За даними дослідної компанії IDC, рівень комп’ютерного піратства в Україні становить 83%. Це означає, що на 83% із 15 млн. комп’ютерів, що працюють у країні, встановлено хоча б одну нелегальну копію якогось програмного забезпечення, за котру краще було б заплатити. В основному це продукти компанії Microsoft — Windows і Office, компанії Adobe — Photoshop, Illustrator і Pagemaker, а також інших виробників, зокрема й ігор.
Так історично склалося, що Microsoft стала одним із двигунів боротьби з комп’ютерним піратством в Україні та Росії. Усі пам’ятають 2001 рік, коли численними комп’ютерними клубами прокотилися міліцейські облави, які шукали піратські копії Windows і нещадно штрафували за їх наявність. П’ять років тому компанія також ініціювала програму пільгової легалізації програмного забезпечення в школах і державних установах. Відтоді ця програма не просунулася ні на крок, однак щороку хтось із Microsoft відвідує Україну, щоб терпляче спитати, як справи.
У травні президент Microsoft Стів Балмер розмовляв про це з Юлією Тимошенко. На початку вересня Київ відвідав віце-президент компанії по регіону EMEA Вахе ТОРОССЯН. Розмова з ним — не тільки про піратство, а й про перспективи інформаційних технологій у нашій країні.
— Наскільки високий рівень піратства в Україні порівняно з країнами Східної Європи і СНД і яка методика його визначення?
— Якщо ми візьмемо ширшу картину, Центральну та Східну Європу, 32 країни, то в середньому по них він досягає 70—71%. Якщо порівнювати Україну з цими країнами, то рівень піратства в ній за останні три роки знизився з 91 до 83%.
Для визначення рівня піратства ми звертаємося до кількох організацій і асоціацій у цій галузі — наприклад, BSА, IDC. Тут потрібно зазначити, що вони, швидше, вивчають рівень піратства серед підприємств, а не серед споживачів. Це й малі підприємства, і дуже великі, включаючи держсектор. І до цієї статистики можуть не потрапляти люди, які використовують піратські продукти на своїх ПК удома.
— Чи досліджувалася структура піратства за секторами економіки?
— У таких галузях економіки України, як телекомунікації, банківський і фінансовий сектор, страхові компанії, рівень піратства досить низький. Та якщо спуститися на рівень малого бізнесу, то тут ми знайдемо найвищий рівень піратства.
Схеми поведінки бувають різними. Наприклад, ви купуєте комп’ютер, і продавець пропонує встановити вам Windows і Office. Однак ви точно не знаєте, чи платите ви за ліцензію. Отже, багато хто стають піратами мимоволі.
— Однією з причин поширення піратства називають високу ціну продуктів Microsoft. Чи планує компанія в країнах СНД робити продукти дешевшими, щоб збільшити ступінь їх легального використання?
— Не знаю, чи існує такий рівень цін, який привів би до нульового піратства. До речі, досить часто піратству піддаються дешеві продукти, наприклад, у гральній індустрії. Водночас ми маємо обгрунтовано підходити до співвідношення «ціна — цінність для користувача». Наприклад, ми пропонуємо спеціальні ціни для шкіл і університетів, знижки від обсягу закупівель для підприємств. Можливо, ви не побачите цих цін на прилавках магазинів, але вони точно є.
У піратства багато причин, і не тільки цінових. Їх потрібно розглядати в комплексі. Основне — щоб люди почали розуміти, що таке право інтелектуальної власності.
Наприклад, кілька годин тому я зустрічався з компаніями венчурного капіталу. Річ у тім, що багато розумних людей, інженери, програмісти, хотіли б працювати в Україні, а не на Заході, і розвивати тут свої ідеї. Та вони не можуть цього робити, тому що тут їхні розробки ніяк не захищені.
— Microsoft ще кілька років тому ініціював програму легалізації програмного забезпечення в держорганах. Чи є хоч якісь проміжні результати?
— У травні ми зустрічалися з прем’єр-міністром і керівниками різноманітних відомств, підписали з ними меморандуми про порозуміння. Було створено робочу групу з легалізації і прав інтелектуальної власності. Це питання порушують уже кілька років. Можна сказати, що його багато обговорювали, але насправді дуже мало було зроблено. Та нині, як із нами погодилася прем’єр-міністр, хтось має подати приклад, щоб провести легалізацію в усій країні. Сподіваюся, уперше за довгі роки це питання почне реально вирішуватися.
