Чутки про те, що злиття двох мобільних операторів «другої лінії» — WellCom і DCC — скасовується, підтвердилися. Минулого тижня керівництво «Українських радіосистем» («УРС», торгова марка WellCom) заявило про намір протягом року розгорнути мережу мобільного зв’язку в 20 великих містах України і на трьох основних автострадах. Як повідомив новий генеральний директор компанії Юрій Большешапов, у рамках проекту планується встановити близько 500 базових станцій, до шести комутаторів і освоїти приблизно 100 млн. доларів інвестицій. При цьому, за словами керівництва компанії, «про співробітництво з DCC не йдеться». За інформацією голови спостережної ради «УРС» Мордехая Корфа, стратегічними партнерами проекту «Третій національний мобільний оператор» стануть Приватбанк і «Сентоза», а також пов’язаний із ними давніми партнерськими відносинами холдинг операторів фіксованого телефонного зв’язку «Оптима-Телеком».
З політичного погляду, таке рішення може означати ще один «щиголь по носі» представникам донецьких ділових кіл від телекомунікацій. «Щигля» дали вслід за відмовою Президента Леоніда Кучми звільнити голову Держкомзв’язку Миколу Гончара. Нагадаємо, пропозицію про звільнення Гончара було сформульовано в постанові КМ №300 від 6 березня. Необхідність зміни керівництва галузі мотивувалася численними «грубими порушеннями виконавчої дисципліни», тобто невиконанням рішень уряду. Вищезгадані порушення були «списані» з низки прийнятих наприкінці лютого — початку березня ВР депутатських запитів: про неукладення «Укртелекомом» договорів на закупівлю вітчизняної АТС С-32, про порушення термінів видачі операторам ліцензій на частоти і так далі.
Однак 24 березня Леонід Данилович заявив, що звільняти Гончара поки що не має наміру. Вочевидь, таке рішення визріло після чергової зустрічі глави держави з народним депутатом Станіславом Довгим. За деякими даними, Президента переконали, що подання прем’єра є зазіханням на кадрову парафію глави держави і тиском на нього. Реакція Леоніда Даниловича на тиск добре прогнозована: жорсткий опір. Фразу, яку при цьому нібито вимовив Президент, із задоволенням цитують у Держкомзв’язку; чи не єдиним літературним словом у ній було «Янукович».
Так і не прийняте рішення про зміну глави Держкомзв’язку активно лобіювали ті представники донецьких ділових кіл, чиї інтереси в галузі телекомунікацій найсильніші: президент DCC Валерій Степаненко і помічник прем’єра, екс-гендиректор «Укртелекому» Леонід Нетудихата. Одного з них спостерігачі давно ладять на місце керівника держкомітету. Президентське рішення зберегти нинішнє керівництво відомством можна трактувати як небажання віддавати стратегічну галузь «донецьким». Крім того, 6 березня парламент не ухвалив у першому читанні проект закону «Про телекомунікації», внесений нардепами Юрієм Луценком і Валерієм Пустовойтенком, одним із розробників якого був керівник DCC Степаненко, за сумісництвом — помічник Валерія Павловича. Законопроект також багато в чому пов’язувався з інтересами «донецьких», і його провал свідчить про перспективу їх реалізації. Можливо, саме на цьому тлі представники ділових кіл, пов’язаних із Приватбанком, зробили висновок: пропозиції «донецьких» не є такими, від яких «неможливо відмовитися». Принаймні сьогодні.
Звісно, об’єднання WellCom і DCC явило б ринку потужну силу. Мало того, що новий оператор мав би національні ліцензії на три діапазони — «рідний» для DCC діапазон 800 МГц (для мереж стандарту IS-136, у цьому ж діапазоні можна розгортати цифрове телебачення формату DVB і мережі фіксованого радіодоступу в стандарті IS-95); отриманий із придбанням «Астеліту» діапазон 1800 МГц (для міських мікростільникових мереж великої ємності) і WellComівський діапазон 900 МГц (для покриття автошляхів та інших «безкраїх просторів»). Новому операторові були б властиві традиційні для «донецьких» натиск і енергійність, а також маркетингова політика, що непогано враховує слов’янський менталітет. Принаймні «Київстар» і UMC швидко б відчули, що створений ними на ринку «інтим» порушено.
Однак ситуація склалася інакше. Чому оператори не змогли домовитися — невідомо. «Не сторгувалися», — кажуть експерти. За словами голови спостережної ради ЗАТ «УРС» Мордехая Корфа, переговорів із DCC майже й не було: була пропозиція з їхнього боку, «одна з багатьох пропозицій різних компаній». За даними донецької сторони, переговорний процес був інтенсивнішим. Понад те, буквально за три дні до заяви WellCom промайнула чутка, що угоду укладено. «Мабуть, хтось із донецьких видав бажане за дійсне», — відзначили представники WellCom.
За їхніми словами, рішення розвивати мережу самостійно було ухвалене в середині березня. Однак на прес-конференції журналістам показали «карти перспективного покриття», наспіх намальовані фломастером в атласах автодоріг (до того ж різні в різних атласах). Складається враження, що рішення відмовитися від послуг DCC приймалося настільки спішно, що PR-відділ WellCom навіть не встиг замовити в друкарні копійчані буклети з «солідною» картою покриття.
