У нинішньому спалаху рейдерства віддзеркалилися всі вади й прорахунки земельної реформи. Мало того, що власники землі вітчизняного зразка, тобто селяни-пайовики, так і не влилися в середній клас, а перетворилися на найбіднішу частину населення країни. Так іще й чимало працівників сільгосппідприємств, що реформуються, маючи право на отримання наділів, так їх і не отримали. Виділення належних їм паїв спочатку відклали, а в азартній гонитві латифундистів за нагромадженням земель і геть про те забули.
Щоправда, на цьому несприятливому для розвитку малого агробізнесу тлі з'явилася й обнадійлива новина. У рамках справи №911 4065/16 Колегія Вищого госпсуду за касаційною скаргою ТОВ "Роза-Л" поступово ухвалює постанови (по кожному конкретному випадку), які, власне, розблокували процес розпаювання сільгоспземлі. У результаті колишні працівники радгоспу "Обухівський" або їхні спадкоємці наприкінці минулого і на початку нинішнього року почали отримувати держакти на належні їм відповідно до Земельного кодексу паї.
Обділені громади
Рейдерські операції з сільгоспземлею багатогранні й багатоликі. І гучними силовими захопленнями врожаїв вони не обмежуються. Рейдерство проникло в глибину орендної системи землекористування. Низку селянських родин і цілі громади в ході реорганізації сільгосппідприємств без зайвого галасу зовсім позбавили земельних ресурсів. Передбачене Земельним кодексом розпаювання було загальмоване задовго до його завершення.
В одних випадках багаторічна затримка з виділенням земель у приватну власність тим, хто на них працював, мотивується необхідністю зберегти дослідну діяльність наукових і навчальних закладів. В інших - зберегти особливо важливі виробництва або багаторічні насадження. Селян, які працювали на таких сільгосппідприємствах, переконували, що затримки з виділенням землі мають тимчасовий характер. Мовляв, процес поновиться після створення певних умов. Та після цього сплинув добрий десяток років, минули всі розумні терміни. Надто вигідно чиновникам і землекористувачам без участі власників маніпулювати отриманим ресурсом. Адже при використанні нерозпайованої землі або землі, розпаювання якої не завершено, орендна плата не вимагається.
У Коломийському районі Івано-Франківської області жителі трьох сіл залишилися без земельних паїв. Усе через те, що землі, які оточують населені пункти, належать установам Національної академії аграрних наук (НААН). У такій ситуації розпаювання було відкладено. І не тільки в Прикарпатті, а й по всій країні. У розпорядженні структур НААН на весну минулого року було 465,3 тис. га сільгоспземель, з них 365 тис. - рілля. Значна частина цих земель (більшість експертів вважають - близько 45%), не використовується за прямим призначенням. А в низці наукових установ для дослідів використовується лише п'ята частина виділеної землі, решта надається в користування стороннім особам. Виходить - сільгоспземлі є з надлишком, але для розпаювання і наділення нею селян - потенційних фермерів її немає. У суперечці, що затяглася на десятиліття, - кому більше потрібні ці "зайві" землі - ученим чи націленим на її приватизацію агрохолдингам, відповідь очевидна. В інтересах держави і суспільства землі, які неефективно використовуються, мають перейти в руки місцевих селян шляхом завершення розпаювання, що затяглося.
Майже в кожному регіоні залишаються сільгосппідприємства, які нині "між небом і землею", так і не визначившись, що буде з власністю на головний ресурс.
ДП "Виноградна долина" в Миколаївській області, як і десятки йому подібних по всій країні, не потрапило до числа призначених для розпаювання через заняття виноградарством і виноробством, хоча насадження тут займають трохи більше ніж сотню гектарів з 2100. Майже два десятиліття тому місцевих селян обнадіяли, було дано старт розпаюванню, але досі вони права на землю і майно не отримали. У ДП "Степовий" тієї самої області інше лихо. Тут проблеми виникли... через високу ефективність господарювання. Держпідприємство з діючим племінним репродуктором, яке щорічно відраховує в бюджет понад 7 млн грн і яке створило власну переробку і потужну соціальну структуру, яке дає роботу майже 300 працівникам, почувається нині зовсім не "на коні", а, швидше, на роздоріжжі. Як розвиватися далі? Яким чином відбуватиметься його роздержавлення, що буде з землею? Зрозумілих відповідей на запитання як керівників, так і рядових працівників не надходить ні з місцевих органів влади, ні з центру. Стурбовані селяни не без підстав вважають, що приватизація ефективного соціально орієнтованого сільгосппідприємства може відбутися без урахування позиції його працівників і місцевої громади, у т.ч. й щодо кадрових призначень і профілю виробництва.