— На яку суму в держорганах використовується нелегальне ПЗ Microsoft?
— Ми не знаємо. Ми погодилися з урядом, що спочатку проведемо аудит. До цього навряд чи можна говорити про якісь цифри. Однак, вважаю, рівень піратства в держустановах мало відрізняється від середньої по країні цифри.
— Не могли б ви розповісти про досвід держорганів у європейських країнах з установки якихось комплексних рішень Microsoft, наприклад, систем електронного документообігу, е-government? Чи є надія, що такий досвід з’явиться і в Україні?
— Ми працюємо з багатьма урядовими установами. Однак річ у тім, що Microsoft не продає повністю вертикальних рішень для електронного уряду. Це роблять наші партнери, і ми їм у цьому із задоволенням допомагаємо. Такий досвід у нас є в Східній Європі та СНД. Наприклад, у Балтійських державах, де дуже високий рівень технологій електронного управління. У Вірменії, Азербайджані, Узбекистані, Грузії.
В Україні інтерес до деяких наших рішень виявило Міністерство внутрішніх справ, і ми підписали з ним відповідний меморандум. Міністерство охорони здоров’я зацікавилося системами автоматизації лікарень, аналізу особистої інформації пацієнтів для узагальнення статистики та вироблення оптимальних рішень з лікування.
У Міносвіти питали про спеціальні безплатні навчальні програми, які навчають студентів можливостей інформаційних технологій. 3 вересня я відвідав київську школу №38, де ми відкривали навчальний рік із такою системою. Програма дуже цікава, дуже проста, і ніякого комерційного інтересу компанії в цьому немає.
Чому уряди багатьох країн насамперед цікавляться електронною охороною здоров’я та освітою? Країни, в яких недостатньо природних ресурсів, хочуть інвестувати в освіту, тому що вважають, що саме мізки стануть їх основними ресурсами. Це дуже важливо для їх майбутнього.
Ще один цікавий приклад. Мери міст і уряди регіонів потребують налагодження прозоріших відносин із громадянами. Серед можливих рішень — зв’язати національний урядовий веб-сайт із такими сайтами мерій.
У Росії, наприклад, у Самарі, ми зустрічалися з мером, і він був зацікавлений у підвищенні рівня надання послуг жителям. Річ у тім, що дуже багато людей намагаються додзвонитися до міської адміністрації, до мерії, і при цьому їм потрібно довго чекати на телефоні. Було запропоновано присвоїти кожному дзвінку вхідний номер, зареєструвати його. Щоб люди могли простежити на веб-сайті долю свого дзвінка і знали, коли буде по ньому реагування. Це дуже здоровий і корисний тиск на міську владу.
Найцікавіше, що мер сприйняв це не як погрозу, а як трамплін для майбутніх виборів: поліпшивши спілкування з громадянами і збільшивши надання їм послуг, він одержував більше шансів на перемогу.
— Впроваджуючи такі рішення в інших країнах, ви не могли не помітити, що в кожній із них є певна стратегія впровадження інформаційних технологій у державні органи. Щоб їхні веб-сайти, системи електронного документообігу тощо мали певний стандарт. Чи помітили ви таку стратегію в Україні? Могли б дати якісь рекомендації з її поліпшення?
— Державний сектор стає дедалі важливішим напрямом у діяльності Microsoft. Хоча лише два роки тому наші зусилля на цьому напрямі були мінімальними.
Microsoft, завдяки своєму становищу і досвіду, вже може виступати як партнер і радник, а не як продавець. У нас є група консультантів, які постійно присутні в кожній країні. Вони можуть допомогти не тільки державі, а й будь-якій компанії побудувати свою IT-стратегію.
У компанії є методологія оцінки того, що означають інформаційні технології для того чи іншого підприємства. Умовно кажучи, на крайній лівій позиції цієї шкали підприємство розглядає програмне забезпечення як інструмент своєї діяльності, з яким пов’язані витрати. Крайня права позиція — коли організація розглядає інформаційні технології як свій стратегічний актив, що становить частину її капіталу. Впродовж свого життєвого циклу кожна організація переміщується від крайньої лівої позиції до крайньої правої.
