Вісім місяців не вщухають пристрасті навколо продажу держпакета акцій найбільшого в Україні підприємства з виробництва цементу — ВАТ «Балцем». Ця тема активно обговорювалася в усіх засобах масової інформації. У справу втрутилися навіть посли Росії і Швейцарії. Фінал цієї епопеї призначено на 11 квітня: в цей день Фонд держмайна продасть свій 25-відсотковий пакет акцій на біржі.
Правда, без відповіді залишається запитання — а через що, власне, зчинився галас? Щоб відповісти на нього, спробуємо відновити природний перебіг подій.
Спочатку про саме підприємство. Відкрите акціонерне товариство «Балцем» міститься в Харківській області, у місті Балаклія. Побудовано завод ще в 60-х роках, на піку радянської гігантоманії. Його проектна потужність становить 4,8 млн. тонн цементу і 3,2 млн. тонн клінкеру на рік. Це був найбільший завод не лише в Україні, а й у всій Європі.
«Балцем» випускає лише високомарочний цемент — один з найкращих у Радянському Союзі, а нині і в незалежній Україні. Пояснюється це дуже високою якістю сировини: підприємство експлуатує Шебелинське родовище крейди і глини (фахівці галузі одностайно визнають його унікальним за своїми даними).
Попри ці сприятливі умови, у середині 90-х для «Балцема» почалася чорна смуга. Причин для такого повороту подій було кілька. По-перше, криза в будівельній промисловості. Продукція «Балцема», як і інших цементних заводів, у колишніх обсягах виявилася нікому не потрібною. І якщо невеликі за потужністю підприємства цей період ще якось пережили, то гігант «Балцем» був фактично похований під своїми потужностями. Ну, не вигідно на монстрі, розрахованому на 4,5 млн., виробляти півмільйона тонн цементу! Це приблизно те ж саме, що літати літаком по хліб до сусідньої булочної.
Ще однією причиною стала невдала приватизація. В другій половині 90-х Україною прокотилася хвиля масової сертифікатної приватизації вітчизняних підприємств, торкнулася вона і балаклійського підприємства. Відтак за останні п’ять років на «Балцемі» змінилося кілька господарів, які не вклали у виробництво жодної копійки. Зате кожна така зміна супроводжувалася зупинкою заводу.
Причому, щоб підшукати підприємству так званих «стратегічних» інвесторів, ФДМ уже кілька разів продавав великі пакети акцій «Балцема» на інвестиційних конкурсах. Спочатку 20% акцій дісталися харківській компанії «Егіда», ще 20% — запорізькій «Англо-українській інвесткомпанії». Невдовзі державі через суди вдалося повернути свою власність.
Цей подвиг Фонд і досі зараховує у свій актив, хоча реально розслідування здійснювали прокуратура й СБУ з ініціативи КРУ. Саме тоді з’ясувалася цікава обставина: в умовах конкурсу, оголошених ФДМ, були одні вимоги, а в документах, відповідно до яких були куплені 40% акцій «Балцема», — зовсім інші. Причому незрозуміло, як вони всохли в кілька разів. Природно, що у ФДМ згадувати про це не люблять. Винні в цій «похибці» донині так і не названі, про притягнення їх до відповідальності говорити не доводиться.
Поки відбувався процес реприватизації цих 40% акцій, підприємство «лягло», і 1997 року було порушено справу про банкрутство «Балцема». У цей період на продаж акцій підприємства взагалі-то діяла заборона суду, проте ФДМ усе ж таки продав у 2000 році 15-відсотковий пакет акцій одному з акціонерів «Балцема» — компанії «Симера». Суд визнав продаж недійсним, та Фонд прийняти акції назад відмовився. А справа про банкрутство підприємства не могла зрушити з мертвої точки упродовж чотирьох років.
Прогрес намітився лише 2001 року, коли, відповідно до постанови суду, почалася підготовка до санації підприємства. Вперше визначився реальний інвестор. Ним виявилися структури дніпропетровського «Приватбанку». У стислі терміни в підприємство було вкладено понад 14 млн. дол., за рахунок чого вдалося не лише сплатити багатомісячні борги із зарплати, а й підвищити її. Більш ніж на 11 млн. дол. були поповнені оборотні кошти підприємства, це дозволило практично відмовитися від бартеру. Було також проведено дорогу реконструкцію трьох випалювальних печей. Вжиті й екологічні заходи з відновлення кар’єру, який перебував у критичному стані, що загрожувало регіону екологічною катастрофою.
