ХХІ століття справедливо називають століттям інформаційного суспільства. Пам’ятаєте Рудольфа-Родіона — персонажа улюбленого багатьма фільму «Москва сльозам не вірить», який говорив: «Невдовзі у світі нічого не буде. Буде тільки телебачення. Саме суцільне телебачення». Почасти він мав рацію. Щоправда, з поправкою на сучасні реалії, на чільне місце замість телебачення слід поставити інформацію. Сьогодні феномен інформаційного насичення суспільства пов’язують не так з газетами, радіо чи телебаченням, як, і значно більшою мірою, зі «світовим павутинням» — Інтернетом. Безмежні можливості світової інформаційної мережі дозволяють їй бути всім: мас-медіа й універсальним засобом комунікації, бібліотекою та музеєм, учителем і діловим посередником.
Справедливо також те, що сьогодні суспільство, яке не встигає включитися в глобальний інформаційний потік, автоматично опиняється «на задвірках» світової цивілізації. Пригадаймо слова «батька» Інтернету Білла Гейтса: «...Якщо тебе немає в Інтернеті, то ти не існуєш». Так, можна в підтексті цього вислову вловити моторошні риси антиутопії. Але погляньмо правді в очі: статистика доводить, що країни, в яких Інтернет найрозвиненіший, — найбільш процвітаючі. І ніякого «випадкового збігу» тут бути не може.
Чи існуємо ми на інформаційній карті світу?
За даними американської компанії Nua.com, 10% населення Землі, або 580,78 млн. чоловік, мають доступ до мережі Інтернет. За рівнем проникнення у «світове павутиння» у травні 2002 року лідирувала Ісландія, 69,8% населення якої мало доступ до Інтернету. Друге місце за цим показником посіла Швеція (64,68% жителів), третє — Данія (60,38%), далі — Гонконг (59,58%) і США (59,1%). Дуже важливий момент: під час дослідження з’ясувалося, що «цифровий розрив» між країнами розвиненими і такими, що розвиваються, продовжує збільшуватися. У Європі проживає 32% інтернетників, у Латинській Америці — лише 6%, на Близькому Сході та в Африці — 2% всіх користувачів мережі. Це пов’язано зі слабким розвитком телекомунікацій у цих регіонах. І тут байдуже, де причина, а де наслідок: кількість користувачів Інтернету обумовлена рівнем життя населення розвинених країн чи рівень життя в цих країнах підвищується завдяки масовому використанню можливостей Інтернету. Швидше за все, можна говорити вже про «взаємодоповнюючий ефект» соціально-економічного розвитку і широкого використання «світового павутиння» у технологічно розвинених державах.
Сьогодні очевидно, що Інтернет сприяє безмежному зростанню людини як в особистісному, гуманітарному, так і в професійному плані. А в економіці, та й в усіх, без винятку, сферах людської життєдіяльності кадри вирішують усе. Без людини, без її навичок і притаманного їй творчого потенціалу найскладніші інтеграційні системи управління, фантастичні мультимедійні ресурси перетворюються на купи брухту.
Саме час запитати: а де місце України на інформаційній карті світу? На жаль, мусимо визнати, що навіть якби така карта існувала, то навряд чи ми знайшли б на ній назву рідної країни. Знову звернемося до цифр. В Україні кількість індивідуальних користувачів світової інформаційної мережі ледь сягає 0,5 млн. чоловік. Для порівняння: у сусідній Росії Інтернет використовують 15 млн. чоловік, у США — 172 млн. (!). Коментарі зайві. Доводиться з жалем констатувати: на умовній інформаційній карті світу сьогодні ми перебуваємо десь у районі абстрактної «білої плями», якими на картах заведено позначати terra incognita.
Що потрібно, аби ми «з’явилися» в інформаційному просторі?
Тут має спрацювати безліч чинників. Безумовно, потрібні структурні реформи в економічній сфері, які дозволили б не лише купувати іноземні ліцензії у сфері телекомунікацій, а й доводити до розуму, впроваджувати вітчизняні «ноу-хау», розвивати власну інформаційну інфраструктуру на світовому рівні. Чим, до речі, «УкрСат» займається протягом ось уже близько десяти років, не беручи ані копійки ні в держави, ні в іноземного капіталу.
