Вітчизняні мобільні оператори з обережністю підходять до впровадження передових технологій
Із сюжетів телеком-новин про далеку Японію мобільний зв’язок третього покоління (3G) поступово переходить в українські реалії. Один оператор — «Телесистеми України» (ТМ PEOPLEnet) — уже майже півроку надає послуги найсправжнісінького третього покоління в «східному» стандарті CDMA 2000 EV-DO. Другий, «Укртелеком», з допомогою своєї філії «Утел» будує мережу нового покоління в стандарті WCDMA/UMTS і обіцяє запустити її в комерційну експлуатацію до кінця року. Про початок технічного тестування мережі в стандарті CDMA-450 минулого тижня оголосила «УМЗ». Комерційна експлуатація мережі, яка, щоправда, використовуватиметься лише для швидкісної передачі даних на ноутбуки користувачів, розпочнеться до кінця літа.
Інтерес до розвитку зв’язку третього покоління WCDMA/UMTS виражала й решта GSM-операторів, а «Астеліт» (ТМ life:) навіть розгорнув тестову зону UMTS/HSDPA в центрі Києва. Проте всі ці проекти поки не виходять із розряду нішевих. До масового ринку 3G, на кшталт італійського, британського, не кажучи вже про японський, нашій країні далеко.
3G: за і проти
Ринкова практика свідчить, що коли операторам щось дуже потрібно, вони домагаються цього за будь-яку ціну. Так було зі скасуванням плати за вхідні дзвінки, зі скасуванням держрегулювання тарифів, із видачею дефіцитних частот і в багатьох інших випадках. Однак, говорячи про 3G, оператори найчастіше розповідають про нездоланні труднощі.
Держава в особі Національної комісії регулювання зв’язку (НКРЗ) вельми зволікає з видачею їм ліцензій і частот, військові не поспішають ці частоти звільняти, на ринку мало 3G-телефонів, ринок контент-послуг недостатньо розвинений, аби заповнити високошвидкісні мобільні канали, тощо. Та при цьому, звісно ж, 3G — це наше майбутнє, це перспективно й чудово.
Складається враження, що особливого ентузіазму майбутнє впровадження цієї технології в телекомунікаційних компаній не викликає. Існує навіть думка, що головною рушійною силою розвитку 3G-мереж є виробники устаткування, які намагаються компенсувати падіння доходів від продажу апаратури для GSM і нав’язують операторам не зовсім актуальні для ринку технічні рішення. А ті вже нехай продають 3G-послуги, як можуть.
Оператори, проте, погоджуються і з тим, що впровадження 3G дає їм важливі переваги. Основною з них у світі вважають збільшення ARPU (середньомісячної дохідності) абонентів. Якщо середній GSM-абонент у Європі сплачує оператору 20—30 дол., то ARPU 3G-абонентів сягає 60—80 дол. Причому зростання ARPU здійснюється як за рахунок трафіка передачі даних (у т.ч. одержання неголосових послуг), так і за рахунок зростання голосового трафіка. Крім того, мережі UMTS істотно розвантажують мережі GSM, каналізуючи в себе найбільш балакучих бізнес-користувачів і тих, хто приймає багато даних. У результаті й звичайні користувачі, і абоненти 3G одержують якісніший зв’язок: другі — за рахунок високотехнологічності, перші — за рахунок зменшення навантаження на мережу.
Крім того, на руку 3G грає і розвиток дротового широкосмугового доступу (цей процес відбувається і в Україні). Абоненти звикають до швидкого Інтернету, до можливості користуватися різноманітними онлайн-сервісами, коли не потрібно щось довго закачувати, а можна дивитися «тут і нині». І коли така можливість з’являється в них «у мобільному виконанні», вони з радістю нею користуються.
