У попередньому випуску «Дзеркала тижня» (від 29 вересня 2001 року) опубліковано статтю Ігоря Маскалевича «Після конкурсу завжди буває суд?», у якій розповідалося про скандальну приватизацію Харцизького трубного заводу. Тема ця дуже животрепетна як для жителів регіонів, де розміщені Харцизький трубний завод і Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат (ПГЗК), що оскаржує рішення ФДМ про продаж пакета акцій, так і для всіх інших, причетних до цієї теми. І навіть прямо непричетних.
Крім того, очевидно, що погляди Фонду держмайна України й ВАТ «Полтавський ГЗК», не допущеного до участі в цьому конкурсі, на цю проблему кардинально різняться. Чому? Про це кореспондент «ДТ» розпитував голову правління ВАТ «Полтавський ГЗК» Володимира БАДАГОВА.
— Володимире Федоровичу, наскільки відомо, акціонери Полтавського ГЗК досить оперативно звернулися в різні суди з позовами про неправомірні, на їхню думку, дії Фонду держмайна України щодо недопущення Полтавського ГЗК взагалі до участі в конкурсі з продажу 76-відсоткового пакета акцій Харцизького трубного заводу. А чим у ФДМ пояснили цей факт?
— Фонд держмайна пояснив це розпливчастим формулюванням невідповідності вимогам пункту 6.9 програмного положення закону про приватизацію. Проте цей пункт містить із десяток розпливчастих формулювань, від «невідповідності визначенню промисловий інвестор» і до різноманітних невідповідностей документів, що за бажання дає Фонду можливість не допустити навіть до участі в торгах небажаного з якихось причин претендента, а тим паче потенційного переможця конкурсу.
Проте упродовж конкурсу з продажу акцій ХТЗ у Фонду держмайна (принаймні в нас склалося таке враження) було чітке завдання, поставлене, ймовірно, головою ФДМ Олександром Бондарем: не допустити Полтавський ГЗК до участі в конкурсі. Про що, на мій погляд, свідчить і те, що представники ФДМ кілька разів змінювали свою позицію стосовно ПГЗК. Спочатку вони говорили, що Полтавський ГЗК нібито випускає мало трубної продукції і не того сортаменту. Хоча є таке поняття, як промисловий інвестор, і означає воно тільки те, що претендент випускає аналогічну продукцію.
Та коли керуватися такою логікою, то жодна всесвітньо відома трубна компанія не зможе, відповідно до таких висловлювань керівника ФДМ, узяти участь у приватизації українських трубних підприємств. Хоча б тому, що, як заявляє глава ФДМ, сортамент їхніх труб не відповідає українським стандартам. Але ж у багатьох країнах діаметр труби взагалі вимірюють у дюймах, і вже з цієї причини він не збігатиметься з діаметром труб, виготовлених в Україні...
Коли у ФДМ все-таки оцінили незграбність таких претензій до Полтавського ГЗК, з’явилися наступні. Мовляв, ПГЗК не може брати участі в конкурсі з продажу акцій ХТЗ тому, що, виявляється, на час подачі ним документів на участь у конкурсі, за рішенням суду, 25% акцій ГЗК належало державі.
— То належало чи ні? І чи є акціонерами ГЗК компанії «Барі», «Мега-Моторс» і «Асканія»?
— Ці 25% акцій ГЗК «Українські поліметали» продали іноземним офшорним компаніям за смішні гроші і з порушенням усіх норм приватизаційного процесу. Це заявив на своїй колегії ФДМ, про це заявляємо й ми. Але детально у цій ситуації, я переконаний, розбереться суд.
Однак логіка ФДМ у цьому випадку, певне, була такою: оскільки акції ГЗК належать держкомпанії «Українські поліметали», то й ГЗК не має права брати участі в конкурсі.