Ні для кого не таємниця, що Україна — надзвичайно цінний коридор для транспортування інформаційних потоків. А це навіть не сотні мільйонів, це багато мільярдів доларів. Ми говоримо про те, що Україні потрібно 50 мільярдів доларів іноземних інвестицій для структурних перетворень економіки (при реально «зібраних» чотирьох). Тонни паперу переведено на різноманітні національні програми та проекти, покликані вивести Україну з затяжної кризи й перетворити її з віртуального об’єкта на географічній карті світу на конкурентоспроможного й сильного гравця світового ринку. Але чомусь мало хто думає про пошук потужних внутрішніх резервів, про використання того безгоспного «золота», яке буквально лежить у нас під ногами. Чомусь мало хто в нас згадує про те, що, як стверджує Михайло Павловський, доктор економічних і технічних наук, народний депутат України, кожна третя нова технологія у світі грунтується на ідеях або наукових розвідках України, або належить «перу» вихідців із нашої країни. Скажіть на милість: якщо ми такі розумні, то чому такі бідні?
Утім, безмірні можливості інформаційних мереж — не єдині в списку перспективних, але практично не використовуваних нашою країною. Можна згадати й багатющі українські чорноземи, вигідне географічне розташування, могутній промисловий потенціал, перспективний український туризм тощо. Уже не раз порушувалася наріжна проблема України — надгострий дефіцит професійних топ-менеджерів, які вдихнули б творчий дух в омертвілу матерію нашого господарства, змусили б прокинутися цю «сплячу красуню» — Україну.
У результаті всіх цих міркувань можна дійти єдиного висновку: і менеджмент, і телекомунікації, і технології разом з інвестиціями — усе це лише проміжні, другорядні інструменти для процвітання країни. Найважливішим чинником, у кожному разі, є людина, професіонал, творець. Ще конкретніше — маленька людина, яка сьогодні сидить за партою і від якої завтра в Україні залежатиме все. Що ми в неї вкладемо, яку освіту їй дамо — саме від цього залежить, чи з’явиться наша країна на інформаційній карті світу, будемо ми процвітати чи животітимемо й далі в ганебних злиднях.
Ясно одне: Україну сьогодні врятують «інтегральні» фахівці. Які, з одного боку, опанували свою професію на рівні загальносвітових стандартів, з другого — спроможні на нестандартні рішення, креатив, інновації. Потрібно нарешті подолати властивий українській освітній системі «комплекс меншовартості». Саме він сьогодні провокує ситуацію, коли серйозним вважається лише диплом західного зразка. І це попри наш величезний освітній потенціал!
В Україні є всі передумови для підвищення престижу вітчизняної освіти. І не лише кадрові, а й технологічні, фінансові. Очевидно, що такі великі державні програми, як інформатизація освіти, потребують серйозної фінансової підтримки. І ця підтримка вже надається. Багатьом представникам великого бізнесу притаманна активна громадянська позиція! Бізнес-еліта чудово розуміє величезну важливість таких питань, як поліпшення якості освіти за рахунок упровадження високих технологій, — це неодмінна умова виховання майбутньої інтелектуальної еліти країни. Дуже важливо зберегти і наявний сьогодні творчий потенціал України. Сьогодні йдеться навіть не про необхідність залучення фінансового потенціалу великих бізнес-структур для підтримки масштабних державних програм, а про необхідність координації зусиль, яких уже докладає бізнес-еліта, зокрема й у гуманітарній сфері.
Як один із найяскравіших прикладів тут можна згадати діяльність Богдана Губського. 2000 року Губський, доктор економічних наук, професор, удатний бізнесмен, неабияк здивував більшу частину «бізнес-еліти», повідомивши про створення фонду «Україна–XXI століття» — громадського механізму підтримки й розвитку інтелектуального ресурсу країни. Серед напрямів діяльності фонду — організація конкурсів, переможці яких одержують гранти на реалізацію перспективних для держави проектів і в такий спосіб реалізовують свій творчий потенціал. Безперечно, організація «фонду Губського» (як його охрестили в інтелектуальних колах), орієнтованого на підтримку творчих сил країни, спроможних швидко й конструктивно відповідати на «віяння» нового часу, викликала нерозуміння і в закостенілих бюрократів, звиклих мислити категоріями «розподілу матеріальних ресурсів». Але фонд Губського знайшов підтримку в людей, котрі розуміють необхідність згуртування інтелектуальної еліти України, орієнтації її зусиль на проведення «інтелектуальної реформи» у країні. Діяльність фонду Губського підтримало багато підприємців, учених, політиків.
