Парламентська криза останніх днів 2003 року, що вибухнула в Верховній Раді, на невизначений час паралізувала законотворчий процес. Зокрема, в обумовлений термін не розглянуто в другому читанні проект Закону «Про розвиток автомобільної промисловості України» (№3677), спрямований на адаптацію законодавства до норм і принципів СОТ і ЄС і на розвиток у країні повноцінного автомобільного виробництва. Цей закон викликає різко негативну реакцію представників так званого «викруткового» бізнесу. Вони прагнуть максимально скористатися одержаною відстрочкою, аби в черговий раз довести громадськості його лобістський характер, потенційну шкідливість для економіки та промисловості країни. Але й у додатковий час їм не вдасться навести більш-менш вагомі аргументи для обгрунтування своєї позиції.
«ДТ» не раз виступало з публікаціями на цю тему, надавало можливість висловитися про неї як прибічникам, так і опонентам законопроекту 3677. Проте дискусія зі, здавалося б, абсолютно ясних питань не припиняється і змушує продовжити розмову.
Виробники й імпортери-складальники («викрутковики») на автомобільному ринку України — дві протилежні за інтересами групи. Привести їхні інтереси до спільного знаменника так само неможливо, як використовувати в одній упряжці коня і трепетну лань. Те, що вигідне для повномасштабного виробника, як правило, «неїстівне» для складальника, а діяльність останнього стає кісткою в горлі не тільки виробнику, а й офіційному імпортеру, котрий працює в законодавчому полі. І жоден, навіть дуже збалансований, законопроект не задовольнить цілком усіх учасників ринку. За таких умов держава повинна взяти на себе сміливість визначити найбільш доцільну для неї законодавчу ініціативу, найбільш вигідну для країни, її економіки та населення.
Якщо вже говорити про лобіювання, то воно виходить від тих, котрі без зайвої скромності називаючи себе виробниками, насправді займаються імпортом, камуфлюючи його великовузловим складанням автомобілів. І таким діям, безсумнівно, необхідно протиставити державний протекціонізм, спрямований на розвиток повномасштабного виробництва, що забезпечує значний доход у державну скарбницю, збільшення кількості робочих місць і завантаженість підприємств-суміжників. Саме на це спрямовано законопроект 3677, і тільки з позиції загальнодержавних інтересів слід його оцінювати, не йдучи на повідку в лобістів, які будують своє ставлення до тих чи тих законодавчих актів, виходячи з їхньої вигідності для власного бізнесу.
Визначальним у законопроекті 3677 є встановлення визнаних у світовій практиці умов надання підприємствам пільг. Йдеться про критерій, за яким визначається країна походження автомобілів і комплектуючих виробів. Відповідно до законопроекту, походження автомобіля або комплектуючого виробу варто вважати українським, якщо частка вузлів і деталей вітчизняного виробництва в його кінцевій вартості перевищує 50%. Окремо для автомобілів передбачено також обов’язкове виконання певних технологічних операцій (зварювання, фарбування, облаштування кузова та складання автомобіля). Виконання цих умов надає підприємству право на одержання пільг за ввізним митом на комплектуючі й устаткування, а також в оподаткуванні прибутку при його реінвестуванні у виробництво. Застосування критерію походження — сьогодні мало не єдиний прийнятний для України важіль стимулювання розвитку автомобільного виробництва й підстава для надання підприємствам податкових пільг. Адже в ході переговорів про вступ у СОТ Україна відмовилася від норм щодо локалізації і вимог до мінімального розміру інвестицій. Якщо відмовитися від цього критерію при формуванні законодавчого поля, Україна перетвориться на країну великовузлового складання, до чого, власне, й закликають «викрутковики», пропонуючи натомість знизити до нуля ставки ввізного мита на машинокомплекти, усі вузли й комплектуючі не лише до автомобілів, а й до тракторів і навіть до бронетехніки. Ще б пак, адже тоді пільгами на цілком «законних» підставах зможе скористатися будь-яка СТО. А повномасштабне виробництво, тим часом, благополучно сконає, надходження в бюджет від автомобілебудування впадуть до нуля і сотні тисяч (!) людей втратять роботу.