Звичайно, деякі з них ніколи не зрозуміють, що інформаційні технології — це їхній стратегічний актив. Однак деякі вже розуміють. Отже, ми могли б попрацювати з українськими держорганами, щоб збагнути, на якому етапі розуміння значення інформаційних технологій перебувають вони та в якому місці шкали хочуть перебувати.
— Країни Балтії — зразок із впровадження IТ у державні структури для всієї Європи. Багато в чому саме тому там було прийнято політичне рішення впроваджувати ці системи в усі сфери життя. Як ви гадаєте, може, проблема України в тому, що тут нікому прийняти таке політичне рішення?
— Країни Балтії — маленькі. Або, наприклад, Сінгапур, де мені довелося пожити і де теж високий рівень розвитку e-government. Там це зробити легше, ніж у більшій країні. Та це також і питання пріоритету. Якщо найбільший актив, який у вас є, — це мізки ваших громадян, то найкращий спосіб його збільшити — щоб найкращі люди вашої країни використовували інформаційні технології. І щоб держава показувала приклад того, як це працює.
Я, звичайно, не можу говорити за Українську державу, але сподіваюся, що в Україні є можливість продемонструвати такі приклади. Йдеться не про те, щоб розв’язати всі проблеми раз і назавжди. Це можна робити поступово, і застосування технологій тут дуже важливе.
Що ж до поетапних рішень, то ми маємо великі можливості в частині взаємодії систем, побудованих на наших платформах. Тобто будь-який локальний проект, наприклад, веб-сайт чи система електронного документообігу якогось міністерства, завжди матиме можливість взаємодіяти з проектами, реалізованими в інших організаціях. Не кажучи вже про сумісність із системами попередніх і наступних поколінь.
Ми бачили, що наші пропозиції були прийняті прем’єр-міністром та іншими міністрами, які були присутні в травні на переговорах. І це — хороший знак наявності волі уряду використовувати інформаційні технології. Та чи будуть рішення про впровадження електронного уряду приймати в найближчі кілька місяців — цього я вам не можу сказати.
— Час від часу експерти висловлюють думку, що українська економіка не надто наражається на основні загрози інформаційній безпеці — вірусні і хакерські атаки, крадіжку персональних даних, тому що рівень розвитку високих технологій у країні досить низький. Як ви вважаєте, ми вже досягли того рівня, коли ці загрози стають значущими?
— Нині в Україні зареєстровано 10 млн. користувачів Інтернету, постійно збільшується і кількість користувачів ПК. Індустрія високих технологій зростає на 40% на рік. Ринок стає зрілим. І, я вважаю, ви абсолютно праві: настав час зайнятися безпекою інформаційних технологій.
Якщо ви купите будинок, побудований з поганої цегли, він зруйнується. Це серйозне питання, коли йдеться про безпеку економіки, на 80% побудованої на нелегальному ПЗ. Наприклад, в інших країнах виникають серйозні скандали, коли зламують бази даних кредитних карток чи крадуть іншу приватну інформацію. Або комерційні секрети потрапляють до рук конкурентів. Також є питання безпеки дітей, які перебувають в Інтернеті. Тому я думаю, що уряд має перейнятися інтересами інформаційної безпеки держави загалом та її громадян.
Ми можемо запропонувати відповідні програми безпеки для уряду. Наприклад, ми надали державним органам можливість отримати доступ до вихідних кодів Windows і деяких інших продуктів Microsoft. Щоб вони могли одержати повні гарантії безпеки щодо використання нашого ПЗ, особливо коли справа стосується державних секретів, питань оборони та безпеки країни.
— Надаючи держорганам частину вашого коду, ви не боїтеся, що його вкрадуть і використають нелегально?
— Річ у тім, що цю програму безпеки для уряду надають не в усіх країнах. Тобто Україна вже має деяку довіру. Крім того, цей код видається через спеціальну процедуру. Тому ми вважаємо, що він перебуватиме в надійних руках, тобто саме в тій організації, якій його видали. І не бачимо ризику зловживань. Довіра — це перший крок для будь-якого розвитку.