Стратегічно мислячі топ-менеджери розуміють: освіта й інтелектуальне становлення України — це та сфера, де кожна вкладена копійка віддасться сторицею і для держави, і для бізнесу. І передусім повноцінна, на рівні світових стандартів освіта є тією «закваскою», на якій підніметься молода українська еліта. І тут потрібно починати з найменшого — зі шкільної лави.
Чи має український школяр право на інформацію
та комунікацію?
Теоретично, декларативно — має. Якщо виходити з наріжних принципів Конвенції про захист прав дітей, ратифікованої Україною 1991 року. Або якщо спиратися на недавню доповідь «ЮНЕСКО й інформаційне суспільство для всіх», у якій ідеться: «Право на інформацію та право на комунікацію для кожного — обов’язкові умови існування сучасного демократичного суспільства». А на практиці?
1 вересня в Україні вперше підуть до школи 550 тисяч дітей, а лише за шкільні парти сядуть понад 6,3 мільйона учнів. У дошкільні й позашкільні заклади прийдуть близько 2,5 мільйона дітей, у профтехучилища — понад 520 тисяч, у вузах різних типів і форм власності навчатимуться 2,2 мільйона студентів. Чверть населення України 1 вересня розпочне навчання! Іноді й суха статистика може стати поворотним пунктом у небанальному сприйнятті занадто вже тривіальних, заяложених буденністю речей. Прозорий висновок, що напрошується сам собою: успіх реформ і просування України до багатства прямо залежить від зміни поколінь, приходу нової формації всебічних професіоналів, команди високого рівня, ядром якої буде яскраво виражена гуманітарна й інформативна складова. І цю команду можна створювати вже сьогодні, почавши навчати інформатики й поводження з інформаційними потоками нинішніх школярів.
На жаль, реалії життя вносять в описану райдужну перспективу свої корективи, і часто ці зміни не дуже райдужні. Як часто батьки нинішніх школярів зіштовхуються з тим, що комп’ютер у школі є, але він єдиний і стоїть в кабінеті директора? Як часто класи інформатики замкнені мало не на комірний замок? Офіційна причина — «щоб учні нічого не зламали», а насправді викладачі просто бояться комп’ютерної техніки, тож і самі до неї на гарматний постріл не підходять, і дітей не пускають. І навіть шкільні психологи з азартом включаються в цю «гру», годинами розводячись про шкідливий вплив комп’ютера і тим паче комп’ютерних ігор на незміцнілу психіку дитини.
Авжеж, дітей треба оберігати, зокрема й від шкідливого впливу комп’ютера, телевізора, бойовиків, фентезі та багато іншого. Але право на захист, цілком природне, коли йдеться про дітей, означає не ізоляцію маленьких громадян від життя, а максимально можливу адаптацію процесу пізнання світу, зокрема й сучасних інформаційних технологій, до особливостей дитячої психіки. Тож комп’ютеризацію шкіл не можна обмежувати обладнанням класів технікою. Сюди входить і створення навчальних програм, і навчання викладачів, котрі могли б поступово, дозовано, і головне — у доступній для дитини формі пояснити, розповісти, допомогти, навчити орієнтуватися в інформаційному потоці. Допомога необхідна не лише школярам, а й учителям. Зокрема можна говорити про організацію конкурсів на найкращу освітню програму з інформатики, розробки системи оцінювання знань, навчання викладацького складу основ «комп’ютерної екології» і про багато інше. Усе це робиться вже сьогодні!
На жаль, говорячи про горезвісний «шкідливий вплив» комп’ютерів та Інтернету, ми чомусь забуваємо, що діти, яких сьогодні настільки ревно «охороняють від життя» педагоги, через кілька років вийдуть у «дорослий світ». Наскільки ж серйозним буде для них психологічний шок, коли вони раптом виявлять, що реальне життя як не глянь набагато різноманітніше, енергійніше, насиченіше, ніж звичне для них «тихе животіння» на шкільній лаві під невсипущим наглядом борців із технологічними новинками?
