Експериментальна експлуатація "Єдиної бази податкових знань" виявилася настільки успішною й корисною, що з нового року Міністерство доходів і зборів запускає на її основі "Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс - "ЗІР" (zir.minrd.gov.ua).
Воно й зрозуміло. Можна собі уявити, наскільки поменшало роботи в тих, хто робив бізнес на доведенні "височайшої" точки зору до рядових платників податків. Бізнес "при державній владі" і на основі особливого доступу до неї. А тут світ змінюється, і поширення загальнодоступної нормативної інформації перестає бути надбанням обраних.
Однак ми пропонуємо піти далі й запровадити на ресурсі "ЗІР" рубрику запитань, на які ніколи не буде офіційної відповіді. Понад те, офіційні особи ніколи їх не поставлять. І навіть вдаватимуть, що цих запитань не існує. Бо "так є, а інакше бути не може".
Тому нехай такі запитання поставлять рядові платники податків. І вони повисять дамоклевим мечем над законотворцями, а також їхніми аналітичними консультантами всіх мастей. На підтвердження того, що не всі ще готові молитися на законодавчу мудрість.
Розпочати пропонуємо з таких запитань...
Трактування господарських операцій з погляду "доктрини ділової мети".
Був час, коли саме такий інструмент планувалося дати в руки податковій службі з метою наведення порядку. Однак після прийняття Податкового кодексу відповідного формулювання в ньому не виявилося. Всі віддали перевагу дискусії з допомогою положень Цивільного і Господарського кодексів: "нікчемні" угоди, "фіктивні" угоди. Плюс "креативні" підзаконні формулювання - "фіктивна", "безтоварна" господарська операція.
Оскільки до Цивільного і Господарського кодексів податкова служба (без залучення судових інстанцій) має досить опосередкований стосунок, з'являються все нові й нові вітіюваті юридичні рішення на кшталт "і вашим, і нашим". Наприклад: "Позиція Вищого адмінсуду ... полягає в тому, що податкова кваліфікація операцій проводиться незалежно від дійсності чи недійсності угоди, тобто платнику може бути донараховане податкове зобов'язання, якщо економічна сутність операції не відповідала обраній сторонами формі угоди, без руйнування юридичної форми угоди (без визнання її недійсною)". Зрозуміло, що на такій підзаконній "юридичній мудрості" безліч посадових осіб отримують заслужені та почесні звання. Однак пропонуємо поставити запитання руба: що ж ми справді думаємо з приводу прямого і чесного законодавчого трактування "доктрини ділової мети"? Так, щоб кожному зі свого боку не гратися в "праведника" й "ідіота", а по суті...
У нинішніх підзаконних нормативних актах багато йдеться про порядок присвоєння платнику податків особливих статусів "платника ПДВ" або "платника єдиного податку". І позбавлення його цих статусів за подальші порушення.
Хотілося б усе-таки почути пряму й зрозумілу відповідь на запитання: набуття відповідних "податкових статусів" - це "право" платника податків чи "дарча" від наглядової податкової служби?
Якщо це "право", то набуття і вихід із відповідного статусу можливе тільки з власної волі платника податків. З боку податкової служби - тільки штрафи за порушення. Однак складається враження, що в нинішньому нормативному викладі такі статуси надаються платникові податків за його зразкову поведінку. А за необхідності так само відбираються "волею згори".
Якщо ці статуси, на думку аналітиків податкової служби, такі привабливі, що є "нагородою", - отже, порушується рівність усіх перед "податковим навантаженням". А якщо усе в нормі, то чому передбачене адміністративне втручання? Відповідай нам, о "Єдина базо податкових знань"!
Недавно багато хто казав, що поділ обліку на бухгалтерський і податковий - це погано. Подвійна робота, бюрократія і т.п. Не будемо вдаватися в суть самої суперечки. Буцім у порядку оподаткування прибутку цей недолік подолали (якщо не поминати тихим словом "податкових різниць"). Однак мало хто згадує, що основну методологічну проблему становила розбіжність у порядку відображення операцій: "за реалізацією" і "за першою подією". Між бухгалтерським обліком і податком на додану вартість усе так і залишилося. У чому принципове послаблення?
Запитання: чи всі сьогодні пам'ятають, у який період і з якою світлою метою впроваджувалося "правило першої події"?
Нагадаємо: впроваджувалося в 90-тих в економіці масових неплатежів та обірваних товарних ланцюжків. Коли відвантажували - і не отримували оплати. Несвідомо. Або відвантажували - і отримували оплату поза бухгалтерським обліком. Свідомо. Або отримували передоплату - і зникали. "Правило першої події" на той момент передбачало, що, попри які-завгодно "методи оптимізації", придумані вітчизняним платником податків, держава в частині своїх податків не повинна залишитися в накладі. На той момент устежити за всіма держава не могла. За правилом "першої події" стежила за деякими, осілими.
Тепер по поточному моменту. Чи не хоче побачити шановна законодавча влада, що часи трохи змінилися? Щонайменше, централізована система реєстрації податкових накладних дозволяє вже стежити за всіма. Яке нині логічне навантаження лягає на "правило першої події"?
Якщо ми продовжуємо наполягати, що "податок на додану вартість платить покупець", причому "він не включається в ціну продукції (товарів, робіт, послуг)", то за якою логікою продавець повинен заздалегідь перерахувати його в бюджет, ще не отримавши оплату від покупця? Як "передоплату" бюджетові, причому на свій страх і ризик?
Можливо, група аналітиків, яка розмірковує у стилі "те ще буде!", побоюється масового (свідомого чи несвідомого) нагромадження дебіторської та кредиторської заборгованості, що "нашкодить надходженням у державну скарбницю". Відповідаємо їм: через три роки така заборгованість стає сущим благом для державного бюджету, оскільки потрапляє повною своєю сумою під податок на прибуток (дивися відповідний розділ акта при кожній податковій перевірці). І якщо держава не може відстежити економічну долю підприємства впродовж трьох років позовної давності, то висновок тут один - або в нашій економіці підприємства так довго не живуть, або щось не гаразд у самій системі податкового адміністрування. Але чи варто з цих причин ґвалтувати всіх "правилом першої події"?
Пропонуємо продовжити список запитань, котрі залишилися без відповіді в "Єдиній базі податкових знань". Якщо тепер це справді "Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс" ("ЗІР").