Протягом трьох днів у Львові працював міжнародний економічний форум із питань прикордонного співробітництва, що проходив під гучним гаслом «Через єврорегіони — до об’єднаної Європи». Окрім представників шести областей України, що межують із Львівщиною, та делегації Одеської області, прибули члени міжнародних асоціацій: «Карпатський єврорегіон», єврорегіони «Буг», «Верхній Прут», «Нижній Дунай», ряду інших міжнародних організацій, а також делегації прикордонних країн — Польщі, Словаччини, Чехії, Румунії, Угорщини, Молдови, не кажучи вже про потужний десант зі столичних міністерств і відомств, які на чолі з прем’єр-міністром України Анатолієм Кінахом у комплексі займаються проблемами прикордонних територій. Усього понад 600 чоловік.
Збори та засідання такого штибу зазвичай небагато дають розуму та серцю. До конкретики там, а тим більше до якихось практичних кроків, як правило, не доходить. Напевно, не став винятком і львівський форум, хоча в загальному параді виступів, секційних засідань, неформальному спілкуванні простежувалися і проблеми, і їхнє реальне вирішення, і, головне, нові форми об’єднання прикордонних територій у вирішенні їхніх насущних проблем. І бабця-Європа, і нинішні незалежні країни колишнього СРСР, та й окремі регіони, області, навіть невеличкі райони сьогодні вже інші. Хоч як би ми критикували своє життя й одне одного, ми привчаємося, хоч і з великими труднощами, не кивати на того дядька, що вгорі, не чекати від нього милостині чи благ, а відповідати за свої дії та вчинки самостійно.
Братання на місцевому рівні
Пам’ятаю, як кілька років тому представники сільських рад, депутати Яворівського району Львівщини спочатку запросили своїх сусідів із Підкарпатського воєводства Польщі до себе в гості, а через якийсь час поїхали з візитом у відповідь. Знайшли спільні больові точки і зацікавленість одне в одному, підписали угоду і досі співробітничають, проводять зустрічі, культурні, спортивні заходи, просто по-людськи дружать на найбільш низовому (якщо можна так сказати) рівні державних взаємин: сільрада і гміна. Виходить, людям це потрібно...
Що стосується нашої Батьківщини, то не завжди, навіть межуючи одна з одною, області знають, що відбувається в сусідів. Звучить як анекдот, але це факт, що багато наших виробничників чи бізнесменів гасають по закордонах у пошуках необхідних деталей, комплектуючих, верстатів, ліній. Платять валютою, тягнуть їх через кордон з моральними і матеріальними втратами. І що ж? У сусідів, за сотню кілометрів, є такі ж або не гірші.
Ідея про створення міжобласної кооперації із західними областями України народилася у Львівському інституті регіональних досліджень НАН України. Виношувалася, обговорювалася, затверджувалася, але в практичному варіанті ніяк не могла втілитися в життя. І ось у рамках роботи Форуму прикордонного співробітництва народилося нове об’єднання. Угоду про організаційні та соціально-економічні принципи співробітництва між Волинською, Закарпатською, Івано-Франківською, Львівською, Рівненською, Тернопільською та Чернівецькою областями підписали глави їхніх облдержадміністрацій. А далі — покаже життя... Підписали також угоди про міжрегіональне співробітництво між Львівською областю та Підкарпатським воєводством (Польща), Львівською облдержадміністрацією і крайським урядом міста Пряшева (Словаччина).
Єврорегіони хочуть працювати
за інтересами
Україні, та й іншим колишнім союзним республікам — Молдові, Білорусі, Росії, республікам Балтії ще не так давно прикордонне співробітництво не завдавало особливих труднощів. Усе вирішувалося в Москві, кордони були на надійному замку, потоки туристів — мінімальні. А коли відкрили «залізну завісу», виявилося, що проблем у цій справі — не розвернутися. За десять років нашої незалежності їх стало не менше, а більше. Про вирішення глобальних питань мова йтиме далі, зараз же — про єврорегіони. Вся Європа дружить і співробітничає не лише по кордонах, а й створює окремі регіональні об’єднання «за інтересами». Напевно, за таким принципом і створили в рамках міжнародної європейської асоціації нові єврорегіони «Карпатський», «Буг», «Верхній Прут», «Нижній Дунай», у яких уже задіяно різноманітні регіони й області України. Щоправда, поки ці об’єднання нагадують швидше недоношену дитину. Багато проблем і не дуже багато практичних напрацювань. У принципі, не дуже активно прозвучали вони й на форумі.