До чого може призвести така невизначеність, свідчать події навколо колишнього радгоспу з вирощування лікувальних трав "Староушицький" Хмельницької області. Тут ігри з землею вирізняються особливим цинізмом. Спочатку селян, які працювали на підприємстві, попросили почекати з розпаюванням, поки ДП виконає свої зобов'язання перед переробниками. Потім, коли ця причина відпала, у хід пішли інші аргументи. А нещодавно місцеві селяни, які терпляче чекали належної їм сільгоспземлі, довідалися, що чиновники з обласного ГУ Держгеокадастру форсують приватизацію тієї самої землі. Та тільки в списках на розроблення проектів землекористування фігурували в основному люди, які жодного стосунку ні до "Староушицького", ні до найближчих сіл не мали. Вибухнув гучний скандал.
Всупереч децентралізації
Останнім часом замість завершення розпаювання держземлі в порядку, передбаченому Земельним кодексом, проводиться безоплатна роздача сільгоспугідь з подачі земельного відомства шляхом створення особистих селянських господарств (ОСГ), часто фіктивних, оскільки їхні хазяї не збираються займатися сільгоспвиробництвом і беруть їх для інших потреб. До того ж наділення землею відбувається за екстериторіальним принципом і без узгодження з місцевими громадами. Що суперечить ідеї децентралізації, розширення повноважень, відповідальності органів місцевого самоврядування та істотно посилює корупційну складову.
Адже землі, які передаються ОСГ, по суті, виводяться з-під дії мораторію, а отже, їх можна продавати в обхід заборони. Цим користуються структури, що націлені на нагромадження земельних банків або займаються перепродажем непоновлюваного ресурсу. Навести порядок у поводженні з землею можна було б з допомогою об'єднаних територіальних громад (ОТГ), якщо додати їм нових повноважень. Однак хоча число створених ОТГ, серед яких найбільше сільських, упритул наблизилося до 7 сотень, давно обіцяного закону щодо їхнього права розпоряджатися сільгоспземлями, які лежать за межами населених пунктів, досі немає.
Перший такий законопроект був зареєстрований у ВР ще в березні 2016 р. І навіть благополучно пройшов перше читання. Але справа загальмувалася, з'явилося кілька нових законопроектів. Поки робота парламенту йде по колу, убивча для галузі ситуація з розподілом сільгоспземель в обхід ОТГ триває. Чимало сільських громад можуть залишитися зовсім без сільгоспземлі або отримати її у своє розпорядження в такому юридичному оформленні, що повноцінно розпоряджатися нею не зможуть. Проблемність земельного питання ще більше зростає у зв'язку з майбутньою приватизацією держпідприємств, у т.ч. й аграрних.
Екс-голова Держгеокадарстру, а нині перший заступник міністра Мінагрополітики М.Мартинюк не втомлюється стверджувати, що розпайовувати державні і комунальні сільгоспземлі "можна тільки після початку їх приватизації". Тобто спочатку агропідприємство продається приватному власникові, а вже потім його земля розпайовується між селянами. Якщо згадати, чим завершилися відстрочки під час масового розпаювання, то можна уявити, чим закінчиться ця обіцянка. Експерт А.Мартин звертає увагу на те, що виписана в запропонованих законопроектах процедура перерозподілу земель "не дуже зрозуміла". Аналітик Аграрного союзу І.Діденко вважає, що для розв'язання зазначеної проблеми цей та інші подібні законопроекти навряд чи потрібні, тому що в 1990-х рр. "розпаювання земель регулювалося підзаконними актами, підготовленими Держкомземом". Отже, на її думку, питання можна залагодити наказом Мінагрополітики.
Із цього приводу є й більш радикальні судження. На кшталт того, що пропоновані один за одним законопроекти вносяться для того, щоб затягти процес розпаювання. Розрахунок на те, що заходів, які сприяють передачі землі місцевим селянам, нинішній парламент не схвалить. Навряд чи потужне аграрне лобі, націлене на майбутню приватизацію держпідприємств, погодиться з тим, щоб опікувані ними особи купували їх (держпідприємства) у зв'язці з розпайованою серед селян або призначеною для цього землею. Адже саме сільгоспземля є головним ресурсом. І ділитися ним із селянами мають намір не всі. Очікувати, що новоявлені пайовики, як і більшість їхніх попередників, погодяться на мізерну орендну плату й усілякі махінації з їхньою власністю, навряд чи варто.