Віртуальні частоти
Серед головних називають регуляторну проблему. Національна комісія регулювання зв’язку видала наразі тільки одну ліцензію на UMTS — «Укртелекому». Для видачі інших ліцензій потрібно звільнити смуги радіочастот, які перебувають сьогодні в користуванні військового відомства. Вартість конверсії трьох смуг по 30 МГц у діапазоні 1900—2100 МГц оцінюють у 240 млн. грн. У бюджеті ці кошти вже передбачалися, але не виділялися. Сьогодні НКРЗ, Міноборони та оператори працюють над механізмом, відповідно до якого ліцензії на 3G видаватимуться з додатковою умовою: оплатити конверсію коштом компаній. Проте прийняття цього порядку відбувається із значною кількістю бюрократичних труднощів. За даними НКРЗ, конкурс буде оголошено не раніше кінця року, а приступити до освоєння частот оператори зможуть тільки наступного року.
Загалом, начебто всі «за», але не схоже, щоб оператори так само жорстко лобіювали ці частоти, як три роки тому це робив «Укртелеком». Не кажучи вже про те, що НКРЗ час від часу видає нові смуги в набагато дефіцитніших діапазонах 1800 і 900 МГц (і навіть нещодавно в діапазоні 1900 МГц, правда, для широкосмугового доступу), необхідні для розвитку поточного бізнесу стільникових компаній. Проте коли справа доходить до 1900—2100 МГц для UMTS, оператори обмежуються заявами про те, що «треба б», а НКРЗ — що «у перспективі все буде».
Більш того, оператори CDMA мають ресурс у діапазоні 800 МГц, що дає змогу організувати зв’язок третього покоління в стандарті CDMA-2000 EV-DO. Звичайно, не в усіх із них є достатня кількість частотних смуг, щоб виділити одну з них під передачу даних, але такі можливості є. Наприклад, консолідація операторів із метою об’єднання частотного ресурсу. Або одержання частот у діапазоні 1900 МГц, нещодавно «розкупореному» НКРЗ: і операторське обладнання, і мобільні телефони в стандарті CDMA2000 можуть працювати в цьому діапазоні. Проте, за винятком «Телесистем» (і, з певними застереженнями, «Інтертелекому»), ніхто з «сідіемейників» 3G-амбіцій не демонструє.
Іншими словами, складається враження, що нові ліцензії на 3G оператори одержать тільки тоді, коли в них виникне для цього реальна бізнес-необхідність. Якби ці ліцензії було їм видано, наприклад разом із «Укртелекомом», то, найшвидше, компанії розгорнули б у цьому стандарті не більш ніж невеличкі зони у великих містах.
«Я вам зателефоную по грамофону!»
Кажуть оператори й про проблему відсутності терміналів. Проникнення трубок, які підтримують UMTS, в Україні оцінюють у 3% від загальної кількості (дані «МТС»). Це, як правило, недешеві бізнес-моделі та іміджеві телефони. Хоча низка виробників уже почали випускати бюджетні UMTS-термінали.
Не купують UMTS-телефонів в основному тому, що не хочуть переплачувати за непотрібну функцію. Проте з появою на ринку першої комерційної UMTS-мережі попит на такі трубки сформується та їхні продажі зростуть.
Складніші справи з EV-DO-телефонами. На ринках східноазіатських країн є велика кількість дуже непоганих моделей, які підтримують не просто стандарт 3G, а й його філософію (екрани з високим розділенням, доступ до контент-сервісів з допомогою спеціальної кнопки, анімовані меню тощо). Технічна політика «Телесистем України» обмежує використовувані термінали тільки тим модельним рядом, який оператор налаштував під свою мережу. А це менш як десяток середніх моделей, серед яких немає жодної з високороздільним екраном.
«Яскраві» телефони зустрічаються в користувачів «Інтертелекому» та інших CDMA-операторів, проте працюють вони там як 2G-термінали. Підключити такі трубки до EV-DO-мережі без систематичної роботи з виробником неможливо, а виробник не буде співпрацювати з оператором, поки той не забезпечить високих продажів його терміналів.
Дайте дві!
Багато говорять і про неготовність до 3G (а вже тим більше до 4G) ринку контент-послуг. Щоб забезпечити високі доходи від продажу неголосових послуг, операторам просто нічим заповнити «широку трубу» передачі даних.