Треба дивитися правді в очі. Не даючи нинішнім школярам змоги опанувати сучасні інформаційні технології, освітня система явно прирікає їх на невдачі й поразки в їхній майбутній професійній діяльності. І це в умовах, коли весь світ прийшов до необхідності активного використання інформаційних потоків! А ми що матимемо через кілька років? Суспільство невдах і нереалізованих можливостей? Суспільство соціальної некомпетентності, у якому колишні інженери, учені, військові, учителі фактично викинуті зі стрімкого потоку життя і змушені торгувати: фільтрами для води, оріфлеймами, снікерсами-твіксами, рекламною площею, турецькою білизною... Але ж усе це ми проходимо вже сьогодні! То навіщо ж повторювати помилки?
Тим часом, приміром, в Америці та Західній Європі існує суперпрогресивна освітня методика «Head start» («Перші кроки»), орієнтована на дітей дошкільних закладів. Уявіть: одним із її елементів є викладання малюкам основ комп’ютера й бізнесу (!) Так, усе це відбувається в ігровій формі. Але ж тут враховано головну особливість освіти: у чотирирічної дитини — чудова пам’ять і величезна сприйнятливість до всього нового.
Проаналізувавши все це, чотири роки тому керівництво компанії «УкрСат» розпочало реалізацію програми «Молоде покоління — у XXI століття». Очевидно, що в умовах постійного браку коштів потрібні спільні зусилля Міносвіти, комерційних структур, недержавних організацій, аби нарешті зрушити з місця питання оснащення навчального процесу новітніми телекомунікаційними засобами. Наш висновок був однозначний: без повного комплексу Інтернету в українських школах не може бути повноцінної освіти. І якщо ми не почнемо вирощувати майбутню українську еліту з допомогою новітніх інформаційних технологій, то завтра може бути пізно.
Саме тому 1999 року компанія «УкрСат» почала безпрецедентний проект — безкоштовне забезпечення українських шкіл комп’ютерами й доступом до Інтернету. На першому етапі комп’ютери й доступ у «світове павутиння» отримали 176 шкіл Києва. І це менше ніж за рік! Паралельно було організовано навчання викладацького складу основ користування комп’ютером, забезпечено технічне супроводження та обслуговування поставленої в школи техніки. Сьогодні фахівці «УкрСат» допомагають школам у розробці веб-сторінок, розміщують їх в Інтернеті, проводять семінари й консультації щодо роботи в Глобальній мережі. У рамках програми «Молоде покоління — у ХХІ століття» «УкрСат» надає освітнім закладам доступ в Інтернет в обсязі не менше 10 годин на добу. Завдяки освітньому Інтернет-порталу, створеному «УкрСат», педагоги й учні знаходять корисну інформацію, беруть участь у телеконференціях, віртуальних засіданнях клубу ерудитів, освітніх Інтернет-проектах, олімпіадах. Запроваджено грошові премії для учнів — переможців олімпіад з інформатики та їхніх учителів-наставників. Проводяться різноманітні конкурси для всіх учасників Інтернет-сектора. І все це не коштом Світового банку, не за рахунок державних субсидій, а за гроші приватної компанії.
Поле діяльності «УкрСат» не обмежується столицею. Проводиться другий, регіональний етап програми. Відтак понад 600 шкіл у всій Україні комп’ютеризовано та під’єднано до світової інформаційної мережі через Центр керування системами супутникового зв’язку компанії «УкрСат». Тепер діти Обухівського, Фастівського, Броварського районів Київської області, Харківської, Дніпропетровської, Закарпатської, Запорізької областей, Криму й міста Києва можуть користуватися всім створеним людством інтелектуальним багатством. Діти «глибинки» одержали шанс стати високоосвіченими людьми.
Як перетворити український «хутір» на «глобальне село»?
Як ви гадаєте, чим відрізняється український фермер від, скажімо, голландського? За характером праці — майже нічим. Крім одного: голландський селянин, живучи в селі, користується всіма благами міського життя. І робить він це з допомогою Інтернету, будучи включеним у глобальну інформаційну мережу. Він має доступ до найбільших бібліотек світу, відвідує Лувр й Ермітаж, у режимі real video бере участь у найважливіших світових подіях; він може заочно навчатися, не виїжджаючи з рідного села, торгувати своєю продукцією, рекламувати її — і все це лише з допомогою комп’ютера, підключеного до Інтернету.
