Вексельна форма розрахунків, свого часу так уподобана підприємствами як альтернатива грошовим розрахункам, тепер доступна і фізичним особам. З початку 2002 року набрали сили норми Закону «Про обіг векселів в Україні», які стосуються фізичних осіб. Причому немає значення, чи є останні суб’єктами підприємницької діяльності, чи ні. І ще, судячи із написаного в законі, немає особливої різниці — використовує цю форму розрахунків юридична чи фізична особа. Ось тільки практики у «фізосіб»-співвітчизників, по суті, ніякої. Адже навіть фахівці банків до останнього часу слабко уявляли собі сув’язь «фізособа—вексель». Втім, керівник департаменту платіжних систем Національного банку П.Сениш дав їм деякі роз’яснення в листі від 09.01.2002 р. №25-118/45-302: продаж вексельних бланків фізичним особам здійснюється банками України. При здійсненні банками операцій із векселями, суб’єктами вексельного обігу в яких виступають фізичні особи, рекомендується до внесення певних змін користуватися нормами Положення про операції з векселями, затвердженого постановою правління Національного банку України від 25.05.98 р. №258, у частині, що не суперечить Закону України «Про обіг векселів в Україні».
Таким чином, громадянам України дозволено законом як брати на себе обов’язки, так і, навпаки, отримувати права за простими або переказними векселями. Використовувати вексель як цінний папір (що обіцяє дисконт) і як грошове зобов’язання однієї особи перед іншою сплатити у встановлений строк зазначену суму грошей. Досить лише придбати бланк векселя в будь-якому комерційному банку за ціною 3 грн. 48 коп.
Найпростіший варіант використання новації, коли фізична особа здійснює поставку продукції, виконує роботи чи надає послуги в кредит, використовуючи для оформлення цих угод векселі в ролі розписки чи боргового зобов’язання, яке не потребує завірення в нотаріальній конторі. У цьому випадку вона є векселетримачем і по закінченні терміну, вказаного у векселі, звертається до векселедавця (наприклад, підприємства) із вимогою про виплату їй грошей. Є інша проста можливість — відразу ж проавалювати цей вексель у банку, у якому обслуговується дане підприємство-векселедавець. Тоді гроші (за мінусом дисконту) можна одержати в банку, не чекаючи приходу терміну погашення. Банк уже самостійно контролюватиме термін оплати за векселем і зробить розрахунок із підприємством, коли він настане. Комісією для нього фактично стане той самий дисконт, недоотриманий нетерплячою фізособою-векселетримачем.
Можна вигадувати і хитромудріші схеми вексельних розрахунків із відстрочкою платежу, використовувати даний цінний папір як заставу, для отримання реального кредиту чи як засіб розрахунку, альтернативного «живим» грошам. Добре, що вітчизняне законодавство взяло на озброєння і зарубіжний досвід. Так, Уніфікований закон про прості і переказні векселі було введено у дію в Україні відповідно до Женевської конвенції, прийнятої ще 7 червня 1930 року.
Однак надто радіти не варто. Це за кордоном більша частина товарних операцій здійснюється за допомогою векселів. Там цій формі розрахунків і кредитування довіряють. У нас же, як показує практика, деякі підприємства багато років не можуть отримати борги по векселях навіть після позитивного рішення суду. І це при тому, що, відповідно до Закону «Про обіг векселів в Україні», вексель, опротестований нотаріусом, уже є виконавчим документом. Тобто з ним можна прямо звертатися в державну виконавчу службу, минаючи судову інстанцію.