Ця проблема актуальна й у Європі: до 80% доходів європейські 3G-оператори одержують від продажу традиційних голосових послуг, як і їхні 2G-колеги. Повторити успіх японського NTT DoCoMo, єдиної у світі компанії, яка змогла змінити саму філософію користування мобільним зв’язком, нікому не вдалося. Проте тут, напевно, справа в східному менталітеті...
Втім, повернімося до наших реалій. Попри всю перспективність, контент-послуги традиційно сприймалися операторами як вторинні. У результаті в жодної зі стільникових компаній немає чіткої політики з їхнього розвитку. Тому оператори й не готові до 3G: вони розуміють, що існуюча модель продажу контенту для нового стандарту непридатна, а іншої поки що не створили.
З появою фактично необмеженого ресурсу передачі даних виграє той оператор, який першим придумає, як дати заробити на контенті його розробникам. А не намагатиметься правдами й неправдами забрати собі всі гроші від його продажу, як це робиться нині. Тоді він одержить просто море різноманітних «важких» послуг для продажу, і проблема відсутності 3G-контенту перестане його хвилювати.
Інвестиції: краще недо-, ніж пере-
Обережність стільникових компаній щодо 3G багато в чому диктується небажанням інвестувати великі кошти в проекти із сумнівною віддачею. Ринок мобільного зв’язку 2G ввійшов у стадію насичення, і акціонери вимагають від операторів зниження витрат. Великі капітальні вкладення можуть бути виправдані тільки великою віддачею у виді зростання основних показників: абонентської бази, ARPU, доходу, прибутку. Проте якщо в Європі операторам вдавалося підняти ARPU 3G-абонентів із 20 до 60 дол., то в Україні збільшити його з 5—7 дол. до позахмарних висот буде складно. Або ж користувачами таких послуг стане лише обмежене коло абонентів.
Приклад — ті самі «Телесистеми України». Ряд їхніх тарифних планів, орієнтованих на передачу даних, включає абонплату в 50—60 дол. (відповідно, таким і буде ARPU їхніх абонентів). Це робить оператора нішевим гравцем: поки що компанії вдалося набрати 20 тис. абонентів, до кінця року їх планують 100 тис.
ARPU у 60 дол. планував і «Укртелеком».
Великим мобільним операторам наразі вигідніше «доїти» вже існуючих абонентів. Витративши на маркетинг 10 млн. дол. і збільшивши їх ARPU на долар, вони одержать більший приріст доходів, ніж якщо почнуть обслуговувати 100 тис. 3G-абонентів із ARPU 50 дол., у будівництво мережі для котрих потрібно вкласти ще 200 млн. дол.
В Європі розвиток 3G розпочався тоді, коли резерви 2G зі зростання дохідності були повністю вичерпані й ринок досяг стійкого насичення. Наш ринок тільки наближається до насичення. Тому всі розмови про 3G можна вважати поки що попередніми консультаціями. Фінансової необхідності в переході на нове покоління зв’язку наразі немає.
Ринкові реалії
Єдиний гравець ринку, який позиціонує себе як 3G-оператор, — це «Телесистеми України». Про його успіхи ми вже згадували: менш як за півроку роботи компанія набрала близько 20 тис. абонентів, що при ARPU 50 дол. має приносити їй близько мільйона доларів щомісячного доходу. При поточному обсязі інвестицій порядку 100 млн. дол. це відповідає терміну окупності близько десять років. Тому оператору потрібне подальше зростання абонентської бази, за яку він боротиметься.
Проте «Телесистемам» поки що не вдалося вирішити низку проблем, важливих для розвитку 3G у країні. Як ми вже згадували, не вдалося надати абонентам широкий вибір 3G-терміналів. Не розроблено виразної політики з продажу контент-послуг. Поки що оператор продає просто широкосмуговий доступ. «Інтернет — найкращий постачальник контенту», — кажуть із цього приводу в «Телесистемах». Проте, позиціонуючи себе виключно як мобільного інтернет-провайдера, компанія програє частину потенційної 3G-аудиторії — охочу до контенту молодь.
