Шахтарські страйки, які розпочалися після тривалої перерви, знову дали привід говорити про серйозний конфлікт між міністром вугільної промисловості України Сергієм Тулубом та «вугільними генералами» — керівництвом підприємств, підпорядкованих Мінвуглепрому. Тим більше що останні страйки пройшли на фінансово стабільних підприємствах, які не відчувають гострих матеріальних труднощів. Нагадаємо, 9 січня поточного року гірники шахтоуправління «Донбас» (Донецьк) оголосили про початок безстрокового страйку. Передстрайковий стан на підприємстві було оголошено ще в грудні минулого року. Шахтарі висували дев’ять вимог, переважно — економічного характеру. Переговори з участю першого заступника міністра вугільної промисловості Юрія Зюкова і керівництва шахтоуправління «Донбас» на чолі з генеральним директором Юрієм Барановим завершилися підписанням підсумкового спільного протоколу, у якому Мінвуглепром беззастережно прийняв вимоги гірників.
Основний привід для страйку: нібито плани розформування підприємства і передачі двох шахт, «Щегловська-Глибока» і «Комунарська-22», які входять до його складу, іншим об’єднанням. Зокрема голова профкому шахтоуправління Валерій Богатищев стверджував, що глава Мінвуглепрому Тулуб має намір віддати «Щегловську-Глибоку» (видобуток коксівного вугілля) об’єднанню «Макіїввугілля» (м. Макіївка, Донецької області), а «Комунарську-22» (видобуток енергетичного вугілля) — «Торезантрациту» (м. Торез, Донецької області). Юрій Зюков, прибувши до Донецька, категорично спростував наявність таких проектів. «У міністерстві немає жодного наказу про з’єднання, реорганізацію або роз’єднання шахтоуправління «Донбас», — запевнив перший заступник міністра Мінвуглепрому. Представники трудового колективу також зізналися, що жодних документів, які б це підтверджували, вони не бачили, і орієнтувалися на привезені начальством із Києва кулуарні розмови в міністерстві.
Далі протиборчі сторони змагалися у спростуванні інформації одна одної. Керівники підприємства заявляли, що становище майже критичне: не виплачується заробітна плата, кредитори заблокували банківські рахунки. «Ситуацію нагнітають зумисне. Спочатку з’явилася у пресі інформація, що не виплачено зарплату. Зарплата — виплачена. Потім — що заблоковано рахунки. Рахунки відкриті. Тож нехай шахтарі самі розберуться, де їхні гроші й на що вони витрачені», — заявив у відповідь на це Юрій Зюков.
Яблуком розбрату став кредит, узятий шахтоуправлінням торік під гарантії Мінвуглепрому. 35,5 млн. грн. знадобилося, щоб покрити дефіцит бюджетного фінансування. На сьогодні Міністерство вугільної промисловості повернуло банку тільки половину цих грошей, і кожен місяць затримки додатково коштує підприємству 300 тис. грн. — кредитори справно нараховують відсотки на залишок. Перший заступник міністра вугільної промисловості запевнив, що міністерство від своїх гарантій не відмовляється, і пояснив затримку тим, що дефіцит бюджетного фінансування в 2006 році довелося покривати з бюджету-2007 і гроші ще просто не встигли дійти до шахтарів.
Проте представники Мінвуглепрому постійно підкреслювали, що фінансове становище шахтоуправління дозволяє самостійно погасити цей кредит, не нагромаджуючи борги за відсотками. У 2006 році доходи від реалізації вугілля у шахтах «Донбасу» становили 390 млн. грн. Крім того, підприємство отримало державну дотацію на суму 94 млн. грн. При цьому витрати на виплату заробітної плати становили 193 млн. грн. «Можна було погасити кредит і все інше», — заявив під час свого донецького вояжу Ю.Зюков.
Спірних питань у діалозі міністерства і керівництва шахтоуправління було ще багато. Так, генеральний директор «Донбасу» Юрій Баранов категорично проти збільшення плану вуглевидобутку по підприємству в 2007 році на 100 тис. тонн. Дискусія з цього приводу розпочалася практично відразу після приїзду Юрія Зюкова до Донецька. Високий чиновник демонстрував непохитність. «Якщо держава вкладає бюджетні гроші, вкладені гроші повинні давати віддачу — збільшенням обсягів виробництва», — пояснив свою позицію Ю.Зюков. Загалом протягом минулого року держава вклала у шахти «Донбасу» 94 млн. грн.
«Відповідно до нашого плану гірничих робіт, лави виходять із ладу. Нам треба переходити на нові лави. Це викличе, мінімум, тримісячну перерву, коли ми не видобуватимемо вугілля», — пояснив неможливість виконання вимог Міністерства вугільної промисловості виробничий директор шахтоуправління «Донбас» Віктор Фомін. За його словами, під час переходу на нові лави щодобовий видобуток вугілля може знизитися вдвічі. Торік шахтоуправління перевиконало план видобутку на 300 тис. тонн.
На думку експертів, цей страйк став черговим епізодом у перманентному конфлікті між керівництвом Мінвуглепрому і «вугільними генералами» Донбасу. Конфлікт цей почався відразу після повернення Сергія Тулуба в крісло міністра. Глава Міністерства взявся серйозно «шерстити» кадри. Восени минулого року були звільнені директор Донецької вугільної енергетичної компанії (ДВЕК) Валерій Захаров, директор шахти «Трудівська» (Донецьк) Віктор Шевцов та багато інших.
Чинити серйозний опір розпочатій «чистці» наважилися два керівники — директор шахтоуправління «Південнодонбаське №1» Михайло Бугара і вже згадуваний Юрій Баранов. На очолюваних ними підприємствах було оголошено передстрайковий стан. За Бугару заступилася Профспілка працівників вугільної промисловості (ППВП) нардепа-регіонала Віктора Турманова, за Баранова — Незалежна профспілка гірників (НПГ) народного депутата від БЮТ Михайла Волинця.