Тепер подивімося на стан справ в українському селі. Більшість сільської молоді рветься в місто. Сьогодні молодій людині, що закінчила вуз, просто невигідно повертатися в рідне село, працювати на землі. Чому? Немає перспектив одержати високооплачувану роботу, комфортабельний побут, долучитися до всіх благ міської цивілізації. А головне — українське село ізольоване від світових інформаційних потоків. Якщо світ можна умовно назвати глобальним селом, то наша країна, що має колосальний аграрний потенціал, але практично відрізана від інформаційних потоків, перетворюється на глуху інформаційну провінцію.
Крім іншого, там є величезна потреба в підручниках, методичних матеріалах, художній і загальноосвітній літературі. Місцеві бібліотеки не в змозі передплатити навіть періодику, а про інші видання годі й говорити. Як бачимо — майже тотальна інформаційна блокада. І це в ХХІ столітті, справедливо названому століттям відкритого інформаційного суспільства.
Вихід із цього становища один: порятунок українського села — у його комп’ютеризації. А починати потрібно, знов-таки, з сільських шкіл. Щоб молодь залишалася працювати у своєму селі, піднімала це незоране чорноземне золото, треба щоб вона була «озброєна» Інтернетом, усією необхідною оргтехнікою та інформаційними технологіями, які б дозволяли їй «не випасти» зі світового інформаційного поля, не почуватися ущемленою, викоренити споконвічний комплекс «хутора цивілізації». Саме загальна інформатизація українського села зітре горезвісні відмінності між містом і селом. З цим, здається, погодиться кожен.
Саме тому третій етап реалізації благодійного проекту компанії «УкрСат» орієнтовано на інформаційне забезпечення села. Фахівці компанії встановлюють у сільських школах комп’ютери й підключають їх до Інтернету. Але не тільки. Паралельно село забезпечується надійним телефонним зв’язком, технікою, що гарантує сталий прийом теле- й радіосигналів. І це лише частина виконаної роботи.
Ясна річ, процес інформатизації села наштовхується на певні труднощі. Одна річ — підключитися до «світового павутиння» в місті, де для цього створено відповідну телекомунікаційну інфраструктуру. І зовсім інша — зробити це в районному центрі, а тим паче — в селі, де практично немає не тільки Інтернет-провайдерів, а часто навіть якісного телефонного зв’язку. Зате існує величезна кількість старих нецифрових АТС, в установах немає вільних телефонних номерів і комп’ютерної техніки. Сьогодні практично неможливо прийти у віддалений регіон, у «глибинку» з нерозвиненою телекомунікаційною інфраструктурою без технологій, на яких працює «УкрСат». Компанія має у своєму розпорядженні найсучасніший телепорт й один із найпотужніших у Європі Центр керування системами супутникового зв’язку. І тільки завдяки використанню цього комплексу та сучасних високих технологій «УкрСат» може зробити доступною будь-яку точку в Україні й у всьому світі.
Все це дозволило у вересні 2000 року розпочати виконання програми безплатного надання доступу до Мережі сільським школам. Саме поява Інтернету створить реальні передумови для розв’язання нинішніх проблем села. Плюс надасть небачені досі можливості для просування нашої середньої освіти у бік прогресивних методик і стандартів. В усьому світі активно використовуються можливості новітньої освітньої технології — дистанційного навчання. Чому б нам, у тому-таки українському селі, з допомогою Інтернету, не здійснити прорив в освітній сфері? «УкрСат» готовий налагодити й технологічно забезпечити цей процес. Шкурка вичинки варта, адже сільські діти зможуть одержувати інформацію з найавторитетніших світових джерел. Кожен учень за бажання зможе спілкуватися з лектором, котрий перебуває в будь-якій точці світу.
І це далеко не все. Багато директорів сільських шкіл, яким допоміг «УкрСат», ділилися своїми враженнями про те, наскільки змінилося життя сільської глибинки з появою Інтернету. У школи тепер ходять усім селом, щоб відправити лист у столицю, в обласний центр, в іншу країну. Багато хто знайшов друзів у різних точках земної кулі, листується з ними, відвідує світові музеї та бібліотеки. Педагоги розповідають про те, як у дітей спалахують очі, коли вони сідають за дивовижну «дорослу» машину під назвою «комп’ютер».
