Відмова від інституту Енергетичного омбудсмена і створення натомість Державної житлово-комунальної інспекції сигналізує про те, що споживачам житлово-комунальних послуг годі сподіватися на ефективний державний механізм захисту їхніх прав. Чому так?
Замкнуте коло
Нині у вітчизняному інформаційному просторі активно обговорюють тему новостворюваної Державної житлово-комунальної інспекції (ДЖКІ). Висловлюються сподівання, що, мовляв, нова структура нарешті наведе лад у ЖК-сфері й захистить споживачів від свавілля монополістів. Проте раніше неабиякі надії в цьому контексті покладали на Енергетичного омбудсмена (ЕО). Але мало хто звернув увагу на те, що законопроєкт про запровадження цього інституту, зареєстрований у ВР іще 2017 року, наприкінці серпня ц. р. був відкликаний. То чи є такий розвиток подій сприятливим для мільйонів українців?
Аби відповісти на це запитання, стисло нагадаємо, які саме повноваження покладали ініціатори законопроєкту №7059 від 04.09.2017 на інститут Енергетичного омбудсмена. Найперше - це "захист прав споживачів товарів, послуг у сферах енергетики та комунальних послуг щодо отримання цих товарів і послуг належної якості в достатній кількості за економічно обґрунтованими цінами".
Тобто передбачалося створити державний інститут, пряма компетенція якого полягала б саме в оперативному розгляді скарг споживачів на постачальників усіх різновидів ЖК-послуг та в досудовому розв'язанні спорів між ними. Наприклад, якщо у багатоповерховому будинку зламався ліфт і його тижнями ніхто не ремонтує, або якщо температура гарячої води нижча за норматив, мешканці будинку мали б усі шанси виправити ситуацію за допомогою Енергетичного омбудсмена, бо той, у разі задоволення скарги на користь споживача, мав би повноваження вимагати від постачальника усунути виявлені порушення. За невиконання - штрафні санкції. Тобто із запровадженням інституту ЕО (навіть попри видимі недоліки законопроєкту - як-от значна залежність від ВР і Кабміну, брак достатніх важелів впливу на підприємства сектора тощо) громадяни отримали б спеціалізований орган, який безпосередньо захищав би їхні права в житлово-комунальній сфері.
Натомість на сьогодні споживач ЖК-послуг фактично позбавлений ефективного досудового захисту своїх прав з боку держави. Скарги до постачальників здебільшого закінчуються нічим, бо ті самі себе "контролюють". Місцева влада так само переважно ігнорує споживачів, оскільки нерідко недобросовісні підприємства є комунальною власністю - то хіба муніципалітети каратимуть самих себе? Держпродспоживслужба, яка наділена прямими повноваженнями захищати споживачів, має сумнівну компетентність і низьку інституційну спроможність. Так, торік цей орган розглянув лише близько 8 тис. скарг споживачів щодо неякісних послуг (переважна більшість звернень стосується продовольчих та промислових товарів). І це в той час, коли в Україні налічується майже 15 млн домогосподарств і сотні тисяч незадоволених скарг.
Споживачі житлово-комунальних послуг можуть також подати скаргу до Нацкомісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та компослуг (НКРЕКП), або до Антимонопольного комітету (АМК). Втім, через "глобальність" функцій цих відомств ефективність звернень наближається до нуля. Ба більше: оскільки на законодавчому рівні повноваження між НКРЕКП і АМКУ чітко не розмежовані, ці органи часто перекидають скарги споживачів одне одному. Отаке замкнуте коло.
Як бачимо, "розмаїття" держорганів, що нібито зобов'язані опікуватися правами споживачів ЖК-послуг, на практиці геть не забезпечує належного захисту. Як то кажуть, у семи няньок і дитина голодна.
Загалом в Україні випадків, коли ЖК-монополісти брутально порушують права споживачів, - десятки, якщо не сотні тисяч. Люди просто-таки губляться в "сліпих" бюрократичних лабіринтах. А тим часом з комунального глухого кута якраз і міг би вивести інститут Енергетичного омбудсмена, законопроєкт щодо якого у Верховній Раді знято з розгляду з невідомих причин.
Можливо, інспекція допоможе?
