UA / RU
Підтримати ZN.ua

Випробування безриб'ям

Ситуація із забезпеченням населення рибою та рибною продукцією справляє гнітюче враження. Її споживання впало настільки, що українці, власне, перебувають на голодному рибному пайку. При цьому ситуація має стійку тенденцію до подальшого погіршення. Густа "тінь", яка знищує рибну галузь, - це "заслуга" злодійкуватих керівників держпідприємств, чиновників, які їм покровительствують, і недобросовісних приватників

Автори: Єліанд Гоцуєнко, Надія Гоцуєнко

Густа "тінь", яка знищує рибну галузь, - це "заслуга" злодійкуватих керівників держпідприємств, чиновників, які їм покровительствують, і недобросовісних приватників

Після низки провалів, пов'язаних із дефіцитом і галопуючими цінами на продовольство, створюється стійке враження, що ні Мінагрополітики і продовольства, ні Мінекономрозвитку і торгівлі, ні уряд Яценюка загалом, захопившись стимулюванням великої приватизації, експортом зерна та інших сировинних товарів, ситуації на внутрішньому ринку не відслідковують і не регулюють, результативних заходів для забезпечення необхідних балансів не вживають. Відтак межі дестабілізації в соціально чутливій сфері розширюються, охоплюючи дедалі нові види продовольства. То непомірно дорожчають хліб, молоко, м'ясо, то в 3,5–5 разів злітають ціни на овочі повсякденного попиту. То трапляється вже на початку нинішнього року дивна історія з вітчизняними яйцями: ціни на них на внутрішньому ринку в три й більше разів перевищили собівартість і, судячи з усього, досягли б і більших висот, якби не міжнародний скандал через їхню якість, після чого "яєчним королям" нічого не залишилося, як ухопивши облизня повернутися на внутрішній ринок до коректних цін і чекати слушного моменту, щоб на гребені зростання експорту знову їх підвищити. Пригоди з цінами на продукти, у т.ч. й соціально значущі, можна продовжити. Але навіть на такому тлі ситуація із забезпеченням населення рибою та рибною продукцією справляє гнітюче враження. Її споживання впало настільки, що українці, власне, перебувають на голодному рибному пайку. При цьому ситуація має стійку тенденцію до подальшого погіршення.

Анатомія дисбалансів

Нині, коли полиці, на жаль, не гнуться під товаром, а ціни на рибу перевищили розумні межі, здається нереальним, що рибний сегмент, який кульгає на обидві ноги і стан якого викликає найбільші побоювання щодо продовольчої безпеки, за радянських часів був найбільш благополучним. Із хлібом, частіше білим, були проблеми, як і з м'ясом та іншими продуктами. Але риби, особливо мороженої - океанського лову, було багато, і вона була на порядок дешевша за м'ясо. Для забезпечення її "поїдання" в закладах громадського харчування навіть практикували т.зв. рибні дні, коли пропонували тільки рибні страви. Не всі знають, що в ті часи заводи Миколаєва, крім широковідомих авіаносних крейсерів, будували й чимало рибальських суден. На одному із суднозаводів будівництво траулерів було поставлено на потік. Діяв гігантський конвеєр. Одні судна закладали, інші були в стадії монтажу, треті - спускали зі стапелів на воду. Як нагадав в одному з нещодавніх виступів керівник Держрибагентства Я.Ковалів, Україна після розпаду Союзу володіла одним з найбільших у світі риболовецьких флотів, який мав у своєму складі 236 суден. Але риболовецький флот спіткала доля торговельного.

Як стверджують, від нього залишилося кілька суден, та й то на рибу, яку вони виловлюють у світовому океані, українським споживачам сподіватися не варто, натомість в країну надходить мізерна плата від орендарів за використання суден.

На додачу до прихованого махінаціями в офшорах, а потім оперативно розкраденого флоту, після окупації Криму Росією висохло ще одне джерело рибних ресурсів. Оскільки левова частка "рибної" інфраструктури, у тому числі залишки флоту, 70% рибоконсервних заводів, провідні об'єкти риборозведення та селекції, два рибні порти через стратегічний недомисел залишалися на півострові до його анексії. Втрати вилову живих біоресурсів в Україні після цього скоротилися на 63%. За даними Держрибагентства, після окупації Криму вилов у 2014 р. скоротився до 93 тис. тонн.

