Як ми сподівалися на інновації! Розраховували, що вони швидко дозволять вирішити багато проблем вітчизняної економіки. На жаль, цього так і не сталося. Сьогодні траєкторія руху інноваційного процесу дуже схожа на зигзаги, оскільки шлях йому прокладає маяк, що працює з перебоями. Чому так відбувається?
Одна з важливих причин - украй недостатнє стимулювання створення складної інноваційної продукції. А, як зазначає класик гумору М.Жванецький, «кто-то должен давать высокое качество, количество, реализацию новых идей, не будучи в них заинтересован. Мы сейчас как раз ищем такого человека».
Як збиткові стають успішними
Ухвалений ще 2002 р. Закон «Про інноваційну діяльність» передбачав пільги творцям нового. Однак їх успішно призупинили. Крім того, вони призначалися тільки для прибуткових підприємств. Хоча, як засвідчили результати розрахунків, якщо збитковим суб’єктам підприємництва знизити на 10% податкові відрахування терміном на п’ять років, то це дозволить, практично не зменшивши доходів бюджету, придбати таким підприємствам певну кількість сучасного обладнання. У свою чергу це дасть їм можливість підвищити свій технічний рівень і сприятиме їхньому подальшому переходу до числа успішних компаній.
Тим часом до інноваційних підприємств слід зарахувати ті, котрі використовують на фінансування інновацій не менше 25%, а згодом - і 50% власних амортизаційних накопичень. Хочуть вибратися з ями - хай шукають резерви.
Ще нюанс: підприємці знаходять вигоду у ввезенні дорогого обладнання з-за кордону, хоча воно інколи виявляється не кращим за вітчизняне. Так простіше, ніж метикувати над створенням нового, перебудовувати виробництво. Але постає інша проблема. Вічного двигуна у природі немає. Потрібен ремонт машин… Свого часу завод ім. Малишева поставив у Пакистан велику партію танків. Їх потрібно обслуговувати. Для цього в Пакистані працює сервісний центр, діяльність якого приносить харків’янам дохід.
Ще один приклад. Багатьом вітчизняним підприємствам бракує коштів на придбання нових верстатів. Але на відновлення їх працездатності коштів нашкребти можна. Для Харківського ж верстатобудівного об’єднання - це можливість триматися на плаву, зберігати робочі місця.
Та якщо вже купили на стороні, наприклад, нові тролейбуси, то й тут виникають проблеми. Харків’яни отримали їх зі Львова, з відомого ЛАЗу. Але всі елементи конструкції імпортні: з Німеччини, Голландії, Чехії… Поки що харків’ян рятує та обставина, що не сплив гарантійний термін роботи машин. У цей період виготовлювач безплатно обслуговує виріб, усуває несправності, що виникають.
- Все одно зазнаємо труднощів, - розповідає провідний інженер Харківського тролейбусного депо №1 А.Храмцов. - Час витрачається на узгодження, та й дорого виходить. Надійшли терміни проводити роботи з технічного обслуговування тролейбусів. Інструкцій немає. Звертаємося до львів’ян, а вони у відповідь: ми складальники, не технологи, нічим допомогти не можемо. Що буде, коли почнемо відновлювати тролейбуси самі? Програмного забезпечення нам не поставили, тому самотужки запасних частин не виготовимо. Доведеться звертатися до закордонних фірм, чиї деталі й вузли становлять конструкцію машини. Виллється це в копієчку.
Який урок із цього випливає? Перш ніж купувати машини, обладнання, необхідно подивитися, якими вони виявляться в роботі, перевірити всі можливі обставини. Згадується карикатура з польського журналу. Дід Мороз дарує дитині під Новий рік іграшковий автомобіль. Малюк у сльози: «А де запчастини?» Навіть дитина розуміє, що без запчастин - нікуди.
І тут своє слово повинна сказати держава, її профільні міністерства - визначити виробництва, на яких можна обійтися без закордонної допомоги. На жаль, сьогодні держава недостатньо працює на перспективу. У результаті за останні п’ять років більшість харківських машинобудівних підприємств практично не розширили ринків збуту. Недостатньо використовуються і внутрішні резерви.
На щастя, є чимало й інших прикладів. Непогано, наприклад, розходиться продукція ЗАТ «Південкабель». На підприємстві не чекають покупця. Йдуть до нього самі. Створюють торгові доми, представництва в різних містах України, країн СНД і далекого зарубіжжя. Беруть участь у виставках, презентаціях. Уміють подати свій товар. Головне - є що подати. Харків’яни сконструювали силові кабелі, які прокладаються під землею, що виключає їх обрив.
