Коли сидиш у комфортабельному автомобілі в черговій пробці, мимоволі із заздрістю дивишся на пішоходів, які тебе обганяють. А коли на вулиці йде злива, здається — краще вже сидіти в автомобілі в пробці, аніж іти пішки. На жаль, ідеального транспортного засобу досі не винайшли. Кожен з них має свої переваги і свої недоліки.
Європейці, на відміну від нас, значно більше піклуються про власне здоров’я та про економію коштів. Французи не соромляться їздити на старих автомобілях і не люблять витрачати гроші на дрібні косметичні ремонти. Автомобіль із бампером, прикрученим пакувальним скотчем, не рідкість для паризьких вулиць. Практичні й ощадливі німці володіють недорогими і економічними малолітражними автомобілями (природно, німецького виробництва), однак на роботу воліють їздити здебільшого громадським транспортом або на велосипедах — економія бензину, і немає необхідності платити за дороге паркування в центрі міста. Бельгійці вибирають вид транспорту залежно від місцевості. У Брюсселі віддають перевагу швидким трамваям і практично не користуються велосипедами — місто розташоване на горбкуватій місцевості, а крутити педалі під гірку подобається не всім. Зате жителі міста Брюгге використовують велосипеди на повну силу. Звісно, навряд чи велосипед заміняє всі види транспорту, але дуже популярний.
У нашій країні велосипед тільки-но входить у моду. Якщо кілька років тому велосипедист у шоломі і велокостюмі був рідкістю на вулицях Києва, то зараз прибічників двоколісного транспорту стає дедалі більше. Молодь віддає перевагу міцним байкам для виконання віртуозних трюків (їх можна зустріти в центрі міста ввечері або у вихідні дні) і дуже популярним нині «гірським» велосипедам (MTB), а от шосейні, швидкісні байки зустрічаються значно рідше. Можливо, тому що вони більше відносяться саме до професіонального велоспорту, аніж до аматорського, а може, й тому що значно чутливіші до дорожнього покриття, аніж «гірські». Про якість же наших доріг можна й не говорити — кількість ям і вибоїв іноді вражає.
«Гірські» велосипеди мають досить широкий ціновий діапазон: дешеві — від 500 гривень, невідомого виробника з гарантією близько місяця, середні — близько 1200—1500 гривень, уже знайомі за рекламою фірм Giant, Merida, Comanche, і дорогий клас — більш як 2000 гривень за байк, ті ж у принципі моделі, але значно дорожче устаткування — найсучасніші і найякісніші перемикачі швидкостей, подвійні ободи коліс, яким не страшні ні ями, ні бордюри, надлегкі рами тощо. До речі, європейці віддають перевагу дешевим велосипедам. Або від уродженої економії, або тому що викрадення велосипеда настільки поширене явище, що давно вже існує приказка: «ви занадто довго прожили в Амстердамі, якщо викрадаєте сусідній велосипед, коли бачите, що ваш велосипед викрали».
На жаль, у місті користуватися велосипедом як заміною громадського транспорту чи персонального автомобіля дуже складно. У нашій країні не передбачені ні велосипедні доріжки, ні спеціально обладнані парковки (хіба що біля веломагазинів). Та й сам рух на велосипеді в міському потоці екстремальний. Дотримання правил дорожнього руху залишає бажати кращого, та й велосипедисти навряд чи у більшості своїй добре орієнтуються в правилах. Хоча з кожним місяцем, роком дедалі більше велосипедистів (принаймні на київських вулицях) воліють використовувати шоломи для власної ж безпеки, а маневри позначають умовними знаками відповідно до правил дорожнього руху.
У Польщі навіть у невеликих містечках існують спеціальні доріжки для велосипедистів. Це не просто позначена ділянка проїжджої частини. Велосипедні доріжки обладнані світлофорами, а велосипедист має перевагу перед пішоходом. У Парижі створено спеціальну смугу, відведену для громадського транспорту, таксі й ту, що успішно використовується двоколісним транспортом: велосипедистами, моторолерами. У деяких містах Німеччини доріжка для велосипедистів настільки широка, що їй більше підходить назва веломагістраль — їхати по такій велодоріжці можуть пліч-о-пліч 4—8 велосипедистів.
Проїхавши по київських пагорбах від дому до роботи, крім того, щоб припаркувати двоколісний засіб, необхідно подумати про те, де прийняти душ і, звісно, переодягтися. Душові кабінки в українських офісах трапляються дуже рідко. До того ж у нашому кліматі у велосипеда досить короткий сезон експлуатації — у сильну спеку крутити педалі нелегко, а їздити по мокрому асфальті в дощ — задоволення, скажімо, дуже сумнівне. У зимовий сезон користуватися велосипедом практично неможливо — вулиці від снігу очищають погано, а керованість на вкритому кригою асфальті у велосипеда, ширина шин якого дуже мала, вкрай погана. Тому з жовтня по квітень кататися на велосипеді на пожвавлених трасах дуже небезпечно, якщо, звісно, у вас немає достатнього досвіду в поводженні з байком.
Але, попри досить великий ряд недоліків, у велосипеда чимало достоїнств. По-перше, це все ж таки екологічний вид транспорту. Немає витрат на бензин, немає шкідливих вихлопів, немає шуму. По-друге, проблема нічного паркування велосипеда не настільки складна, як в автомобіля. Не треба платити за стоянку чи орендувати гараж, велосипед компактний і прекрасно розміститься навіть у невеличкій квартирі. По-третє, повна свобода руху по місту, ніякої залежності від пробок чи заборон руху, якщо попереду «цеглина», велосипедист легко перетворюється на пішохода. По-четверте, не слід забувати про те, що велосипед не тільки засіб пересування, а й спорт. Звісно, навряд чи можна вважати корисним для здоров’я маневрування на велосипеді серед потоку автомобілів і вдихання вихлопних газів. Але якщо вихідного дня поїхати за місто польовою дорогою чи хоча б покататися в парках міста, порція здорового адреналіну та корисного навантаження для м’язів і серця вам гарантовані.
Для когось переваги здаватимуться дуже привабливими, а для когось недоліки вагомими, кожен вибирає сам. А байкерів щороку на вулицях стає дедалі більше!
