Як відомо, наприкінці минулого року президент Росії Володимир Путін видав розпорядження «Про проведення в Російській Федерації Року України». Навіщо державам, які й так досить інтегровані економічно і пов’язані політично, оголошувати пустопорожні, популістські заходи — на перший погляд не ясно. Але, придивившись до взаємин двох країн, стає очевидно, що проблем усе ще лишається забагато — борг за газ реструктуровано, але не в повному обсязі; можливість транзиту електроенергії обумовлено, однак вона не використовується; НПЗ України російськими нафтовиками приватизовано, але податки в країні залишаються для НК високими.
Зрештою, економіка взаємовідносин та й конкретна вигода підприємців двох країн залежатиме саме від того, наскільки прагматично підійдуть держави до усунення дрібних технічних невідповідностей і накладок у принципово вирішених питаннях. А це неможливо без прагматичного, ділового підходу.
Саме прагматичним господарником частіше за все називають Віктора Черномирдіна, котрий очолює сьогодні дипломатичну місію Російської Федерації в Україні. До нього й звернувся кореспондент «ДТ» за коментарем про останні тенденції у взаємовідносинах двох держав.
— 18 січня Україна заявила про те, що починає антидемпінгове розслідування проти імпорту з Росії автомобілів. Таким чином у нас продовжують порушувати спеціальні й антидемпінгові розслідування проти російських товарів, а в Росії відповідно — проти українських. Чи можливе вирішення цієї проблеми іншим засобом?
— Я вважаю порушення антидемпінгових розслідувань закономірним. Хоча, звісно, краще не доводити справу до розслідувань, а вести цивілізований діалог і переговори ще до порушення розслідувань. Можливо, вводити тимчасове квотування по тих товарних позиціях, які дійсно постачаються в значних обсягах. Це все ж краще, аніж постійно діюче загороджувальне мито.
— Чи може квотування поставок українських труб у Росію бути переглянуте?
— Ні, квотування на весь рік залишатиметься в старих обсягах. Хоча я переконаний, що прийде час, коли вироблених на російських і українських заводах труб не вистачатиме. Між іншим, за часів СРСР так і було.
— Що дає привід для настільки оптимістичних прогнозів щодо збільшення попиту на труби?
— Економічне зростання у Росії.
— Чи уточнено обсяги транзиту російської електроенергії по території України на експорт?
— Поки ведуться переговори про уточнення розміру експорту, але принципово питання уже вирішено. Росія цього року здійснюватиме транзитні поставки електроенергії через територію України.
— Чи остаточно вирішилося питання про участь Росії в будівництві енергоблоків на Хмельницькій і Рівненській АЕС?
— Як відомо, на форумі РСПП і УСПП у Харкові Росія й Україна підписали остаточну угоду про допомогу у будівництві за рахунок поставок устаткування і технології. У бюджеті Росії на 2002 рік передбачено 100 млн. дол. на допомогу Україні в цьому питанні. Можливо, до спільної угоди приєднається і ЄБРР.
— Що спільного в практиці ведення бізнесу в Росії й Україні?
— Спільні проблеми. Складнощі ведення бізнесу є й у Москві, і в Києві. Але в Москві цих складнощів трохи більше.
— Деякі народні депутати України пов’язували ваше призначення на посаду посла з активізацією зусиль Росії в галузі приватизації газотранспортної системи України. Чи є можливим придбання або участь у концесійному управлінні українською газотранспортною системою ВАТ «Газпром»?
— Поки все це лише розмови і жодного рішення досі не прийнято. От коли Україна прийме рішення про те, що їй вигідно: приватизація чи концесія, ми у свою чергу визначимося з тим, як ми бачимо свою участь у цих процесах.
— Як ви оцінюєте можливість приватизації або те, щоб здати в концесію газопровідну систему?
— Я не можу її оцінити, бо я не маю у своєму розпорядженні обгрунтування приватизації чи передачі в концесію газопроводів України.
— Як ви оцінюєте останні газові домовленості між двома країнами?
— Добре вже хоча б те, що вдалося остаточно узгодити суму державного боргу в 1,4 млрд. дол. Цей борг було піддано реструктуризації за моделлю Паризького клубу. Це означає, що перші три роки Україна взагалі нічого не платитиме Росії. Водночас досі не вирішено проблеми корпоративної заборгованості приватних компаній за природний газ перед ВАТ «Газпром». Росія стверджує, що розмір цього боргу близько 600 млн. дол., а Україна наполягає на меншій цифрі. Йде процес узгодження.
— Розкажіть про ваше ставлення до ухвалених в Україні законів, які забороняють реекспорт природного газу?
— Відповідно до цих законів на природний газ, експортований з України, уводиться мито в розмірі 100 дол. за 1000 кубометрів. Це, по суті, загороджувальне мито. Реекспорт можливий лише у двох випадках — за Ямбурзькими угодами (розрахунки за будівництво газопроводів) і того газу, що буде добутий в Україні іноземними інвесторами на підставі закону «Про угоди про розподіл продукції».
