Україна переживає глобальну фінансову кризу із великими втратами. Серйозні випробування випали на будівництво, промисловість, банківську сферу, державні та місцеві фінанси, торгівлю і транспорт.
Обвалилася гривня. Значно скоротився валовий внутрішній продукт країни, рівень життя людей.
У 2009 році вперше з 2000-го реальна зарплата в Україні скоротилася на 9,2% порівняно з 2008-м. Обсяг усіх депозитів у минулому році зменшився на 6,9%, у тому числі на 14,2% — у національній валюті.
Основними проявами фінансово-економічної кризи є не лише значне зменшення обсягів виробництва, різке погіршення фінансового стану держави, суб’єктів господарювання та громадян. Головною ознакою і проявом кризи стало різке зменшення сукупного платоспроможного попиту. Різке падіння такого попиту зумовило скорочення виробництва у реальному секторі.
Складність ситуації, в якій опинилася Україна, пояснюється не тільки зовнішніми причинами. Глибина кризи в нашій державі пов’язана передусім із внутрішніми обставинами, стратегічними помилками у соціально-економічній політиці.
У той час, як уряди та центральні банки зарубіжних країн стримували падіння виробництва заходами його бюджетної, грошової та кредитної підтримки, українські керівники згортали фінансову підтримку реального сектору, практично нічого не робили для збереження платоспроможного попиту громадян і суб’єктів господарювання.
Серйозних помилок припустився НБУ. Якщо обсяг рефінансування ним банків у 2009 році становив трохи більше 64 млрд. грн., то обсяг операцій із мобілізації коштів (тобто їх вилучення з економіки) досяг майже 97 млрд. грн. Цікаво, що у 2008 році обсяг рефінансування банків (у порівнянних показниках) сягнув 169,5 млрд. грн. У свою чергу НБУ було мобілізовано 57 млрд. грн.
У 2009 році абсолютно скорочувалася грошова маса. За рік вона зменшилася на 28,4 млрд. грн., або на 5,5%. Зменшення залишків грошової маси у 2009-му спостерігалося вперше за весь період незалежного розвитку країни.
І це в умовах, коли Україна істотно відстає від інших держав за рівнем забезпеченості економіки грошима. Йдеться про показник монетизації економіки. Цей показник є співвідношенням грошової маси (М2) до обсягу валового внутрішнього продукту країни. Показник М2 означає загальний обсяг грошей, що обслуговують економіку, крім цінних паперів. Для порівняння, якщо в Україні показник монетизації економіки становить менше 50%, то в Німеччині — 70, Великобританії — 90, Японії — 114, Китаї — 160%.
У той час як облікові ставки центральних банків багатьох зарубіжних країн були зменшені до 1%, а в США — до 0,25%, облікова ставка НБУ завмерла на рівні 10,25%. Це є базовою причиною дорожнечі кредитів.
Особливо важка ситуація склалася у будівництві. Обсяг будівельних робіт, виконаних підприємствами галузі власними силами, скоротився порівняно з 2008 роком на 48,2%.
У 2009 році в країні введено в експлуатацію 6,4 млн. квадратних метрів житла. За обсягами введення житла ми скотилися до рівня 2003 року.
Особливо небезпечна ситуація в тому, що із загальної кількості розпочатих житлових об’єктів майже 2/3 призупинено або законсервовано.
Будівництво нових об’єктів практично не розпочиналося. З достатньою часткою впевненості слід сказати про те, що в найближчому майбутньому ринок відреагує на відсутність будівельного заділу зростанням цін на житло. Пропозиція явно не задовольнятиме попит.
Треба розуміти, що сучасна криза принципово відрізняється від кризи, яку переживала країна наприкінці 90-х років минулого сторіччя. Минула криза — це криза системи. Тоді зникло джерело фінансування, і будівництво було поставлене перед проблемою розробити і впровадити нові, ринкові механізми фінансування житлового будівництва. Вони запрацювали і довели свою дієздатність. Сучасна криза в економіці викликана насамперед звуженням грошової маси. Подолати її можливо лише за державного сприяння.
Що робити за цих умов новій владі?
Перше. Подолання «голоду на гроші» в економіці України — одна з головних проблем, яку нині необхідно розв’язати. Це має стати ключовим завданням антикризової програми. Необхідно під цим кутом зору кардинально змінити грошову та кредитну політику Національного банку України. Мають бути розроблені цільові кредитні програми НБУ, спрямовані на підтримку банків, що фінансують будівництво. Такі кредити мають надаватися під заставу майнових прав та іншого майна.
Необхідно зменшити ставки рефінансування за будівельними кредитами до рівня поточної облікової ставки НБУ. Причому облікова ставка НБУ має бути значно зменшена. 10,25% — це надзвичайно високий показник для кризової ситуації.
Крім того, необхідно збільшити терміни рефінансування будівельних кредитів з одного до п’яти-семи років шляхом їх пролонгації відповідно до термінів реалізації будівельних проектів. Будівельні проекти забудови мікрорайонів мають саме такий або навіть більший термін реалізації.
Друге. Ключовим напрямом боротьби за подолання фінансово-економічної кризи в Україні має стати прискорений розвиток внутрішнього ринку, максимальне сприяння відродженню платоспроможного попиту громадян, суб’єктів господарювання, держави та органів місцевого самоврядування.
