання, головні акціонери пішли на безпрецедентний в Україні крок. Вони ухвалили рішення «про передачу генеральному директору Криволапову О.Н. усіх господарських функцій і обов’язків із забезпечення стабільної роботи підприємства». Єдине, що йому не віддали, — це право розпоряджатися власністю й фінансами товариства. Із огляду на попередній досвід роботи (ще недавно акціонери висловили недовіру правлінню), ці функції спостережна рада залишила за собою.
Щоб врахувати думку трудового колективу, йому запропонували разом із правлінням створити комітет народного контролю для моніторингу господарської діяльності підприємства.
Тобто одна зі сторін конфлікту пішла на максимально можливі поступки. Поганий мир було визнано кращим варіантом, ніж силове розв’язання конфлікту. Можливо, це спрацює?