Позитивний результат таких кроків не забарився. Навіть у даних ФДМ відзначено, що 2000 рік «Балцем» завершив із рентабельністю -11%, а вже в першому півріччі 2001-го рентабельність зросла до +15%.
У найбільш стислі терміни підприємство зуміло повернути втрачені позиції на вітчизняному ринку. Проте його місткість для такого гіганта, як «Балцем», замала, тому довелося шукати додаткових ринків збуту за кордоном. І вони були знайдені в Угорщині та Прибалтиці.
На цьому етапі ФДМ укотре проявив «турботу» про підприємство: подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу з вимогою скасувати ухвалу господарського суду Харківської області про здійснення санації, тобто про припинення нормального процесу, спрямованого на оздоровлення підприємства, його фінансово-господарського становища. Таке рішення знадобилося, щоб ще раз збути з рук 25% акцій.
Бажання ФД заробити на перепродажу акцій заводу, який відроджується, було б зрозумілим, якби не його результати.
Підприємство, яке щойно почало спинатися на ноги, раптово залишилося без реальних органів управління. При цьому сам ФД виставив на продаж блокуючий пакет акцій і відразу самоусунувся. До того ж, у конкурсних умовах зазначено, що претендувати на пакет може лише той інвестор, який виробляв упродовж останніх трьох років щонайменше 4 млн. тонн цементу на рік. Оскільки вся цементна промисловість України 2000 року виробила 5 млн. тонн, це означало, що жоден вітчизняний інвестор під цей критерій не підпадав.
Такі умови під силу тільки транснаціональним компаніям, які давно поділили весь світовий цементний ринок. ФД заперечував і заперечує, що умови конкурсу були написані під конкретного замовника. Проте на підтримку цих умов і був надісланий знаменитий лист швейцарського посла.
Ну, а потім, дивним чином, основним претендентом, який відповідає всім вимогам конкурсу, виявилася швейцарська компанія «Холсім», що посідає друге місце у світі серед виробників цементу. Водночас у пресі почали з’являтися статті, в яких розповідалося про цю компанію, про велике благо, яке настане, якщо їй дістануться акції «Балцема», і взагалі, як добре, що світовим цементним ринком заправляють такі великі компанії.
Реально ситуація трохи інакша. Світова цементна промисловість досить далека від книжкових економічних ідей про вільну ринкову конкуренцію. У світі не поодинокі судові розгляди з приводу змови в цінах між глобальними міжнародними компаніями. В одних країнах основні світові виробники створюють штучний дефіцит цементу, що зумовлює зростання цін, в інших — завзято демпінгують. Серед наслідків діяльності великих міжнародних компаній — закриття цементних заводів у Литві й Угорщині.
У випадку з «Балцемом» міркування про те, що, мовляв, закордон нам допоможе, навряд чи доречні. Адже 25% акцій, навіть якщо додати до них акції, куплені на вторинному ринку, на контрольний пакет не потягнуть.
А за таких умов — якщо відкинути підозри у добродійності транснаціональних компаній — інвестиції в «Балцем» з їхнього боку більш ніж сумнівні. Куди доцільніше і дешевше, не вкладаючи жодної копійки, захистити свої ринки збуту від українського цементу в тій самій Угорщині. А робота лише на вітчизняному ринку для гіганта «Балцема», який сам може його наситити, практично безперспективна.
Якщо ж урахувати, що, за сприяння ФДМ, справу про банкрутство «Балцема» відкинуто на чотири роки назад і буде розпочато знову, тільки в Кримському господарському суді, розповіді про інвестиції з Заходу могли б розсмішити, якби не було так сумно. Через три місяці «Балцем» знову опиниться перед перспективою ліквідації або санації. Хочеться сподіватися, що перший варіант, тобто ліквідація, усе-таки не розглядатиметься. Проте плану санації ніхто не готує, а його розробка потребує і часу, і капіталовкладень.
P. S. Уже перед виходом статті з’ясувалося, що ФДМ усе ж визнав 15% акцій своїми, отож нині інтрига навколо «Балцема» ще цікавіша — тепер Фонд володіє не 25%, а 40%! А за такий пакет боротьба розгорнеться ще гарячіша, ніж раніше.