Від часів 1990-х багато чого змінилося. Дається взнаки небезпідставне міркування щодо цього. Нові земельні власники після отриманих уроків їхніми попередниками навряд чи укладатимуть орендні договори на 49 років або вестимуться на інші хитрощі. Тому збирачі великих земельних банків прагнуть установити такий порядок приватизації держпідприємств, щоб можна було разом із технікою та спорудами отримати у власність і землю в "чистому" вигляді, тобто без орендних "заморочок" і всіляких ризиків, пов'язаних із можливим відновленням законності і справедливості. Такі підходи можуть призвести до того, що й земля приватизованих агропідприємств тільки наростить земельні банки латифундистів і пройде повз представників малого агробізнесу.
Правова практика: перші уроки
Серед негативу, що свідчить про розбалансованість у розподілі землі, виділяється обнадійлива новина. Колишні працівники радгоспу "Обухівський" (реформованого в ПАТ) або їхні спадкоємці наприкінці минулого і початку нинішнього року стали отримувати в приватну власність належні їм паї. Отже, самі вирішують, як розпоряджатися земельним ресурсом - чи то хазяювати самостійно, чи то віддати в оренду землекористувачу на свій вибір. Для такої самостійності багато чого мало відбутися. Претендентам на землю, що належить їм відповідно до закону, довелося організуватися, знайти підтримку, стати силою, з якою не можна не рахуватися. А Колегія суддів Вищого госпсуду мала скрупульозно розібратися в ситуації, яка склалася, в цілому і з кожною земельною ділянкою окремо, проаналізувати й осмислити рішення судів нижчої інстанції, щоб ухвалювати постанови, які враховують усі обставини.
Адвокат А.Луцик, який брав участь у судовому процесі, в інтерв'ю DT.UA звернув увагу, що у вирішенні питання розпаювання, що затяглося, по cуті, до останнього часу не було судової практики. Але ситуація, на його думку, змінюється: "Тепер колегія Вищого госпсуду своєю справою протоптує правову доріжку". Одна з організаторок ініціативної групи селян В.Нагленко розповіла DT.UA, що до активних дій людей спонукало невиконання зобов'язань. Пайовикам та їхнім спадкоємцям набридло, що сільгоспземлею, яка належить їм, користуються безоплатно з кінця 1990-х років. До того ж площі земель почали стрімко убувати. Сотнями гектарів. При цьому "зникнення" угідь, передачу їх третім особам землекористувач почав подавати як нездоланну перешкоду для розпаювання. Мовляв, про яке виділення паїв може йтися, коли землі не вистачає. Ініціативній групі селян знадобилося кілька років, щоб знайти підтримку в місцевих органах влади, облпрокуратурі.
Наприкінці 2015 р. розпорядженням Обухівської РДА було затверджено проект приватизації сільгоспземель ПАТ "Обухівський" і видано відповідні накази облструктури Держгеокадастру. Але керівництво сільгосппідприємства не погодилося з таким поворотом подій, його представники наполягали на тому, що ПАТ "є законним користувачем земель держвласності" і звернулося з позовами до судів, вимагаючи скасувати як розпорядження РДА, так і накази земельного відомства. Знадобилося два роки розглядів у судах різних інстанцій. Крапку поставив Вищий госпсуд, який відмовив у позові представникам землекористувача і підтвердив правомірність рішень про наділення селян паями.
Значення ухвалених постанов виходить за рамки локальної події. Адже продемонстровано, крім усього іншого, що чинне законодавство дає можливість вирішувати спори, що виникають навколо незавершеного процесу розпаювання землі, яке напередодні передбачуваної приватизації аграрних держпідприємств стає дедалі актуальнішим. Якими документами керуватися? Як діяти? До яких інстанцій звертатися тим селянам, які й донині не отримали належних їм паїв?
Постанови Вищого госпсуду дають відповіді на багато запитань, які на місцях часто трактуються кому як заманеться. Зокрема, у них зазначається, що порядок приватизації держ- і комунальних сільгоспземель визначено "ч. 2 ст. 25 Земельного кодексу", а "передача земельної ділянки у власність особі, яка має право на земельну ділянку (пай), у порядку приватизації, не вимагає ні згоди попереднього користувача, ні попереднього вилучення земельної ділянки в такого користувача рішенням повноважного органу" і багато чого іншого. Такі судові постанови не тільки дадуть можливість селянам нарешті отримати наділи й розпоряджатися ними на свій розсуд, а й істотно вплинуть на загальну ситуацію в поводженні з сільгоспземлями. Одних обнадіють, покажуть шлях, як отримати землю і передати її у вигідну для селян оренду або створити на її основі сімейно-фермерське господарство, іншим нагадають, що законів потрібно дотримуватися, навіть якщо вони когось не влаштовують.