Але тут виникає цікавий парадокс: технічні можливості «УкрСат» і творчий потенціал персоналу компанії дозволяють розширити діяльність із підключення сільських шкіл до Інтернету на всю територію України. Та для цього необхідно одержати ліцензії на використання відповідних радіочастот в усіх областях. Рівень розвитку комунікацій у сільській місцевості часто не залишає інших можливостей для організації сталого зв’язку, крім використання супутникових технологій. Та попри те, що діяльність компанії в цій сфері спрямовано передусім на розвиток використовуваної державою інфраструктури, Держкомзв’язку досі не спромігся видати ліцензію на частоти по всій Україні. Мабуть, таку позицію можна пояснити тим, що Держкомзв’язку передусім дбає про надання режиму «максимального сприяння» Укртелекому. Здавалося б, Укртелеком, маючи «карт-бланш» на діяльність в областях, повинен, у свою чергу, перейнятися й питанням підключення сільських шкіл до Інтернету, тим паче що про необхідність розвитку інфраструктури села не раз говорилося на різних рівнях — від обласних рад до Президента. Але...
І це не виклик конкуренту! Компанія «УкрСат» аж ніяк не проти конкуренції, тим паче в такій шляхетній сфері, як освіта і становлення інтелектуального потенціалу країни. Навпаки, нехай конкурентів буде якнайбільше, нехай у результаті змагання між ними села одержать якісніший зв’язок, а сільські школярі — необмежений доступ до всіх знань світу, нехай їхні батьки зможуть дивитися телевізор без перетягування старенької антени з кутка в куток у «погоні за сигналом». Нехай, зрештою, право творити добро стане не правом забезпеченого, привілеєм найдостойнішого, хто сприймає допомогу своїй країні не як привід для вихваляння, а як рутинну роботу, але незмінно з найвищою якістю.
Мабуть, у недалекому майбутньому найдопитливіші та найздібніші молоді люди відкриють за допомогою Інтернету власний бізнес, почнуть вивчати іноземні мови, грати на біржі, розробляти власні комп’ютерні програми… Якщо сьогодні надати українським школярам можливість стати «громадянами світового інформаційного простору», то завтра буквально на очах відродиться сільське господарство, а разом із ним і вся українська економіка.
P. S. Недавно департамент внутрішньої політики секретаріату Кабінету міністрів оприлюднив інформацію про те, що найближчими роками Україна повинна перейти «до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, що сприятиме потужним змінам у виробництві, духовному відродженню, політичних відносинах, побуті й культурі», відповідно до затвердженої Президентом України у квітні нинішнього року Національної доктрини освіти. Найважливішим із пріоритетів цього документа названо впровадження в освіту інформаційних технологій. Залишається сподіватися, що чиновники не перетворять інноваційне розпорядження Президента на чергову паперову декларацію. Принаймні компанія «УкрСат», що впроваджує IT-технології в українську освіту, безвідплатно вкладаючи власні кошти, готова надати реальну допомогу державній освітній системі. І це вже відбувається не на словах, а на ділі.
Компанія «УкрСат» — стовідсотково українське підприємство, лідер у сфері інформаційних і телекомунікаційних технологій, найбільший в Україні оператор на ринку супутникового зв’язку, провайдер найвищого рівня. У технічному арсеналі компанії — практично необмежені можливості у сфері проектування, будівництва та обслуговування інформаційно-телекомунікаційних комплексів. Серед основних напрямів діяльності компанії «УкрСат» — створення магістральних каналів для високошвидкісної передачі великих обсягів інформації. Компанія обслуговує понад 450 супутникових станцій, розміщених по всій території України, має власну оптико-волоконну мережу в Києві. «УкрСат» здійснює проектування, створення та обслуговування корпоративних систем обміну інформацією; створює і супроводжує системи супутникового теле- й радіомовлення; надає послуги сервіс-провайдерам Інтернету й користувачам по виділених і комутованих лініях; здійснює пейджинг по всій Україні. Компанія також займається міжнародною телефонією, транкінгом, супутниковою навігацією руху транспортних засобів, виконує повний комплекс робіт із захисту інформаційних потоків.