Про легку промисловість, яка так міцно утримує позицію аутсайдера в економіці України, що стала притчею во язицех, останнім часом почали говорити з надією. З подивом виявивши, що, попри всі біди, пацієнт швидше живий, ніж мертвий. І, отже, йому ще можна допомогти. Пожвавлення на цьому напрямі позначається на всіх рівнях, включно із законодавчим. Так, новоприйнятий Податковий кодекс передбачає деякі пільги підприємствам легкої промисловості. У ВР зареєстровані законопроекти, спрямовані на збалансування імпортно-експортних потоків, регулювання надходжень секонд-хенду. Реагуючи на зацікавлення хронічно депресивною галуззю, активізувалися й самі «легковики». Після тривалої перерви відбувся організований Українською асоціацією підприємств легкої промисловості та Всеукраїнським об’єднанням роботодавців з’їзд працівників галузі, пожвавився діалог із представниками влади.
Чим глибше падіння...
Результати спаду легкої промисловості за два останні десятиліття вражають. За цей час виробництво бавовняних, лляних, вовняних тканин на душу населення з 24 кв. м знизилося до 1,9, одягу - з п’яти одиниць до 0,5, взуття - з чотирьох пар до 0,5. Втрачено 650 тисяч робочих місць. Через спад вітчизняного виробництва обсяги імпорту різко зросли до 70-80%. Нинішній стан справ, як стверджує голова ради підприємців при Кабінеті міністрів України Леонід Козаченко, - це наслідок незбалансованості галузей, одностороннього підходу до їх розвитку. Досить довго пріоритети віддавалися так званим базовим галузям - гірничо-металургійному комплексу, вугільній і хімічній промисловості. А легпром, що випускає продукцію для масового споживання і завдяки своїй специфіці може забезпечувати велику кількість робочих місць, тривалий час залишався сам на сам із непідйомними проблемами. В умовах засилля імпорту, включно із секонд-хендом, низької купівельної спроможності населення, зростання вартості енергоресурсів підприємствам легкої промисловості складно зводити матеріально-фінансові баланси, виконувати умови контрактів. Така невідповідність породжує тривожну статистику, коли навіть зі зростанням виробництва проблеми зайнятості не тільки не зникають, а й поглиблюються. Проте саме ця галузь у нинішніх умовах може відіграти дуже важливу роль у вирішенні вкрай гострих соціально-економічних проблем.
Голова асоціації «Укрлегпрому» Валентина Ізовіт в інтерв’ю DT.UA повідомила, що за минулий рік зростання виробництва легкої промисловості становило 8%. Обнадійлива тенденція підтверджується й результатами перших місяців нинішнього року, коли збільшення виробництва становило 14%. Але ці зрушення, з урахуванням глибини падіння галузі та масштабів завдань, які необхідно вирішувати, Валентина Аркадіївна розглядає лише як вихідну позицію майбутнього зростання. За її словами, важливо, що у вітчизняній легкій промисловості залишилися підприємства, котрі, незважаючи на вкрай складні умови, зуміли не тільки вижити, зберегти виробництво, а й модернізувати його, зробивши конкурентоспроможним.
Підприємства, які є «точками росту», різняться за видами діяльності, напрямами розвитку, проте їх об’єднує уміння навіть у складній ситуації знаходити шляхи підвищення ефективності.
У пошуках відповідального партнерства
ЗАТ «Возко» і його незмінний керівник Сергій Кернер - представники «легковиків», які витримали всі удари по галузі, зуміли зберегти й розвинути виробництво, кістяк досвідчених кадрів. Підприємство у 2010 р. виробило й реалізувало 109 млн. кв. дм хромової шкіри, що перевищило результат попереднього року. Темпи випуску продукції нинішнього року свідчать, що обсяги зростуть ще не менш як на 10%. Значення досягнень окремо взятого «Возко» для галузі стануть ще вагомішими, якщо взяти до уваги, що питома вага його продукції становить 60% від загальноукраїнського виробництва. При цьому 45% іде на експорт. Для досягнення таких результатів довелося зробити багато: не тільки модернізувати виробництво, реструктурувати підприємство, створивши цілий ланцюжок спеціалізованих самостійних підрозділів різного профілю, а й створити власну складську логістику, мережу супермаркетів із продажу товарів, виготовлених із власної сировини.
Компанія «Арніка» з Чернівців - у минулому типове швейне підприємство радянського зразка - зуміла зберегти виробництво і кадри завдяки застосуванню так званої давальницької схеми, яка врятувала і продовжує виручати значну частину українських швейників. Як розповіла DT.UA голова правління компанії Тетяна Козлова, очолюване нею підприємство працює за прямими договорами з міжнародною компанією «Тріумф». Таке співробітництво, за словами пані Тетяни, дозволило обладнати виробництво новітнім устаткуванням, упровадити сучасні технології, знайти місце в міжнародному розподілі праці, ставши одним із найкращих у Європі виробників у сфері пошиття жіночої білизни. «Арніка» не тільки не згортає виробництво, а й нарощує його. Тут узяли на себе турботу про поліпшення якості підготовки швейників: місцеве ПТУ №8 забезпечене сучасним швейним обладнанням.
