В умовах воєнного стану учасники зовнішньоекономічної діяльності в Україні опинилися в досить складній ситуації, яка потребує застосовувати неординарні юридичні варіанти врегулювання договірних спорів. Особливо гостро постає питання в контексті виконання взятих на себе зобов’язань українського агробізнесу.
Застосування форс-мажору
Цивільне законодавство встановлює, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язань, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Торгово-промислова палата України засвідчила настання з 24 лютого форс-мажорних обставин у зв’язку з військовою агресією РФ проти України.
Конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року також передбачено застосування форс-мажору як підстави для звільнення від відповідальності за умови, що сторона доведе наявність перешкоди та нерозумність прийняття до уваги цієї перешкоди під час укладення договору або уникнення чи подолання цієї перешкоди чи її наслідків. У цьому разі йдеться про необхідність ініціювати альтернативне виконання зобов’язання або ж доведення, що альтернативне виконання було неможливим.
Питання застосування форс-мажорних (непереборної сили) обставин як підстави звільнення від відповідальності за невиконання ЗЕД-контрактів, а також підстави для відстрочки виконання зобов’язання набуло особливої актуальності ще після анексії АР Крим і тимчасової окупації територій Донецької та Луганської областей України. Тому сторони зовнішньоекономічних договорів, як правило, включають форс-мажорне застереження про воєнний стан до відповідного договору або ж посилання на загальне застереження Міжнародної торговельної палати 2003 року про форс-мажор.
Крім того, у разі виникнення спору щодо виконання ЗЕД-контракту та наявності арбітражного застереження до нього такий спір розглядатиме комерційний арбітраж. Якщо сторони самостійно не визначили матеріального права, яким має регулюватися відповідний договір, то арбітраж керуватиметься правом держави, в якій сторона, що повинна здійснити вирішальне виконання, має своє місце проживання/знаходження.
У контексті договору купівлі-продажу такою стороною є продавець, а щодо договору перевезення — перевізник. Таким чином, якщо агрокомпанія, місце розташування якої зареєстровано в Україні, уклала договір купівлі-продажу насіння соняшнику з нерезидентом, і ними не було самостійно обрано застосовне до договору право, питання щодо наслідків його невиконання регулюватиметься чинним українським законодавством. Це по-перше.
Зміни до зовнішньоекономічних договорів
По-друге, в умовах воєнного стану в контексті виконання ЗЕД-контрактів аграрії стикаються з двома основними ситуаціями:
- неможливо виконати зобов’язання взагалі (обов’язок у натурі чи оплатити поставку);
- окремі умови договору (строк, спосіб доставки, асортимент, кількість тощо).
У першому випадку йдеться, як правило, про знищення товару (знищення посівів чи сховища, викрадення сільськогосподарської продукції окупантами тощо) або ж про втрату над ним контролю власником (наприклад, посіви чи елеватори розташовані на окупованій території).
У такому разі будуть застосовуватися форс-мажорні обставини, проте вони звільняють від відповідальності, а не від виконання зобов’язання в цілому. Тому варто звернутися до контрагента з пропозицією припинити такий договір узагалі через об’єктивну неможливість його виконати в строк або ж за можливості ініціювати внесення змін до нього в контексті самого товару чи термінів його поставки.
Щодо другого випадку ситуація дещо простіша: сам товар є або найближчим часом буде в наявності, проте продавець не має можливості виконати умови щодо строку чи способу його доставки. Знову ж таки, форс-мажор у поміч, але варто ініціювати переговори щодо внесення змін до договору про строк і спосіб виконання зобов’язання.
Наприклад, можливо запропонувати альтернативний варіант доставки товару залізницею або автотранспортом, якщо дозволяє його кількість, проте покладання обов’язку оплати вартості транспортування та страхування товару в дорозі залежить безпосередньо від переговорної сили сторони та попередніх домовленостей.
Проблеми зобов’язань
Одним із найболючіших питань при виконанні зовнішньоекономічних договорів щодо реалізації сільськогосподарської продукції є її транспортування до контрагента. Основною проблемою при цьому є блокада морських портів України, через які здійснювалося майже 90% експорту. На сьогодні структура логістики показує, що залізницею виконується близько 60% від обсягу, 25% — автомобільним транспортом, а решта — комбінованими способами із залученням логістичної системи країн-сусідів (Румунії, Польщі, Словаччини та ін.).
Як відомо, у сфері міжнародної торгівлі найпоширенішим фреймом є правила Інкотермс. Оновлені правила Інкотермс 2020 року вже не передбачають можливості самовивозу покупцем товару, що для агробізнесу й загалом не актуально.
Однак варіант доставки до терміналу чи на судно перевізника в умовах блокади українських портів реалізувати неможливо, якщо тільки не йдеться про порти Рені та Ізмаїл з обмеженою пропускною здатністю обсягів перевалки. Фактично українські аграрії, які є стороною зовнішньоекономічних контрактів, змушені в умовах блокади портів і руйнування виробничих потужностей чи запасів у результаті бойових дій ініціювати зміни до умов раніше підписаних контрактів у частині способу та/або строків поставки агропродукції чи припиняти такі зобов’язання у зв’язку з неможливістю їхнього виконання в натурі.
Обмеження воєнного часу торкнулися також й імпортних операцій з подібними проблемами із логістикою поставок, та якщо бюрократичні процедури контролю по імпорту держава активно лібералізує, то в частині розрахунків іноземною валютою з нерезидентами не все так просто. Здійснювати перекази в іноземній валюті нерезидентам можливо тільки в передбачених НБУ випадках, зокрема для оплати товарів критичного імпорту або повернення нерезиденту авансу, отриманого після 23.02.2022 року на рахунок у банку України, через невиконання зобов’язання за договором. Тут варто зазначити, що перелік товарів критичного імпорту було розширено окремими необхідними для аграріїв позиціями (добрива та сільськогосподарська техніка).
Крім того, було зменшено граничні строки розрахунків для всіх експортно-імпортних операцій з 05.04.2022 року: в мирний час вони становили 365 днів, у квітні їх зменшили до 90 днів, проте з червня вони становлять 120 днів.
На додачу об’єктивно унеможливлює виконання зобов’язань українським постачальником заборона на експорт окремих видів сільськогосподарської продукції. Адже встановлено нульові квоти на вивезення таких товарів, як жито, овес, гречка та сіль. Разом з тим ще місяць тому «мораторій» у вигляді нульової квоти на експорт стосувався також проса та цукру, проте був скасований після звернення до Мінагрополітики профільних асоціацій аграріїв.
Слід також пам’ятати, що лише після ліцензування дозволено експортувати пшеницю, меслин, просо, цукор, живу велику рогату худобу, м’ясо великої рогатої худоби, м’ясо птиці та яйця свійських курей.
***
Мова не тільки про проблеми експортерів. Це проблема всієї країни, яка поступово втрачає зовнішні ринки. Потім повернути їх буде ой як непросто. Тому діяти слід уже сьогодні. Вихід є завжди. Адже більшість іноземних контрагентів із розумінням ставляться та будуть ставитися до обставин, що склалися, тому правильне ведення переговорів і пошук способів мінімізації ризиків і збитків усіх сторін — запорука успішного вирішення ситуації.
Більше статей Богдана Яськіва та Маргарити Брянської читайте за посиланнями.