А названих вами компаній серед акціонерів Полтавського ГЗК немає. І не треба робити з цього політику, згадувати назви нібито економічних груп, які дуже віддалено причетні до ПГЗК. А вже «прив’язувати» ГЗК до конкретних фізичних осіб і спекулювати на цьому — це принаймні неетично й абсолютно не відповідає дійсності. І шановані люди, згадувані вашим колегою в попередньому випуску «ДТ», жодним чином не причетні до ПГЗК.
Згодом була і третя заява Фонду держмайна. Аби пояснити ситуацію з продажем ХТЗ у конкретні руки: мовляв, Полтавський ГЗК — збиткове підприємство, сам на ладан дихає і не має жодних перспектив (що цілковита нісенітниця!), то як же він може в такій ситуації купувати акції ХТЗ?
Усі ці заяви не витримують критики, й такого штибу думки могли народитися тільки в хворій уяві певного типу чиновників, котрі не думають про державні інтереси та долю підприємств, а переймаються виключно своїми особистими інтересами. Інакше пояснити ці події просто неможливо.
До того ж докоряти Полтавському ГЗК за те, що через проблеми з реалізацією своєї продукції на початку року в нього були простої, принаймні неправомірно. Бо майже два місяці — попри акуратні платежі за електроенергію — компанія «Полтаваобленерго» відключала ГЗК від енергопостачання, пред’являючи вигадані штрафи за нібито порушення лімітів використання ГЗК електроенергії, які сама ж енергопостачальна компанія і встановлювала. І тільки завдяки втручанню першого віце-прем’єра Олега Дубини Полтавський ГЗК було знову підключено до енергомережі.
— У попередньому матеріалі про продаж акцій ХТЗ було згадано австрійську компанію. Вона справді планувала брати участь у фінансуванні угоди з покупки акцій Харцизького трубного Полтавським ГЗК? І взагалі, яким чином вона причетна до цієї історії?
— Voest-Alpine — це досить шанована й з найбільша промислова група Австрії. До її складу входить близько двох десятків компаній, а загальний річний обсяг продажів групи — приблизно 10,5 млрд. доларів.
Справді, ця група компаній купує котуни тільки Полтавського ГЗК обсягом 2 млн. тонн протягом ось уже 12 років. І Полтавський ГЗК із цією групою компаній має контракт ще на десять років (контракт укладається саме на такий період, а щороку до нього підписується так звана рамкова угода, де обумовлюється ціна на продукцію залізорудного виробництва з урахуванням кон’юнктури ринку). Але ніякої участі цієї групи у фінансуванні купівлі Полтавським ГЗК акцій Харцизького трубного заводу не передбачалося.
Знаменний той факт, що Voest-Alpine — найбільший постачальник готового прокату на автомобілебудівні заводи Німеччини. І такий цікавий факт, що більшість виготовлених у цій країні автомобілів, навіть найзнаменитіші марки, зокрема «Порше», «Ауді», «Мерседес», «БМВ», — вироблено переважно з українського металу, основою якого є продукція Полтавського ГЗК.
Більше того, наш ГЗК і група Voest-Alpine уклали договір про збільшення цією австрійською групою імпорту полтавських котунів на найближчих три роки в міру розширення та реконструкції їхніх виробничих потужностей. Річ у тому, що ця група компаній,— мабуть, єдина з металургійних у світі, потужності якої завантажено на 110% від номінальних! Тож група три місяці тому ухвалила рішення про розширення виробництва (вартість загальної програми — близько 1,5 млрд. доларів). Через три роки Voest-Alpine збільшить свої потужності з виробництва сталі на 75%.
А Полтавським ГЗК вже підписано з ними рамковий контракт про те, що через три роки австрійці братимуть щонайменше на 70% котунів більше, ніж тепер. І ми вживаємо відповідних заходів для поліпшення якості своїх котунів, у результаті чого якість української продукції — передусім за основним хімічним складом — буде набагато вища, ніж, приміром, у широко використовуваної бразильської руди й котунів. Тож усілякі там розмови про те, що Voest-Alpine нібито відмовилася співпрацювати з Полтавським ГЗК, —дурниці.