Проте міністр Сергій Тулуб наполягав на звільненні директорів. Михайла Бугару звільнили з посади 13 листопада 2006 року з посиланням на рішення колегії Міністерства вугільної промисловості від 20 жовтня того ж року. На той час на руках у міністра був головний козир і страховка — результати масштабної перевірки «Південнодонбаського №1» ревізорами КРУ. Контролюючі органи 31 жовтня повідомили міністру, що «відкопали» на підприємстві недостачу (на суму 742,4 тис. грн.), завищення витрат (тільки на одному підприємстві шахтоуправління — 1,75 млн. грн.), нарахування «липової» амортизації (114,6 тис. грн.) та ще багато іншого. Контрольно-ревізійне управління у завершальній частині своєї доповіді пропонувало міністрові «розглянути питання про подальше перебування на посадах» керівництва шахтоуправління «Південнодонбаське №1». Що Сергій Тулуб успішно й зробив. Звільнений Михайло Бугара звернувся з позовом до суду, і поки що його справа «гуляє» інстанціями. Через правову невизначеність запланований страйк так і не відбувся.
Для Юрія Баранова, директора страйкуючого шахтоуправління «Донбас», міністр для початку приготував догану в наказі №507 від 24 жовтня 2006 року, із формулюванням «за невиконання завдання з відвантаження вугілля у вересні 2006 року». Те ж саме сказано й за результатами жовтня в наказі №551 від 21 листопада 2006 року. Профком шахтоуправління стверджував, що Баранова хотіли звільнити ще 12 грудня на черговій колегії Міністерства вугільної промисловості.
На той час Сергій Тулуб припас туза в рукаві і проти нього — матеріали прокурорської перевірки, яка доповідала прем’єр-міністрові Віктору Януковичу, що виявила факти купівлі шахтоуправлінням вугілля (навіщо шахті купувати вугілля, цікаво?) у донецьких та луганських фірм, які мають ознаки фіктивних. На додачу до цього, на фірмовому бланку прем’єра і з його підписом Тулубу дано доручення вжити вичерпних заходів для усунення порушень і недопущення їх у майбутньому. У відповідь на це Баранов зібрав в один пучок усі свої образи на Тулуба і влаштував на підприємстві страйк. Поки що можна констатувати перемогу за очками Юрія Баранова: після акції протесту Мінвуглепром відступився і вустами того ж таки Зюкова оголосив, що жодних радикальних кадрових заходів стосовно «двічі Героя» (Соцпраці й України) не вживатимуть. Але спаринг, очевидно, триває, і вагові категорії суперників надто вже різні.
У самому Донецьку розглядається й політичне підґрунтя кадрової політики Сергія Тулуба. Так, колектив «Південнодонбаського №1», який готувався до страйку, назвав звільнення свого директора «політичною розправою». Річ у тому, що 15 вересня 2005 року Михайло Бугара очолив у Донецькій обласній раді фракцію Народного союзу «Наша Україна», куди увійшли 15 депутатів — в основному «вугільних генералів», теперішніх і колишніх. Голова ради Анатолій Близнюк тоді пообіцяв, що «свого часу їм дадуть оцінку». Втім, потім Близнюк заперечив наявність політичного підтексту в кадровому рішенні Міністерства вугільної промисловості. Губернатор Донецької області Володимир Логвиненко також не побачив у тому, що відбувається, політики. «Там був конфлікт двох керівників, який вирішився протягом кількох годин, тільки й усього», — вважає Логвиненко. Але глава обласної організації НСНУ Антон Клименко оцінив звільнення Бугари як політичні репресії. До речі, до цієї фракції входив і звільнений Тулубом директор ДВЕК Валерій Захаров.
Сергій Тулуб наполягає на аполітичності своєї кадрової політики. «Найголовніший підхід — не політика, а конкретний результат роботи. Якщо ви подивитеся на тих керівників, яких було звільнено, ви побачите там різні забарвлення і їхні різні дії під час політичних подій», — заявив він під час одного зі своїх візитів у Донецьк.
Можливість політичного підґрунтя простежується і в конфлікті з Барановим. Директор шахтоуправління «Донбас» — давній симпатик Юлії Тимошенко. Його підприємство було єдиним у Донецьку, де під час виборів 2002 року леді Ю змогла домогтися дозволу на зустріч із трудовим колективом. На підприємстві також діє профспілковий осередок НПГ, який налічує майже тисячу осіб. Хоча глава НПГ нардеп від БЮТ Михайло Волинець під час страйку стверджував, що осередок шахтоуправління «Донбас» до його профспілки не входить, на офіційному зверненні профспілкової організації стоїть печатка НПГ.
Фахівці прогнозують, що шахтарські страйки ще додадуть Тулубу сивого волосся. Вічною темою для протестів залишається заробітна плата. Тепер вона виплачується відносно стабільно, але у профспілок багато запитань до її розмірів. Так, ще 2004 року Сергій Тулуб підписував наказ, відповідно до якого в галузі мала діяти єдина тарифна сітка, основана на мінімальній заробітній платі. Але цей наказ не виконується й досі: на шахтах «Макіїввугілля», що сусідять зі страйкуючим шахтоуправлінням «Донбас», гірники одержують майже вдвічі менше. Тому «скривджені» гірники з великим розумінням сприйняли б кредо товариша Шарикова «відібрати і поділити». Незадоволення гірників своїм матеріальним становищем, амбіції «вугільних генералів» і тягар давніх проблем галузі перетворили доручене Тулубу господарство на пляшечку з нітрогліцерином: будь-який необережний рух може спричинити вибух.