Після втрат такого масштабу в країні залишилося лише два джерела надходження рибних ресурсів - імпорт і внутрішні водойми. При цьому розрив між обсягами продукції, яка надходить від них, більш ніж істотний. Якщо питома вага внутрішніх водойм у надходженні на внутрішній ринок становить 15, то імпорт - 85%. Зростання залежності від імпорту відбувається на тлі тривалого знецінення національної валюти, яка підхльостує ціни і знижує продажі. Якщо в 2013 р. загальний обсяг реалізованої в країні рибної продукції становив 415 тис. тонн, у 2014-му - 300, то в 2015-му - 220 тис. тонн. Прес-служба "Держзовнішінформ" констатувала, що рівень здорожчання імпортної мороженої риби, залежно від виду, у 2014 р. становив від 30 до 40%. Далі ситуація лише погіршилася. Фахівці торговельної мережі АТБ і компанії "Український ритейл" зазначають, що за підсумками минулого року продажі імпортної мороженої риби та низки морепродуктів упали ще більше. І для цього були причини не тільки об'єктивного, а й суб'єктивного характеру.

Уряд А.Яценюка в лютому 2015 р. запровадив 10-відсотковий імпортний збір, включивши до переліку додатково оподатковуваних товарів рибу та рибопродукти. Запровадження додаткового збору загалом не виправдало себе, бо надходження в бюджет не тільки не зросли, а скоротилися. Але найбільшою мірою від такого кроку постраждав рибний ринок країни, у ньому життя жевріє здебільшого за рахунок імпортних надходжень. Навіть при тому, що імпортери заходилися змінювати підходи, завозити замість дорогої дешевшу продукцію (якщо середня ціна ввезеної риби за I півріччя 2014 р. становила 2 у.о., то у 2015-му -
1,3 у.о.), імпорт риби у 2015 р. все одно скоротився на 40%, тобто більше, ніж у попередньому році. Загальний фонд споживання риби та рибопродуктів упав до 333 тис. тонн, що становить лише 7,8 кг на душу населення, при тому, що науково обґрунтована норма орієнтує на споживання не менш як 19–20 кг на людину.

Водойм багато, але ж...

Здавалося б, у складній ситуації, коли країна втратила відразу кілька джерел рибних ресурсів, а валютна "свистопляска" і далі заважає ефективному імпорту, особливу увагу слід приділити розвитку інтенсивної риболовлі у внутрішніх водоймах. Але зрушень на краще й на цьому, тепер головному, напрямі не спостерігаються. Швидше, навпаки, ситуація погіршується. Багаторічний голова Асоціації рибалок О.Чистяков, який знає ледь не кожну водойму, наголошує, що потенційні можливості країни, яка налічує 73 тис. річок, 20 тис. озер, 1100 водоймищ, понад 400 тис. ставків, використовуються дедалі гірше й гірше. Щоб зберегти галузь, її потрібно терміново переформатувати, зробивши ставку на розвиток аква- і морекультур.

Тим паче що такі напрями вписуються в глобальні зміни, що їх пророкує авторитетна сільськогосподарська організація ООН (ФАО). До 2020 р. споживчий кошик населення планети на 65% поповнюватиметься рибою, вирощеною в аква- або морекультурі, і тільки 35% забезпечуватимуться надходженнями з дикої природи, включаючи ресурси від домінуючого нині вилову в океанах, морях і річках.

Згідно з інформацією Держрибагентства, з 250 тис. водойм, придатних для розведення риби, із цією метою використовується лише 60%, та й то дуже неефективно: вирощується в середньому менше ніж 4 центнери риби з гектара, при тому, що застосування інтенсивних методів, які використовуються країнами ЄС, дає змогу отримувати близько 30 центнерів з гектара.

Рибництво у внутрішніх водоймах у складні часи, коли треба терміново форсувати імпортозаміщення, заміняючи привізну рибу вітчизняною, демонструє повну неспроможність. Торік, при тому що загальний вилов риби в країні зріс, у внутрішніх водоймах він знизився майже на 10%. І ясно чому. Вітчизняна риба залишається, напевно, єдиним продуктом масового споживання. Реалізовувати його можна без сертифіката походження. На знеособленому ринку комфортно почуваються браконьєри й нечесні виробники всіх форм власності, які роздувають ціни і приховують виручку від обліку та оподаткування. Тіньовим торговцям і поготів роздолля - торгують де завгодно і як завгодно. Такий вільний від правил і регламентацій ринок, де бал правлять перекупники й браконьєри, рясніє парадоксами. Продукт, представлений на ньому, швидше не збиває ціну імпортного, а, з огляду на підвищений попит, роздуває вартість вітчизняного товару, при тому, що він часто підозрілої якості і невідомого походження.