Нині ГЗК щороку випускає 6 млн. тонн котунів при номінальній потужності 10 млн. тонн і можливості збільшення обсягу виробництва до 12 млн. тонн на рік. Завдання його акціонерів і менеджменту полягає саме в тому, щоб ГЗК працював із максимальною віддачею, тобто випускав і реалізовував більше продукції, більше експортував своєї продукції, сплачував більше податків і збільшував зарплату працівникам, заробляв більше грошей акціонерам. І, як ми розуміємо, пряме завдання держави й чиновників, зокрема з ФДМ, у тому, щоб підприємство розвивалося, більше заробляло й більше сплачувало в скарбницю.
— Коли вже ви згадали про збільшення експорту, то скажіть, будь ласка, чи не планували власники й менеджмент ГЗК, скупивши акції ХТЗ, і справді реалізувати виробничий ланцюжок із максимальним виведенням коштів і додаткової вартості за кордон?
— А яким чином? Подивіться, адже нічого не перешкоджало «Індустріальному союзу Донбасу» протягом трьох років, поки вони там «господарюють» у Донецькій області, завантажити потужності Харцизького трубного заводу штрипсом із меткомбінатів ім. Ілліча та «Азовсталі» і продавати виготовлену ХТЗ трубу куди їм заманеться. Але чомусь вони виготовляли максимум 200 тис. тонн, при потужності ХТЗ 1,5 млн. тонн. Чому? Пояснення просте: українські підприємства не в змозі лити штрипс марок Х60 і Х70. (І не зможуть цього зробити найближчим часом, оскільки мінімальні інвестиції в процес виробництва таких сталей на українських меткомбінатах становитимуть ніяк не менше 500 млн. доларів. Якщо ці інвестиції буде знайдено.) Це високоякісна сталь, із якої виробляється високоякісна труба, яку, приміром, російський «Газпром» купує не в Україні і не в Росії, а у таких усесвітньо відомих компаній, як «Манес ман», «Мітцуї», «Тіссен груп», і платить по 1300—1700 доларів за тонну такої труби з однієї простої причини: тільки труби з таких високолегованих марок сталі придатні для використання в Західному Сибіру.
Харцизький трубний завод має свою нішу на ринку, й вона становить саме 200 тис. тонн. Якщо завод стрибне вище голови — можливо, це буде 350—450 тис. тонн. І все це з нинішньою якістю. А ключове питання для ХТЗ — підвищення якості штрипса. І підприємства нафтогазового комплексу купуватимуть у тебе більше труби тільки тоді, якщо ти зможеш запропонувати трубу з дуже якісної сталі. Це і є перспективним ринком для ХТЗ.
— Але якщо, як кажуть, давній партнер ХТЗ — «Індустріальний союз Донбасу» не впорався зі збільшенням виробництва труб і розширенням ринку їх збуту, то навіщо Полтавському ГЗК потрібен такий головний біль?
— Наша ідея була така. Підвищуючи якість своєї продукції та збільшуючи експорт котунів, ми планували завозити назад в Україну високоякісний продукт — штрипс марки Х60 і вище, який нам коштував би трохи дешевше, а потім уже вивозити (із доданою продукцією, яка належала б ХТЗ) трубу світового класу і продавати її, скажімо, на 50 доларів дешевше, ніж сьогодні той-таки «Газпром» купує аналогічну продукцію в «Манес ман» та інших відомих металургійних компаній. І тоді ці труби купували б у нас, бо при однаковій якості ми забезпечили б нижчі ціни.