Голова Чернівецької облдержадміністрації, представник єврорегіону «Верхній Прут» Теофіл Бауер говорив про відсутність необхідної нормативно-правової бази й інфраструктури для такого співробітництва. І ця ситуація, підкреслив він, — типова для всіх територіальних прикордонних структур. Немає узгодженої, послідовної політики у прикордонних держав і ЄС щодо єврорегіонів. За перший рік функціонування єврорегіону «Верхній Прут», до якого входять три країни — Україна, Молдова та Румунія, підготовлено лише спільне рішення в наданні регіону пілотного статусу для вироблення нових механізмів прикордонного співробітництва на східних кордонах ЄС.
Цікаві думки висловив мер Львова, віце-президент Конгресу місцевої та регіональної влади Європи Василь Куйбіда. Він також підкреслив, що прикордонне співробітництво нерідко виходить за межі регіонів, базуючись не лише на спільності державних кордонів, а насамперед на спільності інтересів. Підтвердження тому — нове об’єднання, що стало складовою частиною євроазійського транспортного коридору (проект ТРАСЕКА), який проходить через країни Західної Європи, Центральної Азії та Далекого Сходу.
А взагалі, вважає Василь Куйбіда, створення Європейським Союзом єврорегіонів — це не тільки форма мобілізації територій на вирішення спільних проблем, а й своєрідна школа спільного проживання в рамках ЄС. Тим більше, що переважно ці регіони невеликі, а тому мобільні у виборі форм співробітництва. Чого не скажеш, приміром, про єврорегіони «Буг», «Карпатський» (на території карпатського єврорегіону мешкає близько семи мільйонів чоловік), співрозмірні з територіями таких держав, як, скажімо, Нідерланди. Складно фінансувати такі величезні об’єднання, і ті суми, що вони одержують, йдуть в основному на підтримку спільної ідеї.
Як одну з прогресивних форм прикордонного співробітництва мер Львова назвав розвиток взаємин із прикордонними містами. За п’ять минулих років Львів підписав чимало договорів між містами й адміністративними територіями багатьох країн. Наприклад, із містами, розміщеними уздовж основних товаро- і вантажопотоків, які «течуть» на Захід по трансєвропейському коридору №3. Ще один вектор — Варшавська траса, яка на 70% збігається зі стратегічною магістраллю Одеса—Броди—Гданськ. Перспективним має стати і розвиток взаємин із містами, розташованими уздовж Балто-Чорноморського тракту — Одесою, Краковом, Вільнюсом, Санкт-Петербургом. Тим більше, що ці міста мають і ще одну спільну тему для співробітництва — збереження унікальних архітектурних ансамблів європейського рівня.
Але це, швидше, поки ідея, філософія прикордонного співробітництва, один з можливих його напрямів. Чимало представників структурних об’єднань говорили про конкретні справи: спільне будівництво мостів через ріки, відкриття нових пунктів пропуску через кордони, організацію зон вільної торгівлі, спрощення процедур митного контролю і багато іншого.
Відчиняти двері в Європу
потрібно цивілізовано
Хоч як би Україна хотіла і планувала проводити свою прикордонну політику, вона не може не рахуватися з «правилами гри», виробленими європейською співдружністю. Щоправда, у нас як завжди все відбувається з «вивихами»: черги на кордонах, неповороткість митників і прикордонників, хабарі та побори, маса інших неприємностей, які дратують і відлякують усіх, хто перетинає наш кордон. А тому ремствувати повинні лише на себе. А якщо не ремствувати, то потрібно багато що докорінно змінювати і реформувати. Про це також говорилося на форумі, причому з вуст високопоставлених міністерських чиновників.