Головним у питаннях відродження платоспроможного попиту є сприяння зростанню їх доходів, відновлення доступного кредитування, і в першу чергу — іпотечного, за рахунок цільових програм рефінансування НБУ банків України.
Відновлення доступного іпотечного кредитування на ринку житла дасть можливість відновити реальний попит на квартири. Адже добре відомо, що 70—80% купівель квартир у докризовий період здійснювалося за кредитні кошти.
Крім того, має бути запроваджено систему цільових субсидій громадянам на придбання житла. Зазначені субсидії необхідно надавати у безготівковій формі за рахунок цільових кредитів НБУ банкам України. Заборгованість за цими кредитами слід відносити на внутрішній борг. Оскільки НБУ є державною установою, погашення цієї частини внутрішнього боргу має здійснюватися за рахунок прибутку Національного банку України.
Рефінансування банків і субсидування громадян як важелі відновлення попиту на житло є умовою відновлення всіх галузей економіки, які пов’язані з житловим будівництвом.
Слід розробити та запровадити державні програми забезпечення житлом молоді і військовослужбовців за державної підтримки. Також мають бути запроваджені цільові програми стимулювання закупівель громадянами автомобілів, товарів тривалого користування, як відбувається у багатьох зарубіжних країнах. Як приклад можна навести Росію, яка за прикладом інших країн впроваджує механізми субсидіювання придбання нових автомобілів у рахунок утилізації старої техніки. Розмір субсидії становить до 50 тис. рублів, а загальний обсяг коштів, які передбачені на ці цілі з бюджету країни, перевищує 11 млрд. рублів.
Третє. Країні потрібен будівельний бум. Наприкінці 80-х років Україна щороку будувала понад 20 млн. квадратних метрів житла, сьогодні — в три з половиною рази менше. Кризу 90-х років будівництво здолало в тому числі і завдяки існуванню великої кількості призупинених об’єктів, що будувалися за рахунок централізованих капіталовкладень. Сьогодні цього ресурсу не існує, відтак, зростання обсягів житлового будівництва можливе лише за умови розроблення і схвалення Державної програми відродження будівництва.
Житлове будівництво повинно стати одним із пріоритетних національних проектів, а з допомогою державних ресурсів країна має стимулювати попит саме на недороге, доступне житло.
Такий шлях обрали багато країн. Ним іде і Росія, де в поточному році держава через «Внешэкономбанк» та Російський фонд національного добробуту планує забезпечити державну підтримку банків, які здійснюють іпотечне кредитування населення, на суму 250 млрд. рублів.
Прем’єр-міністр Росії Володимир Путін зазначає, що відсоткова ставка за такими іпотечними кредитами для населення не повинна перевищувати 11% річних. Перший внесок не має бути більшим, ніж 20% вартості квартири. Він повідомив, що Агентство з іпотечного житлового кредитування провело відповідну роботу з провідними банками, і програму планується розпочати вже в квітні. Також наголошено, що такі кредити мають бути спрямовані виключно на придбання квартир у новобудовах.
Це свідчить про те, що уряд Росії намагається реально підтримати житлове будівництво і стимулювати запуск нових будівельних проектів.
Хоч як прикро, але факт: аналогічні за змістом реальні кроки і механізми підтримки житлового будівництва пропонувалися і в нашій країні, але не були реалізовані. І все ж сподіваюся, що в нинішніх умовах за державної підтримки буде реалізоване програмне завдання глави держави В.Януковича про відродження в Україні іпотечного кредитування житлового будівництва за ставкою, що не перевищуватиме 7% річних.
Переконаний, що з метою розробки плану та реальних заходів із подолання кризи в будівництві необхідно терміново провести Всеукраїнську нараду будівельників, керівників банків, а також керівників центральних і місцевих органів влади. Цю нараду слід провести під керівництвом прем’єр-міністра України.
Четверте. Від слів до справи необхідно перейти в питаннях будівництва доступного житла. Ми знаємо, скільки було проведено нарад, сказано слів на цю тему. Проте реальної програми будівництва доступного житла все ще немає.
Треба прискорити ухвалення і введення в дію Закону України «Про забезпечення громадян доступним житлом». Уже в першому півріччі поточного року має бути затверджена Державна програма будівництва доступного житла на 2010—2015 роки. Нею слід передбачити виділення державою коштів на підтримку громадян, що потребують доступного житла.
Крім того, програма має передбачати заходи щодо резервування земельних ділянок, які необхідно безплатно надавати під проекти будівництва доступного житла, заходи з розвитку інженерної інфраструктури, а також заходи з бюджетного фінансування будівництва об’єктів соціальної сфери. За всіма питаннями реалізації Програми будівництва доступного житла необхідно запровадити практику щоквартального звіту керівників областей і населених пунктів перед Кабінетом міністрів України.
Важливою складовою програми мають стати цільові програми НБУ з довгострокового рефінансування банків, які фінансують будівництво доступного житла, цільові регіональні програми будівництва доступного житла та підпрограми, спрямовані на реалізацію заходів щодо зниження вартості житлового будівництва.
Це — першочергові кроки, які слід зробити у невідкладному порядку.