Здавалося б, колективи підприємств, котрі примудряються самостійно вирішувати питання, що не вирішуються у масштабах держави, мали б одержувати всебічне сприяння і підтримку в роботі. Але цього не відбувається. Тому ж таки «Возко», який узяв на себе виробництво більшої частини виготовленої в країні шкірсировини, створює додаткові робочі місця в логістиці та торгівлі, вже 1,5 року не відшкодовують ПДВ. Заборгованість сягнула 12 млн. грн. У відповідь на прохання повернути підприємству ці гроші, необхідні для поповнення оборотних коштів, виробники шкіри отримали тільки... додаткові перевірки податкових органів. У такій ситуації перебуває й «Арніка», якій держава заборгувала понад 300 тис. грн. ПДВ. Повернути кошти швейникам не вдалося ні вигравши справу в суді першої інстанції, ні після прямого звернення до податківців під час з’їзду «легковиків», де представник державної податкової служби запевнив присутніх, що «Арніку» внесено до реєстру підприємств для виплати коштів з ПДВ. Як повідомила DT.UA Тетяна Козлова, після діалогу на з’їзді «легковиків» вдалося вирішити низку питань. За її словами, вже можна говорити про налагодження відносин із Державною митною службою України. Підприємству вдалося вирішити питання завезення за справедливою митною вартістю трьох сучасних швейних машин. Тепер учні базового ПТУ отримали можливість навчатися з допомогою нової техніки. Що ж стосується відшкодування ПДВ, то, за словами Тетяни Козлової, питання, незважаючи на публічну обіцянку представника ДПАУ, не вирішується.
Підприємств, позбавлених оборотних коштів через неповернення ПДВ, у легпромі немало. Що тим більше дивно: адже, на відміну від галузей, котрі повернені кошти рахують мільярдами, для задоволення запитів «легковиків» достатньо кількох десятків мільйонів гривень...
Пріоритети виробництву, а не торгівлі
Багато проблем вітчизняної легкої промисловості виникли через те, що пріоритети віддано не виробництву, а торгівлі, і здебільшого іноземними товарами. До подолання цієї тенденції ще далеко. Помітні зусилля останнього часу створити умови для розвитку галузі - розрізнені й не системні. Податковий кодекс у нинішньому вигляді може хіба що згладити гостроту проблем. Працівники галузі досить стримано оцінюють, здавалося б, значну пільгу, згідно з якою підприємства легпрому на десять років звільняються від податку на прибуток. Для такого скептицизму є підстави. Річ у тому, що більшість підприємств, котрі працюють прозоро, не мають можливості цей прибуток заробити. Оскільки в країну прибувають контрабандні товари, дешевий секонд-хенд.
За такого стану справ махінатори, реалізуючи товари невідомого походження, заганяють легальних виробників у безвихідь. Тому «легковики», узявши на озброєння прийняту на недавньому з’їзді резолюцію, наполягають, щоб встановити для всіх виробників рівні умови на внутрішньому ринку. Список запропонованих змін у Податковий кодекс починається з пропозиції забезпечити контроль на етапі реалізації товарів, чітко визначаючи їхнє походження. Справа непроста, і зрушити її з мертвої точки можна тільки спільними зусиллями виробників та контрольних органів. З цією метою на з’їзді легковиків було підписано угоду між асоціацією «Укрлегпрому» та департаментом Державної митної служби, спрямовану на спільну діяльність задля «оперативного подолання тіньових механізмів під час ввезення на митну територію країни товарів легкої промисловості». Судячи з повідомлень із місць, угода вже працює: митники почали краще розрізняти, що ввозиться в країну - товари чи сировина і обладнання.
На тлі потужних імпортних потоків в Україну майже непомітний зустрічний експортний струмочок. Із низки українських швейних фабрик у країни ЄС надходить сучасний одяг високих стандартів, але цей результат відчутно не позначається на підвищенні престижу українських швейників. І зрозуміло чому. Виготовлений за давальницькими схемами одяг продається за кордоном під брендом відомих європейських компаній. Але й у цьому процесі прозирають позитивні моменти. Українські швейники, котрі пішли на співпрацю із закордонними партнерами, попри тривалий період стагнації економіки, не розучилися добре шити. Така співпраця дало можливість переобладнати підприємства, впровадити передові технології. Тобто збереглися шанси згодом вийти на внутрішній та світові ринки з власними торговими марками. Вже тепер багато хто просуває частину виробленої продукції на внутрішній ринок, забезпечуючи земляків якісними швейними виробами. Питома вага такої продукції зростає, створюючи передумови для поступового переходу до самостійного господарювання. Але упереджене ставлення до підприємств, вимушених працювати на сировині та матеріалах міжнародних фірм, дається взнаки. Творці Податкового кодексу, передбачивши десятирічне звільнення «легковиків» від податку на прибуток, ввели застереження - окрім тих, котрі працюють за давальницькими схемами.
Швейники вважають, що такий виняток не враховує нинішніх реалій. Адже враз відмовитися від давальницьких схем - нереально, а поступово - можливо. Однак для цього потрібні відповідні умови. Керівник швейного підприємства «Санта-Україна» з Первомайська Миколаївської області Євген Дирдин сказав DT.UA, що повне позбавлення «давальців» пільг із податку на прибуток несправедливе й недалекоглядне. Спільна праця первомайських швейників із закордонними партнерами протягом понад півтора десятка років дозволила «підтягнути» підприємство до сучасного рівня, поєднати давальницький імпорт із поставками частини виробленого одягу в місцеву торгівлю. Нині на внутрішньому ринку підприємство «Санта-Україна» щорічно реалізує 10-15% виробленого. Є.Дирдин вважає, що перехідний процес був би успішнішим при відповідному стимулюванні. І саме як перший крок пропонує поширити пільги зі звільнення від податку на прибуток на ту частину продукції, яку реалізують на внутрішньому ринку.