Інший важливий гравець 3G-ринку — «Укртелеком» — одержав єдину поки що в країні ліцензію на UMTS. Проте комерційний (і навіть тестовий) старт його мережі вже не перший квартал відкладається з невідомих причин. Невідомих — тому що компанія обрала політику повної непрозорості свого 3G-проекту. За оперативною інформацією, початок тестування мережі з кількох десятків базових станцій мав бути приурочений до дня народження голови правління ВАТ «Укртелеком» Георгія Дзекона. Проте в компанії цього не підтвердили й не спростували.
Якщо компанія оголосить про чергове перенесення запуску мережі, то це має змусити ФДМУ (основного акціонера) усерйоз задуматися про якість її менеджменту, а НКРЗ — про ефективність використання ліцензії.
Тестову мережу UMTS/HSDPA розгорнув у центрі столиці life:), проте скористатися її послугами можна тільки в центральному офісі компанії.
До вересня має стартувати 3G-проект «МТС». На початку липня в тестову експлуатацію запущено сім базових станцій у Києві, які працюють у так званій Rev A: модифікації стандарту CDMA2000 1x EV-DO, що забезпечує передачу даних із швидкістю до 3,1 Мбіт/с і підтримує мобільну відеотелефонію. Проте компанія, як ми вже згадували, стане ще одним «бездротовим провайдером» — займатиметься тільки швидкісною передачею даних на ноутбуки й стаціонарні комп’ютери. Щоправда, мобільною і з хорошою швидкістю. Не приховують у «УМЗ» і орієнтації проекту на бізнес-користувачів. Таким чином, в оператора є шанси набрати кілька десятків тисяч абонентів, одержати невеличке джерело додаткового доходу й істотно попсувати перспективи «Телесистемам».
Тому що ринок тих, кому потрібні такі послуги, вузький. І розширити його оператори можуть тільки в результаті впровадження не просто технології 3G, а й нової філософії бізнесу, спрямованої на докорінну зміну структури попиту. Тільки що для цього потрібно робити, ніхто з вітчизняних операторів, схоже, наразі не уявляє.
Огляд стандартів 3G і не тільки
До мобільного зв’язку першого покоління належала технологія FDMA, при якій на кожне голосове з’єднання виділявся один частотний канал. Такі мережі могли обслуговувати лише невеличку кількість абонентів. Утім, у ті часи послуги мобільного зв’язку масовими не були. В Україні стандарт першого покоління NMT у діапазоні 450 МГц із 1993 року використовувала компанія «УМЗ».
Мобільний зв’язок другого покоління використовував цифрову передачу даних і технологію ТDМА: у кожному частотному каналі можна було обслуговувати кілька голосових з’єднань, розділених на тайм-слоти (відрізки часу, за які передаються зашифровані та стиснуті цифрові голосові дані). Це дало змогу різко збільшити абонентську місткість мереж і навіть організувати досить швидку передачу даних (див. нижче). В Україні одержав найбільший розвиток стандарт другого покоління GSM у діапазонах 900 і 1800 МГц, у якому нині працюють п’ять операторів: «УМЗ», «Київстар», «Астеліт», «Українські Радіосистеми» і «Голден Телеком».
До другого покоління належить і стандарт DAMPS, в якому працюють «DCC» (Донецьк) і «Українська хвиля» (Львів), а також CDMA-2000 (без використання технології EV-DO), в якому працюють «CDMA-Україна», «Велтон Телеком», «Інтертелеком» і «ЦСТ-Інвест».
До стандартів «другого з половиною» покоління, 2,5G, відносять технології швидкісної передачі даних, реалізовані в рамках стандартів другого покоління. Так, технологія EDGE у стандарті GSM дає змогу передавати дані зі швидкістю до 320 кбіт/с, а в стандарт CDMA-2000 1х закладено можливість передачі даних із швидкістю до 144 кбіт/с, що цілком порівнянна зі швидкостями при з’єднанні фіксованою телефонною лінією.
