Сьогодні на ринку вугільного машинобудування в Україні спостерігаються складні і суперечливі процеси. Динамічний підйом машинобудівної галузі в цілому і перманентне згортання вуглепрому за результатами 2003 року. Зрослі обсяги фінансування технічного переозброєння шахт як форма галузевого протекціонізму і перспективи СОТ як виклик конкурентного середовища світових виробників гірничо-шахтного устаткування. Дуалістичний характер цих тенденцій вимагає адекватних дій із боку держави й основних учасників ринку.
Узявши до уваги напруженість року виборів, українську специфіку енергоринку (а прямий взаємозв’язок його з видобутком вугілля очевидний) і вічні для незалежної України проблеми з вуглепромом, маємо хронічно заплутану картину. В цих умовах краще говорити про конкретні факти.
Велике вугілля — справа техніки
Факт: перший квартал поточного року показав стійке зростання вуглевидобутку, подолано негативну динаміку минулого року. Загальне зростання вуглевидобутку за січень—лютий 2004-го, за інформацією Мінпаливенерго, становило 3,4% порівняно з аналогічним періодом 2003-го. За оперативними даними, березень приніс збільшення видобутку вугілля вже порівняно з лютим на 6,8%. Ще не ставши предметом поглибленого аналізу, цей факт головним чином засвідчив незаперечність тези про значення сучасної вуглевидобувної техніки та її впровадження в галузі. Адже саме технічна складова забезпечила нинішнє зрушення в базовій для української економіки галузі, що є запорукою енергетичної (і не тільки) незалежності країни.
Поява торік на ринку нової вітчизняної вуглевидобувної техніки й зростання обсягів її впровадження на шахтах — дуже втішна прикмета, і, звісно ж, першими її із задоволенням відзначили спеціалісти.
— Сьогодні розвиток і конкуренція в створенні вуглевидобувного устаткування протікають у таких площинах, як наукомісткість, надійність і довговічність, гнучкість в умовах розрахунків, максимальне урахування запитів споживачів у сфері послуг із монтажу та сервісу, — вважає директор профільного галузевого інституту «ДонДІпровуглемаш» Василь Косарєв.
Нове обладнання відповідає сучасним вимогам щодо продуктивності, безпеки, надійності, має розрахунковий ресурс 15—40 тис. годин, що вдвічі-втричі вище, аніж у замінюваних аналогів. Завдяки своїм високим експлуатаційним якостям нові виїмково-достачальні машини забезпечують перехід на подовжені до 250—350 м лави, уможливлюють відпрацювання в тонких пластах без присічок бічних порід, скорочують трудовитрати операцій в очисних вибоях і призводять до зростання середніх навантажень на комплекс до 1700—2000 т/добу. Механізовані кріпи сучасного рівня дозволяють відпрацьовувати до п’яти стовпів довжиною 1—1,2 км без капітального ремонту, у той час як використовувані раніше рамні кріпи відпрацьовують один стовп довжиною 800 метрів.
У даний час вибої, оснащені очисними комплексами на базі застарілого кріплення (КД-80, МК-98, 1МТ-1,5), працюють із середнім навантаженням 510 т/добу. Навантаження на сучасні механізовані комплекси на базі щитових кріплень КД90, КД90Т, КДД і ДМ 2003 року становили в середньому 1305 т/добу.
Для фахівця ці цифри більш аніж красномовні: подібних результатів на українських вугільних підприємствах ніколи в історії не було. При цьому керівники машзаводів не приховують і виникаючі при експлуатації нової вуглевидобувної техніки проблеми. Нікому не вдавалося уникнути складнощів, форсуючи науково-дослідні розробки й виробництво. У вугільному машинобудуванні за останні роки стався стрибок на 15—20 років уперед, причому такі етапи, як тривале тестування техніки, доводилося стискувати до припустимого мінімуму. Сьогодні «доброзичливці» ще з числа відсталих конкурентів відшукують окремі невдалі приклади і намагаються виводити з них правила, ставлячи під сумнів доцільність використання нової техніки. Але, як то кажуть, не помиляється той, хто нічого не робить.
Попри об’єктивні труднощі, властиві періоду освоєння дослідних зразків, на промислових випробуваннях отримано позитивні результати, що підтвердили правильність конструкторських рішень. Сьогодні очисними комбайнами КДК500 досягнуто середні навантаження 1500—1870 т/добу (шахта «Південнодонбаська №3»), комбайнами УКД300 в умовах малопотужних пластів — середні навантаження 1100—1550 т/добу (шахти «Павлоградська» та ім.Сташкова). Очисний комбайн КДК700, що працює в лаві прямим ходом і вперше в Україні веде обробку штреків, які примикають до лави, заміняє два прохідницькі комбайни і дві прохідницькі бригади. З допомогою механізованого кріплення ДМ на шахті «Родінська» ведеться проходка геологічного порушення, що для традиційно застосовуваної техніки було непереборною перешкодою. На шахті «1/3 Новогродівська» скребковий конвеєр КСД27 у лаві довжиною 320 м працює з навантаженнями 2000—2500 т/добу.
Як бачимо, новій техніці під силу працювати в складніших умовах і з вищою продуктивністю. Її застосування різко знижує обсяги ручної праці, підвищує безпеку працюючого персоналу.
Головний ворог — дефіцит кадрів
Аналіз планових і фактичних середньомісячних показників, досягнутих механізованими комплексами на базі щитових кріплень із новими очисними комбайнами і скребковими конвеєрами 2004 року, показує, що перші зразки нової техніки вже на початковому етапі експлуатації забезпечують планові навантаження.