Популярні й інші види заводської продукції. А справи для заводчан складалися ж непросто. До розвалу Союзу підприємство випускало в основному обмоткові проводи для електричних машин. Потім стало складно конкурувати з російськими виробниками аналогічної продукції. Довелося харків’янам шукати нове. Для цього організували справжні наукові підрозділи. Очолити їх запросили з Сум висококваліфікованого спеціаліста, допомогли з житлом. Заводчани працюють у тісному контакті з ученими Харківського політеху. Зв’язок науки і виробництва дав свої плоди.
Зниження витрат при підвищенні якості
Із прикрістю спостерігаємо, як сьогодні розпродуються заводські будівлі, обладнання, зменшуються виробничі потужності підприємств, що сумарно характеризують промисловий потенціал країни. Ряд керівників знаходить цьому пояснення - мовляв, радянські обсяги тепер недосяжні. Південкабельці демонструють протилежне. Для задоволення запитів споживачів побудовано кілька нових виробничих корпусів.
Такий приклад наводить на узагальнення. Покупець зацікавлений у якісній продукції. Коштує вона дорожче, продається з більшим прибутком. І якщо такий процес в Україні стане масовим - зростуть доходи підприємств, держави, зрештою - її національний доход. Таким чином, інновації окупатимуться швидше, стануть більш ефективними.
Для забезпечення їхньої ефективності знадобиться використання ряду передових тенденцій, які нині поширюються у світовій інноваційній економіці. Одна з них - зниження витрат на новостворювані вироби з одночасним підвищенням їх якості. Ще у 20-х роках минулого століття відомий підприємець Генрі Форд підкреслював: «Мета моя полягала в тому, щоб виробляти з мінімальною витратою матеріалу і людської сили, а продавати з мінімальним прибутком, причому стосовно сумарного прибутку я покладався на обсяг збуту».
Зростання швидкості обороту капіталу сприяє отриманню більшого доходу на одиницю капіталу, ніж при меншому обсязі продажів за високою ціною за одиницю товару. Інакше конкуренції на ринку не витримаєш. Але чи не суперечить це вище сказаному про підвищення ціни паралельно зі зростанням якісних показників? Ні. Слід оперувати не з абсолютними змінами цін на товари, а з відносними - співвідношенням зміни цін і корисних властивостей, якісних параметрів виробів. І якщо збільшення якісних показників перевищує відповідне збільшення ціни - отже, інновації ефективні. Наприклад, продуктивність підвищилася вчетверо, а ціни на товари зросли у 2,5 разу. Саме таке співвідношення спостерігалося для продукції металорізальних верстатів у США у другій половині ХХ століття.
Більше заощадив - більше отримуй
Звісно, нові технології, які сприяють зниженню витрат на виробництво продукції, потребують коштів. Але є способи, не пов’язані з істотними витратами. Вони вже себе зарекомендували і базуються на використанні наявних ресурсів. Один із них - функціонально-вартісний аналіз. Як свідчать дослідження, у багатьох промислових виробах використовуються вузли й деталі, котрі, поряд із основними функціями, для задоволення яких призначається цей товар, виконують допоміжні й непотрібні функції - так, про всяк випадок. Крім того, інколи проектувальники перестраховуються, завищуючи параметри виробів понад необхідне. Наприклад, роботи, проведені нашою кафедрою спільно з інститутом НДІ «Електроапарат», показали, що в автоматичних вимикачів, призначених для відключення струмів, які перевищують нормальні умови роботи, тобто які відключаються тільки в аварійних режимах, контактна система була така сама, як і в апаратів, у яких відключення-включення відбувається постійно. Але аварійні ситуації виникають нечасто. Зміна конструкції дозволила заощадити дефіцитне срібло.
Функціонально-вартісний аналіз, націлений на зниження зайвих і необов’язкових витрат, давав хороші результати в жорстко плановій економіці. Тепер про нього забули. Багаті капіталісти економлять кожен цент. А ми в умовах некращих результатів господарювання забули про своє дітище. Для його відродження потрібне відповідне стимулювання. В ролі останнього можна використовувати широко відомий показник зниження витрат на 1 грн. товарної продукції. Знизилися вони - і частину додаткового, отриманого виробничниками прибутку можна не оподатковувати, а залишати його в розпорядженні відповідних суб’єктів підприємництва. Більше заощадив - більше отримуй. Буде за що боротися.