Важливим у законопроекті 3677 є також те, що скористатися його перевагами зможуть такі підприємства, як КрАЗ, ЛуАЗ, ЛАЗ, ЗАЗ, «Черкаський автобус», заводи «Авіант», Південмаш, Київський мотоциклетний, десятки виробників комплектуючих і запасних частин. Причому скористатися відразу ж після набрання законом чинності. Виробники, які згодом організують випуск продукції, що відповідає критерію походження з України, також одержать усі належні преференції. Вони матимуть змогу збільшити обсяги виробництва, модернізувати діючі та створити нові виробничі потужності, зберегти існуючі й організувати нові робочі місця. А після вступу України в СОТ будуть кревно зацікавлені в адаптації виробництва до визнаних у світі технічних стандартів, у розвитку власного виробництва автомобілів, матеріалів і комплектуючих, орієнтуючись на освоєння внутрішнього, а головне — зовнішніх ринків. Це — сотні мільйонів гривень додаткових надходжень у державний і місцеві бюджети, сотні тисяч нових робочих місць у всіх регіонах країни. Але, всупереч очевидному, опоненти законопроекту вперто продовжують звинувачувати його авторів у спробі монополізації вітчизняного авторинку.
Візьмімо, приміром, два підприємства — ВАТ «Луцький автомобільний завод» і ЗАТ «Черкаський автобус». На ЛуАЗі нині складають автомобілі «ВАЗ» із машинокомплектів російського походження й українські автомобілі «ЛуАЗ». ЗАТ «Черкаський автобус» випускає автобуси «Богдан» українського походження з використанням комплектуючих Isuzu. Після набрання чинності Закону «Про розвиток автомобільної промисловості України» обидва ці підприємства зможуть скористатися податковими пільгами, яких досі не мали. Зокрема, їх буде звільнено від сплати податку на прибуток, реінвестований у розвиток виробництва, і від сплати ввізного мита на комплектуючі й виробниче устаткування. Крім того, попит на їхню продукцію збільшиться в зв’язку з її здешевленням. Зокрема й на російські автомобілі, на які припадає 99% продукції ЛуАЗу — завдяки зростанню цін на автомобілі, імпортовані з інших країн.
Не дивно, що основними опонентами законопроекту 3677 є представники комерційних структур, які займаються, головним чином, «викрутковим» складанням автомобілів. Серед них, зокрема, ЗАТ «Єврокар» і ЗАТ «Кременчуцький автоскладальний завод» — КрАСЗ (не плутати з ХК «АвтоКрАЗ», для якого ухвалення нового закону означає відродження колишньої потужності). Хоча законопроект аж ніяк не погіршує умови діяльності цих підприємств, а навпаки — створює умови для переходу від складання до повномасштабного виробництва. Той-таки КрАСЗ за бажання зможе скористатися інноваційними пільгами відповідно до нового закону після набрання ним чинності. Але вони бачать у ньому тільки загрозу. Певне, тому, що не орієнтовані на таке виробництво. «Викруткове» складання не вимагає залучення великих коштів, створення масштабних виробничих площ і більш-менш значної кількості робочих місць. Зате дозволяє одержувати мільйонні прибутки в обхід чинного законодавства та на шкоду повномасштабним виробникам й імпортерам, чиї ціни на автомобілі не можуть конкурувати з цінами «викрутковиків».
Викликає подив, що з одного з ними боку барикади опинилися представники ЛуАЗу й «Черкаського автобуса», перед якими ухвалення «Закону про розвиток автомобільної промисловості України», безсумнівно, відкриває великі перспективи. Треба думати, у них особливі мотиви. Якщо ж говорити про опонентів законопроекту 3677 взагалі, то мимоволі дійдеш висновку, що їхня головна мета — перешкодити затвердженню в Україні цивілізованих методів регулювання автомобільної промисловості й ринку, не допустити відродження й розвитку повноцінних автомобільних заводів, конкурувати з якими складальники ніколи не зможуть.
Можна мати різні думки про конкретний законопроект. Але, аналізуючи його доцільність, слід передусім оцінювати ту користь, яку він несе державі, її відносинам із міжнародним співтовариством, економіці та промисловості країни. А не ті незручності, що виникають для окремих гравців ринку, які віддають перевагу не повноцінному виробництву, а легким «складальним хлібам». Якщо Україна не хоче перетворитися на країну «викруткового» складання, а воліє відтворити повноцінну автомобільну промисловість, що стане локомотивом розвитку національної економіки, законопроект 3677 повинен стати тим інструментом, який допоможе їй досягти цієї мети.