Доволі поширеною є думка, буцімто спрощення реєстрації підприємств на основі механізму «єдиного» вікна є безумовним благом, яке дуже бажане для поліпшення бізнес-клімату в нашій країні і подальшого розквіту полегшено-зареєстованих юридичних осіб. Хотілося б висловити з цього приводу й альтернативну думку.
Проблема спрощення держреєстрації — надумана, висмоктана з пальця. Загальновідомо: існують фірми, що за якісь 200 доларів (серйозні столичні юрфірми беруть за реєстрацію від 500 доларів. — Ред.) зареєструють під ключ і ліквідують під ключ. Усі документи, причому підготовлені досить якісно, вам принесуть додому або до офісу дуже швидко. Отже, йдеться про полегшення долі тільки тих бажаючих зареєструватися, які не мають таких грошей, як не мають і терпіння, необхідного для проходження безгрошової реєстрації. Такі висновки, як правило, їх зачіпають. За що, мовляв, нас ображають...
А як ще ставитися до тих, хто реєструє своє підприємство (саме підприємство, а не приватного підприємця без утворення юрособи), але не має при цьому грошей навіть на легалізований хабар за прискорення цієї ж таки реєстрації?! Це з тих, хто формує «статутний фонд» у розмірі 100 гривень, а якщо створюється госптовариство, де таке є неприпустимим, робить якийсь «інтелектуальний внесок» — саме у розмірі, необхідному для формування мінімального статутного фонду, а реальних грошей у таких засновників-співзасновників немає і не передбачається.
То яким, цікаво, чином вони збираються починати свою діяльність? Платити зарплату, закуповувати сировину, матеріали чи товари, за першим відвантаженням сплачувати податки — на ще не оплачену їм покупцями додану вартість і на ще не отриманий ними від цих покупців майбутній прибуток?
Якщо на тлі таких обов’язкових витрат еквівалент 200 доларів продовжує зберігати певну значущість, то про що взагалі можна тут говорити, про який ще бізнес?
Чи не породжуємо ми тих, хто достатньо швидко — свідомо чи мимоволі — підведе і кредиторів (якщо ще їх знайде), і власних працівників, і своїх постачальників, і улюблену державу? (Остання, утім, сама на таке напрошується.) Чи не їх ми зрощуємо, полегшуючи реєстрацію?
Хабарники-бюрократи-чиновники як санітари лісу сьогодні хоч якоюсь мірою оберігають соціум — якщо не від усіх «підприємців», котрі замість збирання пляшок реєструють на себе підприємства, то хоча б від тих із них, хто одночасно і жебрак, і нетерплячий, і ледар, і тупий (інакше зміг би сам скласти установчі документи і з ними потихеньку провести-таки свою реєстрацію). Причому реєструвати фірми ці люди норовлять не як підставні особи (це було б ще півбіди), а реально збираючись вести власний бізнес, про який розуміють лише те, що вичитали в якійсь дешевій іноземній книжці.
Якщо прибрати сьогодні повністю (а не на словах, як поки що, на щастя, робиться) останні перешкоди, то в нас буде бізнес-обстановка початку 90-х, коли безлад панував не стільки через чиєсь бажання творити безлад, скільки через упевненість тисяч хронічних ледарів у тому, що займатися бізнесом простіше, ніж працювати (це вивчили вже, звичайно, не з чужих книжок, а за радянськими карикатурами). Тоді будь-який пацан, якщо пам’ятаєте, був чогось директором, а його бабуся — бухгалтером...
Наведу приклад більш «науковий»: щоб одержати книгу в серйозній громадській бібліотеці, потрібно (особливо вперше) заповнити стільки папірців і в кожному з них стільки усіляких непотрібностей, що той, хто прийшов туди не у справі, а просто від нудьги, швидко «відлипне» від наукосховища і піде спокійно бешкетувати. От так само і світ бізнесу має оберігати себе від тих, хто його засмічуватиме, хто буде, порушуючи правила, писані і неписані, провокувати тим самим недовіру народу до бізнесу взагалі і до конкретних підприємств зокрема.
То чому ніхто не може сказати прямо і голосно: «бізнесмен» з психологією бомжа, зі споконвічним менталітетом «допоможи/дай» є найгіршим ворогом підприємництва у цій країні, гірше навіть за саму державу (з усіма її, держави, незліченними санітарами)!
Якщо цей потік справді хлине, де шукати від нього порятунку, щоб у ньому не захлинутися? Як убезпечити себе від навали тих, хто менеджменту навчався у 400-гривневих (стільки вони коштують) викладачів менеджменту, а маркетинг називають «маркеНтинг»?
Звичайно, тягомотинний бюрократ — не панацея і від припливу «бізнесменів» не врятує. Але у поєднанні з інформацією, яка просочується то тут, то там, про варварські податки, про злісних санепідемпожежників, про усілякі захисти прав споживачів, покупців та інвалідів, про дисципліну цін і всього іншого, про братків, рекетирів і податкову міліцію вже дріб’язкові труднощі з реєстрацією відіб’ють у слабкодухих бажання лізти не у свою справу.
А не слабкодухий — проб’ється у будь-якому разі і закритість недовідкритих вікон його не зупинить. Що ж, то його й дорога, аби полегшено-зареєстровані не плуталися під ногами.
Той, кому потрібно допомагати вже при народженні, запалюючи штучне зелене світло замість прийняття природних важких пологів, усе одно конкурувати з народженими нормально ніколи не зможе. Але при цьому він ще підведе купу безневинного народу, який купиться на марку юрособи.
То навіщо ж нашому бізнесу стільки щастя одразу? Спрощувати треба (насамперед — податки) для тих, хто вже працює і заробляє. А зовсім не для тих, хто, не маючи нічого, крім обіцяних йому кредитів, тільки збирається народитися (як бізнесмен), але не знає як.