Як і передбачалося, офіційний візит доблесних ветеринарів до країни, що забезпечує близько 60% легального імпорту риби в Україну, закінчився безрезультатно. Адже чиновникам так хотілося одним махом обілитися перед усім світом і, зокрема, перед українськими журналістами, яким вони це обіцяли. Мовляв, бачите, ми ж півроку казали правду, чисту правду й лише правду про те, що:
1) нова форма ветеринарних сертифікатів, попри те, що введена в порушення міжнародних угод і правил СОТ, без проблем узгоджена зі світовими постачальниками риби;
2) зміни в Мінімальному переліку вимог до імпортної продукції, хоч і не відповідають принципам «Кодексу Аліментаріус», не заважають ввозити рибу в Україну;
3) у країні чимало підроблених ветеринарних сертифікатів, і фальсифікаторів дуже скоро притягнуть до відповідальності.
Проте фокус не удався: чорне й цього разу не стало білим і пухнастим...
Про об’єктивність квотування
Результати візиту стали відомі редакції лише в п’ятницю 17 вересня. А вже в середу 22 вересня на бюрократів звалилася ще одна прикрість. Щоправда, вона більше стосується не ветеринарів, а їхніх колег з Експертної комісії з залучення інвестицій у рибну галузь, до речі, із якими норвежці взагалі не захотіли зустрічатися на офіційному рівні. Адже це їхнім плодом є проект постанови Кабінету міністрів з квотування імпортної риби та рибної продукції. Газети вже писали про те, що таке квотування більше схоже на спробу монополізувати ринок однією комерційною структурою. Інших причин для самообмежень ми так і не знайшли — Україна не має власного рибопромислового флоту, й лише імпорт дозволяє наповнити ринок рибою та морепродуктами. Отже, у середу до редакції «ДТ» надійшла інформація: на засіданні Кабміну вкотре «прокотили» проект, що штучно обмежує споживання риби в Україні. Спроба отримати коментар безпосередньо у відповідального секретаря Експертної комісії Олександра Журавльова, на жаль, поки що ні до чого не призвела. Як не вдалося редакції отримати хоч якийсь коментар про ситуацію на рибному ринку у ветеринарному департаменті. Складається враження, що слуги народу лише на словах піклуються про об’єктивність інформації. Коли ж доходить до діла, хворіють, ідуть у відпустку, зайняті більш важливими справами або, у крайньому випадку, прикриваються живим щитом — відомчою прес-службою.
Звідки риба, якщо опущено шлагбаум
Справді, не може ж керівництво Кабміну не помітити, що обмежувати споживання риби вже далі нікуди. Та й навіщо. Прибічники обмеження змогли обійтися й без постанови уряду. Сьогодні легальними шляхами морожена морська та океанічна риба просто не може з’явитися в Україні. (У цьому громадськість укотре переконалася не далі як два тижні тому, коли стараннями Ветдепартаменту в торговельну мережу не пропустили першу партію російського оселедця із 10 тис. тонн відповідно до контракту. Рибу відправили на патрання.) На кордоні товар зустрічають охоронці Мінімального переліку вимог до імпортної продукції, коригованого в квітні, й починають педантично підраховувати, скільки мертвих личинок анізакід припадає на одну рибину. При цьому контролерам достеменно відомо, що робота ця да-рем-на — морської чи океанічної риби, в якої не було б цих самих анізакід, у природі практично не існує, тому що вони є невід’ємною частиною екосистеми (питання, якому «ДТ» присвятило публікацію в минулому номері). Така зразкова законослухняність лише сприяє активізації контрабанди й хабарництву посадових осіб. Причому, судячи з повідомлень інформагентств, ветеринари зовсім не виняток.
Компромат, якого немає
Критика змін в Мінімальному переліку й форми ветеринарного сертифіката для високих посадових осіб міністерства це, швидше, навіть не півбіди — ну який нормальний український чиновник нині не ставить свої інтереси вище за державні? Гірше те, що делегація не виконала ще одну свою обіцянку. Пам’ятаю, на останній прес-конференції в УНІАНі, організованій МінАПК, обіцяли привезти з Норвегії докази фальсифікації імпортерами ветеринарних сертифікатів, про яку так багато сказав глава Ветеринарного департаменту МінАПК Петро Вербицький. У цьому ділі досягти позитивного результату було справді дуже важливо, адже високопоставлений чиновник, не маючи на те доказів, поспішив указати на конкретні компанії й називав конкретну кількість фальсифікованих ними сертифікатів. А ще обіцяв домовитися з постачальниками про дублювання сертифікатів за допомогою електронної пошти. Цим ноу-хау хотіли здивувати цивілізований бізнес, який, без сумнівів, знає про існування такої можливості, але вважає за ліпше покладатися на ділову репутацію партнера. І, природно, своїм пріоритетам не зрадить, як не зрадить прозорим методам ведення бізнесу. Напевно, тому ветеринарам, які відвідали Норвегію, й не вдалося врятувати репутацію свого шефа.
Прокол обійшовся панові Вербицькому судовим позовом із боку одного з операторів рибного ринку. Понад те, 21 вересня Дарницький районний суд м. Києва уже виніс ухвалу, якою «Петру Вербицькому — главі Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики, а також Державному департаменту ветеринарної медицини МінАПК заборонити розповсюджувати будь-кому в будь-якій формі інформацію про те, що компанія «Міжнародна група морепродуктів» має відношення до фальсифікації ветеринарних сертифікатів».
Причому не виключено, що за цим позовом підуть й інші: як від компаній, так і від приватних осіб — надто вже багато нарікань, що інформація, яка виходить із Ветдепартаменту, м’яко кажучи, далека від дійсності. Дісталося, між іншим, і норвезькій стороні. Недарма ж почесний консул України в Норвегії Том Несс прямо називав брехливими заяви глави ветслужби. У свою чергу, голова Норвезької федерації морепродуктів Крістен Мордал спростував інформацію прес-релізу, розповсюдженого відомством пана Вербицького.
Перетворення на країну-ізгоя?
Чи треба після всього цього пояснювати, що Україна зі своїми примхами не потрібна світовим постачальникам риби та рибної продукції. Їм нічого возитися з незначним за обсягами споживання ринком із перспективою їхнього подальшого зменшення. Тим паче, що світові квоти вилову риби, затверджені на поточний сезон, скоротилися. Навпаки, поведінка українських чиновників, які, здається, роблять усе, щоб не пустити рибу в країну, на руку світовим операторам. За такої ситуації їм набагато простіше посилатися на примхи дрібного споживача й залишити його без риби. І в такий спосіб пом’якшити наслідки скорочення світових квот для стабільних країн-споживачів.
Утім, зовсім без риби ми не залишимося. Добре, що за роботу взялися нелегальні постачальники. Інакше, яким чином до країни нині надходить і продається, наприклад, російський оселедець? Із тими самими анізакідами, але не патраний, отже, не пройшов ветеринарний контроль... То за що боролися?