Розробка стандартів третього покоління розпочалася наприкінці 90-х. Загальна вимога до них — можливість здійснювати передачу даних на мобільний термінал зі швидкістю 2 Мбіт/с. Для порівняння: таку пропускну здатність має канал Е1, який використовують у фіксованому зв’язку для обслуговування 32 цифрових абонентських ліній.
Усі стандарти мобільного зв’язку третього покоління грунтуються на технології CDMA, яка дозволяє «запхнути» в один стандартний частотний канал безліч з’єднань (як голосових, так і сеансів передачі даних), немов «розмазаних» по ньому у вигляді шумоподібного сигналу. CDMA має більшу частотну ефективність, ніж GSM: в одній і тій самій смузі частот ця технологія дає змогу передавати більше даних, обслуговувати більше голосових з’єднань. Отже, оператор має можливість якісно обслуговувати більше абонентів.
Ще одна важлива відмінність зв’язку третього покоління від другого: вся передача даних від базових станцій на мобільні термінали, не важливо, голосових або будь-яких інших, здійснюється за IP-протоколом, як в Інтернеті. Відповідно, комутація з’єднань здійснюється не звичайним, нехай навіть цифровим, комутатором, а так званим софтсвічем — по суті, звичайним універсальним сервером із відповідним програмним забезпеченням. Тобто 3G-зв’язок — це мобільне інтернет-середовище, в якому, серед іншого, можна передавати й голосові з’єднання.
У світі розвинулися два основні стандарти 3G: CDMA-2000 ЕV-DO (Японія, Південно-Східна Азія та Північна Америка) і WCDMA/UMTS (Європа).
CDMA-2000 EV-DO є розвитком стандарту CDMA-2000 і дає змогу передавати дані зі швидкістю 2,4—3,6 Мбіт/с. Стандарт працює в традиційних для CDMA діапазонах 800 і 1900 МГц, використовуючи стандартні CDMA-канали по 1,25 МГц (для передачі даних виділяють від одного до трьох самостійних каналів плюс канал для голосових з’єднань). Він одержав розвиток завдяки тому, що його можна було розгортати на базі вже існуючих CDMA-мереж, без їхнього перепланування, що дорого коштує, шляхом простої модернізації устаткування.
WCDMA — самостійний стандарт, який працює в діапазоні 1900—2100 МГц і використовує дві широкі смуги по 15 МГц (тому й називається — широкий CDMA). Спочатку його проектували як надбудову над GSM, проте на практиці операторам доводиться розгортати окремі мережі, що обходиться дорожче. Перша модифікація цього стандарту — UMTS — мала багато технологічних недоліків: низьку місткість мережі, малий радіус дії стільника, порівняно невелику швидкість передачі даних — 386 кбіт/с, що ненабагато перевищувала таку для ЕDGЕ. Сьогодні де-факто стандартом третього покоління є надбудова HSPA (HSDPA — швидкісна передача даних від базової станції абоненту, до 15 Мбіт/с, і HSUPA — швидкісна передача даних від абонента до базової станції, до 5,8 Мбіт/с).
До мобільного зв’язку четвертого покоління (4G) відносять стандарти широкосмугової передачі даних, які забезпечують швидкості передачі даних до 100 Мбіт/с (реально забезпечувані швидкості — від кількох до кількох десятків Мбіт/с). Це стандарти групи WiMAX, зокрема протокол 802.16е (його називають «мобільний WiMAX»), а також південнокорейський WiBRO. Можуть працювати в діапазонах від 2,3 до 7,2 ГГц і вище. На ринку доступні абонентські термінали у вигляді карт передачі даних для ноутбуків. Голосові з’єднання в мережах 4G здійснюються з допомогою клієнтських програм типу Skype. Існує думка, що операторам нема сенсу розвивати стандарт 3G, який «застарів, не народившись», а слід відразу переходити до мереж четвертого покоління.