Прийнявши в 2009 р. "зелений тариф", величини якого для всіх різновидів відновлюваної енергетики були досить привабливими, Україна приємно здивувала багатьох іноземних інвесторів. Проявивши таку щедрість, держава вправі була розраховувати на інвестиції в реальну сферу своєї економіки, тобто виробництво. Відповідно, одночасно із запровадженням "зеленого тарифу" з'явилася й вимога щодо використання українських матеріалів, комплектуючих та обладнання в будівництві електростанцій на відновлюваних джерелах енергії (ВДЕ), так зване правило місцевої складової. Тим самим держава дала зрозуміти інвесторам: якщо хочете, щоб Україна платила вам за високими тарифами за вироблену енергію, то переносьте сюди сучасні технології й відкривайте підприємства з виробництва обладнання для електростанцій, що працюють на енергії вітру, сонця й біомаси. Тобто Україна пішла тим самим шляхом, що й ЄС, США, Канада, Греція, Туреччина, Бразилія, Аргентина, Індія, Південно-Африканська Республіка й інші країни, які застосовують у себе різні механізми стимулювання локалізації виробництва комплектуючих та обладнання для альтернативної енергетики.
Тепер же, коли Україна змогла забезпечити високу динаміку збільшення потужностей у сфері ВДЕ (дворазове щорічне зростання) і налагодила сучасне виробництво комплектуючих, коли вона перетворюється на самостійного гравця на світовому ринку альтернативних джерел енергії, їй пропонують відмовитися від правила місцевої складової і, по суті, відкрити свій ринок для китайського демпінгу...
Конфлікт інтересів
Оливи у вогонь підлив єврокомісар з торгівлі Карел де Гюхт, коли під час жовтневого візиту до Києва заявив, що ЄС, крім іншого, вимагає від України скасувати механізм підтримки місцевих виробників обладнання для відновлюваної енергетики - того самого правила місцевої складової. Втім, заява не була несподіванкою, адже й раніше ЄБРР, Європейська Бізнес Асоціація, Європейсько-українське енергетичне агентство, а також посли Євросоюзу зверталися до ВР і до уряду України з ініціативою скасувати правило місцевої складової. Ясно, що за цим стоять інтереси європейського бізнесу, якому набагато простіше постачати в нашу країну готове обладнання, ніж морочити собі голову розміщенням виробництва на території України. Хоча закон не забороняє будувати електростанції на ВДЕ виключно на базі імпортного обладнання. Однак компанія, яка експлуатує таку електростанцію, зможе продавати генеровану електроенергію за нижчою ціною, ніж "зелений тариф".
Слід також зазначити, що в цей час на ринку з'явилася ще одна реальна небезпека, на яку вказують експерти, нагадуючи, що агресивна експансія демпінгуючих китайських виробників на європейський ринок уже призвела до банкрутства безлічі компаній Старого Світу.
"Фактично вони (китайські компанії. - Ред.) продають свою продукцію вдвічі дешевше за її собівартість, - коментує Ілля Зінченко, керівник українського підрозділу групи "Піллар". - Мета одна - усунути конкурентів із цього ринку, щоб потім на ньому панувати. Це завдання практично вирішено. Наприклад, у Європі багато виробництв галузі сонячної енергетики вже знищено. Але наявні в Україні правила, безумовно, захищають українських виробників від недобросовісної конкуренції й стимулюють зарубіжні компанії переносити свої виробництва в Україну, створюючи тут нові робочі місця".
Фахівці застерігають, що за останні п'ять років у світі було створено стільки потужностей для виробництва енергетичного обладнання, що пропозиція стала перевищувати попит. Виробники постійно в пошуку нових ліквідних ринків збуту. Україна ж має величезний потенціал. І якщо не обмежувати цього імпорту, ніхто не створюватиме виробництв, усі намагатимуться завантажити вже створені потужності за рахунок постачання у країну готової продукції.
І як у цій ситуації вчинити Україні, котра планово й згідно із законом "Про електроенергетику" повинна посилити правило місцевої складової для сонячних, вітряних і біомасових електростанцій: із 30 до 50% локалізації - з 1 липня 2014 р., для біогазових - з 1 січня 2015 р.?
Ціна питання занадто висока. Адже альтернативна енергетика й енергетичне машинобудування - саме ті точки зростання, яких так бракує нашій країні, щоб вивільнитися з обіймів сировинного виробництва, залишаючись конкурентоспроможною на світовому ринку. Тим більше що успіхи в цій сфері є.
Точки зростання
Нині Україна - одна з небагатьох держав світу, які мають замкнутий цикл виробництва фотовольтаїки. Запорізьке АТ "Завод напівпровідників" виготовляє полікремній - базову сировину. (Для довідки: в Європі полікремній виготовляють тільки три країни - Німеччина, Норвегія й Україна.) Це найбільш капіталоємна частина технологічного ланцюжка сонячної енергетики й найбільш технологічно складна. Причому виробництво в Запоріжжя було відновлено практично з нуля й досягло 2,2 тис. т полікремнію на рік. Капіталовкладення перевищили 450 млн євро. Київські підприємства "Піллар", "Квазар" і "Пролог Семікор", світловодський "Силікон" (Кіровоградська область) виробляють два елементи циклу виробництва - зливки й пластини. Той-таки "Квазар" і американська Progeny Solar - фотоелектричні модулі. Остання ухвалила рішення щодо перенесення своїх потужностей в Україну саме завдяки правилу місцевої складової.