Але це б жодним чином не обмежувало наявного ринку збуту труб, виготовлених із сировини «Азовсталі» й МК ім.Ілліча. Цього ринку ніяк не можна втрачати! Наша робота полягає у відкритті нових ринків для продукції ХТЗ, збільшенні обсягів виробництва існуючої бази і як наслідок у кардинальному збільшенні продажів заводом. І Полтавському ГЗК в цій ситуації вигідно, адже він реалізує більше виготовлених котунів, і питомо-постійні видатки всіх переробок на всіх заводах-учасниках знизяться. А це додатковий прибуток. Причому для всіх, зокрема для держави.
— Гаразд, підприємствам, зайнятим у цьому процесі, жилося б легше. Але ви так опікувалися інтересами держави… То в чому ж від усього цього вигода для держави?
— Збільшується експорт, отже й валютні прибутки держави. Так, з’являється імпорт, але експорт готової труби (із доданою вартістю) перевищував би імпорт. Тобто сальдо зовнішньої торгівлі від цієї операції буде позитивним. Збільшиться ВВП і відповідно всі податкові відрахування в бюджет. Хіба це не вигода? Хіба це не міжнародна інтеграція?
— Володимире Федоровичу, як на вашу думку, чому рішення Фонду держмайна про продаж акцій ХТЗ не обурило ще одного досить відомого учасника конкурсу — групу «Інтерпайп»? Адже вони і труби виготовляють, і ринок збуту в них є…
— По-перше, наскільки мені відомо, «Інтерпайп» — давній партнер «Індустріального союзу Донбасу» в багатьох проектах.
А стосовно конкурсу щодо ХТЗ, то, по-моєму, «Інтерпайп» просто виступив своєрідним спаринг-партнером ІСД. Причому аналогічним чином ці компанії діяли й на конкурсі з продажу акцій одного відомого меткомбінату, який в результаті купили у ФДМ лише за 4 млн. доларів. Інших претендентів не допустили, бюджет недоотримав коштів, зате О.Бондар відрапортував.
— Акції Харцизького трубного продали все-таки дорожче…
— Але на 96 млн. грн. дешевше, ніж пропонував Полтавський ГЗК. Тому це й видається як заздалегідь спланована акція: по-перше, з недопущення ПГЗК до конкурсу; а, по-друге, з недоотримання бюджетом таких необхідних надходжень від продажу держпакетів акцій. На всіх перехрестях кричать і закликають іноземних інвесторів, а насправді, бачимо, їх мало не палицями розганяють, виштовхують з України!
Ми запропонували на 96 млн. більше від стартової ціни за пакет акцій ХТЗ, а ІСД — на 4 млн. Нас узагалі не допускають до участі в конкурсі, а ІСД його виграє. Чи не дивно це?..
Тут недобрали 96 млн., за іншими конкурсами — ще 300 млн. Так і набереться мільйонів 500. А це не такі й маленькі гроші для України — на 500 млн. грн. половина науки утримується в нашій країні. І це зовсім не зайві гроші для пенсіонерів.
У цій ситуації, гадаю, слід запитати: наскільки взагалі правомірні дії керівника Фонду держмайна, коли бюджет не наповнюється з суто суб’єктивних причин, бо чиновник вирішив, що найбільші компанії не є промисловими інвесторами, чи ж із якихось інших причин їх навіть не допустили до участі в конкурсі? І яка міра його відповідальності?
Але очевидно, що найбільше в такій ситуації потерпає інвестиційний клімат у країні та бюджет. Адже не просто так парламент приймав програму приватизації, а Президент її підписував...
Зо два місяці тому про нинішні проблеми й перспективи Полтавського ГЗК я розповідав Президентові Леоніду Кучмі, і він схвалив програму розвитку нашого комбінату. А тепер ось ФДМ чомусь вважає, що Полтавський ГЗК — безперспективне підприємство, чим завдає відчутної шкоди репутації ГЗК. Хочу попередити, що ми збираємося в судовому порядку зажадати сатисфакції за поширення, м’яко кажучи, неправдивої інформації про Полтавський ГЗК та його акціонерів.