Ціни на рибу (і не тільки імпортну) середнього й нижчого сегментів зрівнялися з вартістю свинини й яловичини. Дається взнаки відсутність сучасного обладнання, необхідної інфраструктури. Рибу в багатьох наших навіть великих спеціалізованих господарствах останнім часом... прийнято тримати на голодному пайку, "випасати" на природних угіддях, а не годувати згідно з науково обґрунтованими нормами і технологіями, як практикується в країнах з розвиненою аквакультурою.

На голодному пайку

Якщо за останні роки на нашому м'ясному ринку через низьку собівартість (не плутати з роздрібною роздутою ціною) міцно утвердилася бройлерна курятина, то на рибному домінують рослиноїдні риби, переважно товстолобик, витісняючи своєю невибагливістю традиційного коропа і навіть карася. Найбільший виробник ПАТ "Черкасирибгосп" позаторік реалізувало 1681,3 тонн риби, з них 1024 тонни становив товстолобик. Ще більшу перевагу невибагливому виду надають "Сумирибгосп", де за той самий період із 466 тонн загального вилову рослиноїдні становили 365 тонн, і "Вінницярибгосп", де з 827 тонн - 603 той-таки товстолобик. Постає запитання: чому українські рибники, на шкоду вирощуванню як нових високодохідних видів риб, так і традиційних, надають перевагу товстолобику, який не вирізняється споживчими якостями ? А все дуже просто. Ця риба має одну перевагу - вона не потребує додаткового корму, здатна набирати вагу, харчуючись рослинними ресурсами водойм. А це дуже важливо для рибогосподарств, які відчувають гострий дефіцит оборотного капіталу, не мають коштів на купівлю дорогих, переважно імпортних, спеціальних кормів.

Від недалекоглядної політики форсованого експорту зерна та іншої агросировини страждають не тільки тваринники, а й рибники. Останні навіть більше. Якщо агрохолдинги, які користуються великими земельними банками, можуть дозволити собі налагодити власне виробництво дешевих кормів для тваринницьких ферм, то рибогосподарства різних форм власності без оборотних коштів і розвиненого ринку кормів вимушені на шкоду собі і своїм споживачам дедалі більше обмежуватися вирощуванням невибагливої риби, яка не потребує дорогих кормів і сучасних технологій.

Умови такі, що на підприємствах не до проведення модернізації, розвитку аквакультури. Нове керівництво Держрибагентства встигло створити чимало резонансних телекартинок, але в реальних реформах, які здатні дати такий необхідний при прогресуючому "безриб'ї" конкретний результат, успіху не досягло.

На зустрічах із громадськістю, за круглими столами, організованими відомством, вирують пристрасті з приводу створення в Київському регіоні, за зразком нової поліції, рибного патруля, з приводу відкриття біржі для торгівлі свіжою рибою, поділу великих водоймищ на зони для промислового та аматорського лову, щодо застосування "одними з перших у світі безпілотників для контролю за тим, що відбувається на водних угіддях". Справи, може, й корисні, але для глибоких, всеохопних реформ, виведення з тіні близько 80% рибного ринку явно недостатні. Що ж до більш значущих, особливо нагальних проблем галузі, то їх на обговорення не виносять. Чиновники без сторонніх підказок знають, що робити. Слідом за міністром агрополітики і продовольства О.Павленком керівник Держрибагентства Я.Ковалів розпочинає і закінчує свої реформаторські промови закликами до якнайшвидшої приватизації державних рибопідприємств, як мантру повторюючи, що "держава - поганий власник", а "держвласність - це джерело колосальної корупції". Тим часом приватизація не є панацеєю і сама по собі час модернізації не наближає. Неврегульованість правових норм, невизначеність правил гри, безгосподарність і безвідповідальність однаково болісно позначаються на діяльності як державних, так і приватних підприємств. Густа "тінь", яка знищує вітчизняну галузь, прогресуючий дефіцит рибопродуктів - це "заслуга" не тільки злодійкуватих керівників держпідприємств і чиновників, які покровительствують їм, маніпулюють обсягами вилову, а й недобросовісних приватників, які практикують те саме, аби приховати доходи від оподаткування.