Донедавна ці підприємства реалізовували продукцію, яку виготовляють в Україні, в основному на зовнішніх ринках. У результаті експансії й демпінгу з боку китайських постачальників попит на їхню продукцію на європейських ринках з 2011 р. значно знизився. Тепер порятунок вітчизняних компаній - внутрішній ринок і правило місцевої складової, які збільшують попит.
У сегмент вітроенергетики прийшла компанія "Фурлендер Віндтехнолоджі" (Краматорськ Донецької області). В 2011-2012 рр. на базі виробничих потужностей українських підприємств вона налагодила виробництво компонентів і складання сучасних вітрогенераторів.
У проекті задіяно ПАТ "Краматорський завод важкого верстатобудування", ПАТ "Новокраматорський машинобудівний завод", ТОВ "НВК "Обладнання транспортного машинобудування", миколаївське ТОВ "Еста Лтд".
Данська компанія Vestas зайнята організацією виробництва комплектуючих для вітрогенераторів на ВО "Південмаш" (Дніпропетровськ).
Баланс інтересів
У наявних реаліях світової кон'юнктури скасування в Україні правила місцевої складової означало б повторення вітчизняними компаніями долі європейських колег. Приміром, такі німецькі компанії, як Conergy, Solarhybrid, Gehrlicher Solar, збанкрутували, а німецькі
Q.Cells, Sunways і шведська Solibro доведені до банкрутства й поглинуті великими азіатськими фірмами.
Але ж виробництво матеріалів та обладнання для відновлюваної енергетики дасть змогу модернізувати й завантажити вже створені виробничі потужності, забезпечити перехід від сировинної до високотехнологічної моделі, випуску продукції з високою доданою вартістю. Україна набагато ближча до Європи - основного ринку збуту, ніж азіатські виробники. І ця перевага цілком дозволяє їй стати "Китаєм" для Європи.
"Чи є нині в Німеччині промисловість, яка займається фотовольтаїкою? Її немає, вона просто вмерла. Тепер в офісах під німецькими брендами сидять китайські товариші й продають Європі продукцію, виготовлену в Китаї, - каже Олександр Юденко, директор департаменту сонячної енергетики ПАТ "Квазар". - Шість років тому "Квазар" й "Піллар" входили до десятки найбільших європейських компаній, що працюють у галузі фотовольтаїки. Зараз ми в четвертому чи п'ятому десятку. Раніше на "Квазарі" працювало 15 тисяч людей, тепер - близько 2 тисяч. Із ціною Китаю неможливо конкурувати, вона просто "вбивча", оскільки вони мають підтримку з боку держави.
У разі скасування обмежень у нас повториться ситуація, що мала місце в низці європейських країн: спочатку неконтрольований стрибок кількості сонячних електростанцій, а потім скасування заднім числом "зеленого тарифу", податкових пільг для вже реалізованих проектів. Так було в Іспанії, так було в Чехії. Те саме тепер буде в Болгарії".
Якщо іноземний інвестор, замість виробляти обладнання в Україні, просто завозитиме його з-за кордону, то про жодні інвестиції в реальний сектор економіки не може бути й мови. Локалізація виробництва обладнання - хороші ліки від таких вкладень. Тому ясно, що скасовувати місцеву складову в жодному разі не можна. Втім, уряд на таку крайність навряд чи піде. Інакше замість припливу таких бажаних іноземних інвестицій у реальний сектор економіки, зниження імпорту дорогого обладнання для відновлюваної енергетики й нарощування експорту такого обладнання ми стикнемося з торговельним дисбалансом і валютним дефіцитом. А ще - з еміграцією інтелектуалів і скороченням робочих місць, зменшенням надходжень у держбюджет і стагнацією української прикладної науки й освіти. (Для довідки: одне робоче місце у високотехнологічному виробництві відновлюваної енергетики - це шість-десять робочих місць у суміжних галузях.)
Інша річ, що рівень локалізації та його динаміку в різних сегментах альтернативної енергетики уряд може корегувати залежно від можливостей вітчизняного машинобудування, ринкової кон'юнктури й інтересів споживачів "зеленої енергетики". І завдання держави - зберегти баланс інтересів. Якщо інвесторові цікаво тут працювати, отримувати преференції, то держава, відповідно, повинна створити такі умови, за яких він купував би українське обладнання.
Коментарі експертів
Сергій ДУБОВИК, заступник голови Держагентства
з енергоефективності й енергозбереження України:
- Ми не можемо погодитися з тим, що місцеву складову треба скасовувати. І більше схиляємося до опрацювання технічних можливостей щодо локалізації для кожної з підгалузей, і, можливо, зупинимося на цифрі, що вже є, - 30%.
Ми однаково зацікавлені і в тих інвесторах, котрі налагоджують в Україні виробництво обладнання для відновлюваної енергетики, і в тих, котрі будують електростанції на відновлюваних джерелах, щоб досягти мети - збільшення частки відновлюваних джерел енергії в енергобалансі до 11% до 2020 р.
Олег ПОПОВ, начальник управління
організації та контролю маркетингової діяльності
ПАТ "Новокраматорський машинобудівний завод":
- Дайте собі відповідь на одне просте запитання: де ми хочемо створювати робочі місця - у себе в країні чи в Китаї, Європі?
Енергетика є стратегічною галуззю. Нині альтернативні джерела енергії в Україні недостатньо використовуються, але післязавтра буде зовсім інша ситуація, і тоді підтримка власних виробників обладнання для альтернативної енергетики стане питанням національної безпеки.