Водночас ще на етапі впровадження машин нового покоління виник ряд проблем, які вимагають вирішення на галузевому рівні. Це, передусім, правильність підготування ділянок для видобутку, що дозволить отримати максимальну віддачу від сучасного устаткування, а також система підготовки кваліфікованих спеціалістів і робітників, здатних забезпечити експлуатацію й технічне обслуговування нового покоління машин.
Так, при впровадженні нових очисних комплексів неодноразово мали місце: запуск лав, де сучасна техніка неприйнятна за гірничо-геологічними умовами; порушення технології монтажних робіт, що призводять до тривалих простоїв і великих обсягів додаткової ручної праці; несумлінне ставлення до роботи на складних машинах (наприклад, заливання води із шахтного водозбірника в систему охолодження електродвигуна, скручування кабелю замість з’єднання його спеціальними муфтами).
Експлуатація нової техніки, оснащеної сучасними електронними системами управління, контролю та діагностики, а також електричними безланцюговими системами подачі, вимагає наявності на шахті кваліфікованого персоналу з її експлуатації. До роботи й технічного обслуговування техніки мусять допускатися лише навчені спеціалісти, закріплені за новими машинами. На галузевому рівні необхідно вирішити питання розробки комплексу заходів (навчальні посібники, демонстраційні матеріали) з підготовки кваліфікованих спеціалістів для роботи на сучасній техніці в навчальних пунктах вугільних підприємств із видачею відповідних посвідчень.
Усі питання, пов’язані з наладкою машин, адаптацією їх до умов експлуатації, організацією сервісного обслуговування, вирішуються спеціалістами інституту «ДонДІпровуглемаш» і заводів-виготовлювачів. На кожній шахті, що впроваджує нове обладнання, працівники інституту проводять навчання гірників за спеціально розробленою програмою, але цього поки не досить — необхідна робота на державному рівні.
Показовими є думки самих вуглярів про новинки, що застосовуються. Так, на думку Олександра Вишнякова, директора з виробництва ДП «Ровенькиантрацит», «нова техніка для гірничої справи, запропонована сьогодні Дружківським і Горлівським машзаводами, «Донецькгірмашем», технічно на порядок вища, аніж аналоги інших виробників. І ми це вже перевірили на практиці, під землею... Сьогодні стратегія розвитку будь-якого вугільного підприємства має враховувати можливості нової техніки і робити на неї ставку. Іншого шляху просто немає». До речі, 2003 року підприємство видало на-гора 8,8 млн. тонн вугілля, виконавши план на 144,8%.
У сили-силенної моделей функціонування вуглепрому в майбутньому є такі загальні риси, як зменшення кількості вугільних підприємств до вибірки з числа рентабельних і перспективних (55—65 од.), запуск нових шахт, повна заміна старого устаткування на нове, зменшення частки ручної праці гірників. Фактично, всі зазначені позиції пов’язані з упровадженням наукомісткої та високопродуктивної техніки. Адже без неї ні про рентабельність, ні про безпеку й мови бути не може. З цією тезою вже згодні гірники, галузеві вчені, нею ж, сподіваємося, керуватиметься і новий міністр Мінпаливенерго.
ТПК «Укрвуглемаш»: лідерські риси
У справі переозброєння вугільного сектора новою технікою вже давно є лідер — торгово-промислова компанія «Укрвуглемаш».
Заснована в лютому 2000 року компанія «Укрвуглемаш» являє собою структуру, що координує діяльність найбільшої групи заводів вугільного машинобудування. Вбачаючи головне завдання в створенні сучасних машин для гірничої справи, свою роботу вона почала з об’єднання зусиль науково-дослідних інститутів і підприємств вугільного машинобудування СНД. Чимало зусиль було докладено для відновлення заводів, вивчення нових потреб шахт через ускладнення гірничо-геологічних умов, розвитку інвестування у виробництво, освоєння внутрішнього і зовнішнього ринків техніки...
За чотири роки напрацьовано величезний і унікальний досвід — «під ключ» обладнано більш як 120 лав в Україні та Росії. Запущено механізм повного циклу робіт: від вивчення особливостей конкретного вугільного горизонту — через розробку техніки під конкретного замовника і випуск у заводських умовах устаткування — до післягарантійного обслуговування. Разом із НДІ «ДонДІпровуглемаш» розроблено понад 40 видів нового вуглевидобувного устаткування: прохідницькі й очисні комбайни, кріплення, скребкові та стрічкові конвеєри, трансформаторні підстанції... За продуктивністю, ресурсом і безпекою ця техніка відповідає сучасним світовим стандартам.
Сьогодні ТПК «Укрвуглемаш» — лідер національного ринку гірничо-шахтного устаткування. Вона координує виробництво і збут продукції п’яти машинобудівних підприємств України: Дружківського, Горлівського та Новгородського машзаводів, «Донецькгірмашу», Донецького енергозаводу, а також російських машзаводів — Кам’янського і Шахтинського. У цілому це 14 тис. робочих місць, за якими — конкретні людські долі та проблеми.
Мегапроект української промисловості — координовану систему машзаводів, відому під брендом торгово-промислової компанії «Укрвуглемаш», — вигідно вирізняють єдина концепція розвитку, фінансово-технічна кооперація у виробництві, спільне маркетингове позиціонування в збуті, здійснення наукових розробок і багато іншого. Лідер ринку (до 70% обсягів гірничо-шахтного устаткування), провідний виробник (обсяг реалізації готової продукції 2003 року становив 1,6 млрд. грн.), надійний партнер держави «Укрвуглемаш» розвиває свої потужності, залучає нові ресурси і реалізовує програму технічного переозброєння шахтного фонду країни.
Головним же індикатором правильності обраного шляху стало зростання попиту на нову техніку з боку вуглярів. А це вже оцінки, поставлені самим життям.