Та у ВР є "свіжий" законопроєкт - №2100 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо здійснення державного контролю (нагляду) у сфері житлово-комунального господарства". Ним передбачено створення Державної житлово-комунальної інспекції - і кому, як не цьому органу, інспектувати й контролювати якість надання ЖК-послуг? Утім, після прискіпливого прочитання тексту розлогого документа стає зрозуміло: жодного слова про захист прав споживачів у повноваженнях ДЖКІ немає. Насправді цей центральний орган виконавчої влади "реалізує державну політику з питань державного контролю (нагляду) у сфері житлово-комунального господарства" та "розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням законодавства у сфері житлово-комунального господарства, централізованого питного водопостачання і водовідведення, теплопостачання, поводження з побутовими відходами, благоустрою населених пунктів, поховання, (…) порушення вимог щодо комерційного обліку теплової енергії, гарячої та питної води", а також надає пропозиції щодо профільного законодавстватощо. Отже, цей орган здійснюватиме саме "глобальні" функції нагляду за дотриманням стандартів ЖК-законодавства, станом житлово-комунальної та міської інфраструктури. До того ж він має виняткове право штрафувати за порушення профільного закону не лише постачальників, а й отримувачів послуг.
Функцію ж захисту споживачів ДЖКІ в законопроєкті виписано вельми завуальовано й "гібридно". Та найгірше те, що документ встановлює вельми цинічну норму, яка стосується всіх напрямів контролю інспекції і прямо суперечить Конституції та низці українських законів. Оцініть красу гри: "Фізичні особи, які надали безпідставне звернення про порушення суб'єктом відносин у сфері теплопостачання (крім об'єктів і суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії) та вимог законодавства, несуть відповідальність, передбачену законом".
По-перше, цей "перл" законотворчості не може не означати, що "правильні" підстави та безпідставність є розмитими поняттями, і формулюватиме їх на власний розсуд вітчизняний корумпований чиновник. По-друге, наявність каральної норми геть нівелює право споживача на захист держорганом. Бо чи захоче хтось скаржитися на комунальників, коли за найменшу й суб'єктивну "безпідставність" держава може впаяти споживачеві штраф або покарати в інший спосіб? І чи на тверезу голову виписують такі "норми"?
Як бачимо, Державна житлово-комунальна інспекція в її нинішньому релізі не тільки не забезпечить споживачам захисту, а й може стати для них іще одним каральним органом, який, навпаки, охоронятиме пострадянську жеківську систему.
Як подолати комунальне безправ'я?
На мою думку, щоб виправити нинішній стан речей у ЖК-сфері, коли споживач марно домагається справедливості в "зачарованому колі" бюрократичних інстанцій, потрібно реалізувати всього-на-всього кілька позицій.
По-перше - повернути у ВР до розгляду законопроєкт про Енергетичного омбудсмена, який видається найбільш ефективним органом для захисту споживачів ЖК-послуг. До того ж запровадження такого інституту є зобов'язанням України в рамках Угоди про Асоціацію з ЄС - саме в контексті адаптації національного законодавства у сфері регулювання ринку енергетики до стандартів Євросоюзу, що встановлені, зокрема, Третім енергетичним пакетом. Крім того, у Директиві 2009/72/ЄС про загальні правила на внутрішньому ринку електричної енергії передбачено обов'язкове запровадження інституту "захисника громадянських прав у сфері енергетики" та простих і недорогих процедур для розгляду скарг споживачів. Інститут ЕО успішно діє в багатьох країнах ЄС - у Франції, Німеччині, Болгарії, Латвії та ін.
По-друге, національний ЕО повинен мати чіткий мандат на достатній адміністративний вплив і накладення жорстких санкцій на недобросовісних постачальників ЖК-послуг. Так, штрафи мають вимірюватися десятками (а то й сотнями) тисяч гривень, а не смішними сумами в 1700–2400 грн (за невиконання постачальником припису ЕО), як це передбачалося законопроєктом №7059.
По-третє, щоб захист отримувачів ЖК-послуг був ефективним, потрібно розірвати порочні зв'язки між місцевою владою і муніципальними підприємствами-постачальниками, бо саме вони породжують корупцію, "відкати", одвічні проблеми та махінації в оплаті/заліку пільг та субсидій, наслідком чого і є необґрунтовано завищені тарифи. Найоптимальніший сценарій - це приватизація цих підприємств, до якої повинен мати рівний доступ середній і великий бізнес, нині витіснений з житлово-комунальної галузі монополістами.
За найгіршого сценарію - у разі остаточної відмови влади від інституту Енергетичного омбудсмена, - новий закон повинен наділити прямою функцією захисту прав споживачів саме Державну житлово-комунальну інспекцію, де для цього буде створено спеціальний департамент, куди зможуть звертатися громадяни. І, звісно ж, слід вилучити норму про покарання споживача за "безпідставне звернення" до держоргану. Бо це, даруйте, межує з маразмом.