Сам факт проведення WellCom прес-конференції з анонсом виходу на національний ринок був несподіванкою для деяких керівників DCC. Щоправда, як випливало з їхніх висловлювань, стан переговорів до прес-конференції можна було оцінювати як невизначений («Скільки можна волинити!» — сказав один із них).
Отже, що маємо? Про плани DCC скажемо коротенько: амбітність цієї компанії, а також оренда нею численних майданчиків під базові станції нових діапазонів (ліцензію на 1800 МГц компанія придбала разом із «Астелітом», а на 900 МГц подала заявку в листопаді) дозволяють припустити, що компанія почне розгортати нову мережу відразу після отримання дозвільних документів. Про плани «УРС» докладніше розповісти зараз не виходить. Керівники компанії не розкрили деталей бізнес-плану, пославшись на комерційну таємницю. Таємницею цією з таким самим успіхом може бути і його відсутність. Хай там як, бізнес-план цей має бути досить стандартним (див. історію розгортання мережі «Мегафон» у Москві). Він включатиме розгортання у стислі терміни покриття на території, де проживає більше половини потенційних абонентів, зокрема переважна більшість найприбутковіших «корпоративників». А отже — освоєння протягом незначного часу великих обсягів капітальних вкладень. До того ж, аби утримати ринок, темпи інвестування в найближчі два-три роки необхідно буде зберігати на рівні кількох десятків мільйонів доларів на рік.
Слід відзначити, що, спілкуючись із журналістами, керівники компанії свідомо обмежували горизонт планування найближчим роком. Плани освоєння коштів у наступні роки, а також питання прибутковості компанії ретельно оминалися. Так, пан Корф повідомив, що протягом року компанія не розраховує на значний приплив абонентів: «За цей рік ми лише встигнемо побудувати мережу». Говорилося і про те, що прогнози можна буде робити, лише почавши повномасштабно надавати послуги...
Важко повірити, що такі практичні люди, як керівники «УРС» і Приватбанку, які вміють рахувати гроші, здатні вкласти 100 млн. у проект, про долю якого можна буде судити лише після його розгортання (інакше кажучи, без гарантій їх повернення). Напрошується думка, що для них доля проекту все ж таки визначена: нова мережа WellCom розгортається для подальшого продажу. За суму, що перевищує 100 мільйонів, і вже, звісно ж, вона перевищує запропоновану за WellCom власниками DCC. А купить WellCom DCC чи інша компанія —вирішуватиметься на наступних «торгах». Мабуть, фінансисти Приватбанку підрахували, що продаж компанії з інфраструктурою буде вигідніший, аніж тільки з ліцензіями.
Про те, що WellCom «заточуватиметься» під продаж, побічно свідчить і той факт, що сьогодні Приватбанк веде досить багато довгострокових проектів у промисловості, обсяги інвестицій у які перевищують або ж порівнянні із заявленими щодо «УРС». Окрім «УРС», Приватбанк висловив наміри вкласти 400—450 млн. доларів у купівлю різних пакетів акцій таких підприємств, як «Укрнафта», ВАТ «Завод імені Дзержинського», Нікопольський феросплавний. Проте в цих випадках ідеться про вже працюючі, прибуткові підприємства, які почнуть окупатися з моменту купівлі. Тоді як послуги «третього на ринку» потребуватимуть інтенсивного просування, і ризик цього проекту залишається високим. Особливо в умовах конкуренції з DCC, який теж змагатиметься за звання «третього» (для «четвертого» місця на нашому не зовсім розвиненому ринку, мабуть, поки що немає).
Сьогодні 31% акцій «УРС» належить компанії «Укрфондінвест», 20% — «Інтерінвесту» (обох спостерігачі пов’язують із Приватбанком) і по 24,5% — кіпрським Varkedge limited та Occidental Management сo. limited. Проте серед партнерів по розвитку мережі було названо компанію «Оптима» — холдинг, що має мережі фіксованого зв’язку в шести містах України. Прямо «Оптима» не пов’язана ні з Приватбанком, ні з «УРС». Однак голова спостережної ради останньої Мордехай Корф є співзасновником кількох компаній холдингу «Оптима».
Докладно розбиратися в структурі власності офшорних засновників «УРС» і «Оптими» не будемо. Зазначимо лише, що стосунки «Оптими», Приватбанку і «УРС» можна, радше, назвати партнерськими: вони пов’язані паралельними фінансовими потоками, що виходять зі спільного джерела. Причому джерело це, очевидно, не прив’язане до конкретної країни — швидше, стосується інтернаціональних ділових кіл. До речі, ще одним партнером зазначених фірм є колега Корфа по засновництву в одній із компаній холдингу — «Оптима-Связь-Эссетс» — Юрій Кіперман, нещодавно обраний членом спостережної ради «Укрнафти».
Таким чином, інвестиції в «УРС» можна, радше, вважати венчурними (на відміну від портфельних зарубіжних інвестицій у UMC і «Київстар»). А, як відомо, менеджмент венчурних інвестицій, від початку спрямованих на подальший продаж їх об’єкта, має вирізнятися динамічністю. Тож, можливо, інвестиції інтернаціональних фінансових інститутів у «УРС» у нашому випадку будуть ефективнішими, ніж великовагові й довгострокові вкладення зарубіжних засновників в інших мобільних операторів.