Так, наприклад, приємно було почути, що нарешті (як пріоритетне!) поставили завдання про спрощення процедури проходження пунктів пропуску через держкордон України і приведення цих процедур у відповідність із міжнародною практикою.
Присутніх запевнили, що всі митні проблеми має вирішити новий Митний кодекс України, який ось-ось прийме ВР. Він закріпить і основні положення міжнародних конвенцій та угод, до яких Україна має намір долучитися. Тож, як було сказано, українське митне законодавство цілком відповідатиме загальноєвропейським нормам. Вже на багатьох пунктах пропуску організовано роботу за принципом зелених і червоних коридорів, уведено ставку єдиного (а не на кожний вид послуг) збору. Скоротять види і тривалість контролю, зокрема, розглядається питання про те, щоб вантажні автомобілі проходили основний контроль при розмитненні на внутрішніх митницях. З 1 липня ц.р. іноземці, які тимчасово в’їжджають на територію України, проходять реєстрацію вже на пунктах пропуску через кордон.
Наша країна приєдналася і до Конвенції з питань міжнародного транзиту. У зв’язку з цим було змінено внутрішні законодавчі акти, підписано угоди із суміжними країнами про контроль руху. Йдеться про те, щоб пункт пропуску став місцем, де лише перевіряються правові підстави для проходження кордону. Основне оформлення і контроль документів мають перейти на внутрішні митниці, автотермінали тощо. Нині в Україні функціонує 221 пункт пропуску через держкордон, сучасним вимогам відповідають лише 103. Тому фахівці стверджують: без сучасних технічних засобів спростити систему контролю на кордоні буде неможливо.
Говорилося і про реконструкцію, будівництво нових міжнародних транспортних коридорів, адже наша країна має ледь не найвищий коефіцієнт транзитності в Європі. Необхідно будувати платні дороги, вже напрацьовано інвестиційні проекти. Ось тільки б інвесторів знайти! У цьому плані Україну все ж непогано підтримує ЄС, зокрема програма ТАСІС. З 1996 року як її компонент ефективно працює програма з прикордонного співробітництва, що охоплює Україну, Росію, Молдову та Білорусь, тобто ті країни, що у найближчому майбутньому матимуть спільні з ЄС кордони.
У рамках програми ТАСІС функціонує ще один проект — прикордонний менеджмент. І якщо перша програма орієнтована на облаштованість західних кордонів, то програма з менеджменту — на східні кордони.
Народний депутат України, голова міжпарламентської групи «Україна — Польща» Ігор Пилипчук не обминув і питання прикордонної безпеки, контрабанди та нелегальної міграції. Словом, за три дні роботи форуму намітився лише спектр проблем.
Їх, як то кажуть, розклали по поличках. Потрібно, щоб вони не припали пилом на цих поличках і не поросли мохом. Тому всі учасники в один голос вирішили, що форум має перерости в активну форму співробітництва і стати щорічним. Поживемо — побачимо...
А тим часом за кілька днів до початку роботи форуму на західному кордоні України зібралися сотні автомобілів із вантажами. Польща відмовлялася пропускати їх на свою територію. Як виявилося, між Україною й іншими західноєвропейськими країнами встановлено певні квоти на пропуск українського вантажного транспорту в суміжні держави. Ці квоти в Польщу ми вже давно перевищили. Поляки спочатку призупинили потік наших машин, а потім виділили додатковий резерв (за рахунок майбутнього року), але його теж уже вичерпано. Вирішили все ж пропускати в Європу екологічно чисті автомобілі. А скільки таких знайдеться? Скупили, як кажуть водії, весь металобрухт у Європі, а тепер із ним же хочемо назад. Проблема?
І це тільки один епізод, що стосується теми нашої розмови. Окрім високих матерій і стратегічних завдань є життя...