— Які ваші взаємостосунки з Олександром Міллером, нинішнім головою правління ВАТ «Газпром»?
— Зустрічаємося, ведемо спільні переговори, жодних проблем у стосунках немає. Хочу зауважити, що на Олександрі Міллерові сьогодні лежить величезна відповідальність. Робота ВАТ «Газпром» — це основа економіки Росії. І будь-яка кадрова помилка тут є небезпечною для економіки країни.
— Наскільки, на вашу думку, була своєчасною зміна керівництва ВАТ «Газпром»?
— Я вважаю, що час для заміни керівництва газового монополіста дійсно настав. Рем Вяхірєв сам неодноразово звертав увагу на свій пенсійний вік. Коли керівника в 66 років змінюють на молодшого, це аж ніяк не несподіванка. Хоча, звісно, зміна керівництва ВАТ «Газпром» викликала бурю емоцій у Росії. Найважливіше, щоб нове керівництво виявилося компетентним. Припускатися помилки в такому важливому питанні не можна.
— Чи вистачить у «Газпрому» коштів на те, щоб інвестувати в збільшення видобутку природного газу?
— У «Газпрому» грошей вистачить на все. Для «Газпрому» — це головне завдання і для його забезпечення має бути підпорядковане абсолютно все.
— Чи не є реформа ВАТ «Газпром» саме тією самою спробою «перешкодити» роботі підприємства?
— Необхідність нинішньої реформи назріла давно. Важливо, щоб вона тривала в дусі удосконалення діяльності компанії, а не її руйнації.
— Як у Росії ставляться до приходу вітчизняних нафтових компаній на українські НПЗ? Чи не виникнуть у російських нафтовиків складності з поставками сировини на куплені ними українські заводи?
— Та продукція, що виробляється російськими нафтовими компаніями в Україні, цілком забезпечує внутрішні потреби цієї країни. Завдяки успішній роботі нафтовиків удалося не лише ліквідувати всі проблеми із забезпеченням ПММ, а й домогтися зниження цін. Коли вартість нафти у світі впала, український ринок відреагував на це внутрішнім зниженням вартості ПММ швидше за російський. І основна причина цьому — успішна робота російських нафтовиків. Деякий надлишок палива російські НК навіть почали експортувати з України.
— В Україні побоюються, що експорт із нашої країни ПММ, вироблених із російської сировини, викликає негативну реакцію в РФ?
— Немає чого побоюватися. Адже експортують насамперед російські фірми, а вони самі із собою конкурувати на зовнішніх ринках не стануть.
— Деякі українські нафтотрейдери, що конкурують із бізнесом «Тюменської нафтової компанії» в Україні, недавно обвинуватили її у фінансовій нестійкості і закликали Кабінет міністрів до перегляду умов співробітництва з цією фірмою. Чи позначиться це якось на бізнесі згаданого інвестора в Україні? Чи можуть бути переглянуті умови роботи з іншими російськими НК («ЛУКойл», «Татнефть»)?
— Тюменська нафтова компанія має стійке становище як у Росії, так і в Україні — на Лисичанському НПЗ. Їй вдалося домогтися значного поліпшення фінансового становища АТ «ЛиНОС», оживити його роботу. Цей інвестор досить динамічно розвивається в Україні і має для цього можливості. Взагалі більша частина нафти в Україну поставляється з Росії. Лисичанський, Кременчуцький, Одеський НПЗ простоювали, поки на них не прийшли російські нафтові компанії. Сьогодні проблем із нафтопродуктами в Україні немає. Це знають і в українському уряді. Тому жодні умови співробітництва ні з ким із нафтовиків не переглянуть.
— При експорті нафти в Україну Росія не відшкодовує своїм нафтовикам ПДВ, у той час як Казахстан відшкодовує. У такий спосіб постачати нафту з Казахстану в Україну вигідніше, аніж із Росії. Чи маєте ви намір змінити таку ситуацію?
— Це дійсно серйозна проблема насамперед тому, що вона регулюється Податковим кодексом. Але той факт, що від цього страждають свої ж, російські, нафтовики, говорить про те, що уряду РФ необхідно вирішити цю проблему.
— Чому ви погодилися стати послом Росії в Україні?
— Моє головне завдання на цій посаді — це відстоювання інтересів Росії. Я надаю дуже велике значення взаєминам Росії й України. Навіть у бутність головою уряду РФ я розумів, що наші взаємовідносини є ключовими для країни. Мене не влаштовує попуск у взаємовідносинах, який призводить до поступового віддалення України від Росії і до втрат для економки. Український напрям для нас дуже важливий. Тому я не став би послом РФ у жодній іншій країні світу.
— Коли Рем Вяхірєв залишив свій пост у «Газпромі» у вас не виникло бажання залишити Україну й очолити цю природну монополію?
— Навіть думки такої не було. Я уже віддав «Газпрому» багато років мого життя, але зараз у мене інша робота, яка мене влаштовує.