Кластери
У процесі створення та реалізації інновацій беруть участь багато суб’єктів підприємництва. Вони, як правило, відокремлені один від одного, перебувають у різному підпорядкуванні, що ускладнює координацію взаємодії між ними. На сьогодні у США в процесі створення інновацій широко застосовуються так звані великі кластери. До них входять усі ланки, які беруть участь в інноваційному процесі: постачальники сировини, комплектуючих, виробники. На договірній основі в ряді випадків створюється тимчасове загальне керівництво такими об’єднаннями. Це дозволяє оперативно узгоджувати всі необхідні питання, що скорочує терміни створення та реалізації нововведень, перешкоджаючи їх моральному старінню, сприяє зниженню відповідних витрат і підвищенню якості інновацій. Чи можна такий досвід використовувати в Україні?
- Повною мірою зразу не вийде, кульгає в нас ще сучасна організація виробництва великих систем, - вважає заступник генерального директора ЗАТ «ХЕМЗ-ІРЕС» Ю.Стеценко. - Але основні елементи таких кластерів ми успішно застосовуємо в себе. Замовник дає завдання забезпечити виріб із такими-то технічними параметрами за ціною, яка не перевищує такої-то межі. Ми, у свою чергу, знаходимо постачальників комплектуючих елементів виробу, які в змозі задовольнити ці вимоги. Решта - за нашими конструкторами, технологами.
Спеціалісти з інновацій
І, нарешті, хто ж безпосередньо розроблятиме та впроваджуватиме інновації. Надія на молодь. На сьогодні в ряді українських вузів готують фахівців із інновацій, але, щоб вирости у кваліфікованих працівників, їм необхідно пізнати реальне життя. На жаль, ситуація з виробничими практиками у вузах нікудишня. Грошей на їх проведення не виділяють. Професори й доценти влаштовують студентів на практику з допомогою особистих зв’язків, просять керівників підприємств провести її на громадських засадах, що не є кращим варіантом. Але навіть якщо знаходяться можливості фінансування практики, з’являються різні зволікання.
У харківському «Обленерго» вишукали можливість оплатити керівництво виробничою практикою. Але наскочила перевірка КРУ і зробила грошове нарахування на керівників організації за нецільове використання бюджетних коштів. Звістка про подію розкотилася далеко. Хто після цього зважиться на таке фінансування? Одним із джерел фінансування тут могли б стати відрахування у централізований фонд, утворений із прибутку, який надходить у держбюджет від суб’єктів підприємництва. У загальній величині бюджетних коштів це становитиме краплю в морі.
Не менш важливо - чи знайдуть роботу молоді спеціалісти. У харківському політеху серйозно підходять до вирішення цієї проблеми: організовують зустрічі з роботодавцями, підтримують із ними зв’язки, практикують індивідуальні навчальні плани для студентів старших курсів із урахуванням побажань конкретних замовників. На ряді підприємств, із якими інститут тісно пов’язаний науковою діяльністю, студенти виконують дипломні роботи за конкретними завданнями виробничників. До студентів приглядаються, кращих беруть на роботу. Щорічно п’ять-сім випускників бере до себе КБ ім. Морозова при заводі ім. Малишева. Щоб утримати молодих, їм надається безвідсотковий кредит на житло. Стільки ж молодих фахівців приходять і на ЗАТ «Південкабель». У студентські роки вони на кафедрі вузу беруть участь у спільних наукових роботах із заводом. Тому процес їх адаптації в новому колективі не забирає багато часу.
Проте в керівників суб’єктів підприємництва маса інших турбот. Як зацікавити їх у поповненні колективів молодими спеціалістами?
- Вважаємо, для них потрібно запровадити пільги, зокрема знижувати податки, якщо впродовж кількох років вони беруть на роботу молодих фахівців, - вважає начальник відділу виробничої практики НТУ «ХПІ» Г.Артюшина.
Є ще одна проблема. Застаріле положення передбачає, що студенти, котрі навчалися за бюджетні кошти, повинні йти на роботу тільки в державні структури. На сьогодні у промисловості, а саме туди йде працювати значна кількість політехніків, державних підприємств залишилося… 0,57% від їх загальної кількості.
- Таке положення порушує права людини, - продовжує Г.Артюшина. - Кожен випускник має право йти працювати туди, де є попит, де він зможе найбільшою мірою розкрити свої здібності. Крім того, підприємства різних форм власності беруть участь у наповненні бюджету держави, частина коштів із якого виділяється на вищу освіту.
В інноваціях ми ще не чарівники, ми тільки вчимося. Хотілося б, аби цей процес враховував помилки минулого. Намагалися в нас свого часу широко впроваджувати роботизацію, автоматизовані системи управління виробництвом, гнучкі виробничі системи. Де це тепер? Замислімося, що потрібно зробити, аби така доля не спіткала інновації.