За пару тисяч доларів можна отримати вичерпну інформацію про всіх жителів України. І йдеться не про детектива-супергероя, а про придбання кількох DVD-дисків із базами даних ключових державних органів. Де? У Києві на Петрівці. Не має значення ні статус, ні вік особи, яка вас цікавить. У державних базах даних є всі, від малого до великого. А гриф «секретно» на них — просто статусне плацебо. Найдивніше, що такий стан речей мало кого турбує. Відповідні служби чомусь не поспішають відстежити по ланках ланцюжок від продавця секретної інформації до джерела її витікання, щоб зрозуміти: винні недбалі користувачі баз даних, «діряве» програмне забезпечення державних баз даних чи щось іще?..
Ні для кого не секрет
Дивний стан речей. Адже керівники і працівники міністерств і відомств не можуть не знати, що їхні секретні бази не є таємницею для більш-менш заможної людини. При цьому вони не поспішають робити відповідні заяви в контролюючі органи. Чи, наприклад, не намагаються змінити розроблювача відповідного програмного забезпечення. У житті все навпаки. Всі тендери із забезпечення інформаційних та цифрових потреб практично всіх державних відомств і структур напрочуд постійно виграє одна й та сама компанія — ЗАТ «Софтлайн». У принципі нічого поганого в цьому факті немає. Теоретично якась фірма може висунути настільки привабливі для держорганів умови, що вони завжди звертатимуться тільки до неї. Але тоді її тим більше (якщо не в першу чергу) має турбувати питання захисту програмних продуктів, які вона виробляє і підтримує. До того ж в Україні існують програмні напрацювання, які дають можливість поставити дуже міцні заслони перед зломщиками. Щоправда, коштують вони недешево.
Та, судячи з усього, нинішній стан речей усіх улаштовує. Закриту інформацію і далі записують на диски й продають по двісті доларів за базу. Смішні гроші. І це все на тлі того, що СБУ гучно «бореться» із такого роду злочинністю. От тільки не можуть зрозуміти чиновники (чи нас дурнями роблять), що доки є відкрите джерело інформації, її розголосу запобігти неможливо. А щоб перекрити це джерело, потрібно розібратися, де він і хто в цьому винний.
Нікого не пускати
До речі, відсутність більш-менш істотної конкуренції на такому великому ринку, на жаль, не сприяє вирішенню даної проблеми. Річ у тім, що ЗАТ «Софтлайн» має весь пакет ліцензій на роботу з державною таємницею. І конкурувати з ним не може ніхто. Та й не насмілиться — хто ж пустить стороннього до такої колосальної годівниці, як програмне забезпечення, розробка баз даних, їх підтримка та адміністрування, комп’ютерна техніка, периферія, комплектуючі для державного апарату. Є у фірми й інші вагомі важелі. Судячи з інформації, яка є в народних депутатів, ця фірма просто поглинає бюджетні кошти і перетворює їх на готівку з допомогою своїх «компаній-партнерів».
Народний депутат у своєму депутатському зверненні до прем’єр-міністра від 10.06.2009 р. чітко окреслює схему розкрадання державних коштів. Він констатує: «...впродовж тільки 2006—2008 років ЗАТ «Софтлайн» було перераховано від органів державної влади, державних підприємств (установ і організацій) сотні мільйонів гривень нібито на створення, модернізацію, підтримку програмних продуктів для держави (виконання робіт і послуг). Насправді ж ЗАТ «Софтлайн» за відпрацьованою схемою перетворювало ці кошти в готівку, завдаючи державі багатомільйонних збитків та вкорінюючи систему корумпованості державних чиновників, керівників держпідприємств, сплачуючи їм як «винагороду» за укладені із ЗАТ «Софтлайн» договори «відмитими» державними коштами».
Хвацько. Нічого не скажеш. Чи не в цьому секрет постійних перемог «Софтлайна» в тендерах із забезпечення інформаційних та цифрових потреб практично всіх державних структур і відомств? І якщо так, то чи на першому місці стоїть питання захисту інформації в замовників і в розроблювача програмного забезпечення для роботи із цією інформацією?
А ось думка парламентарія , викладена в його депутатському зверненні: «Відбулося розкрадання державних коштів або була явно завищена в сотні разів вартість послуг зі створення програмних продуктів для державних органів». Згідно з його даними, від виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в період із березня по грудень 2007 року за пунктом «тимчасова втрата працездатності» «Софтлайн» отримав 12 млн. 400 тис. грн. Загальна ж сума становить 44 млн. 349 тис. грн. Далі. Міністерство фінансів із березня по грудень 2007 року перерахувало на рахунок ЗАТ «Софтлайн» 17 млн. 856 тис. грн. «Укрпошта» із травня 2006 року по грудень 2007-го «відправила» цій фірмі 19 млн. 662 тис. грн.
Тобто за період із березня 2007-го по травень 2008-го ЗАТ «Софтлайн» освоїло тільки від цих структур
67 млн. 814 тис. грн. Начебто нічого протизаконного. Ніхто не каже, що розробка програмного забезпечення — дешева процедура. Але дуже дивним, просто-таки зухвалим, є подальший рух цих коштів. На сцені з’являються дві фірми: ТОВ «Техно-системс» і ТОВ «Ферум-М». Кошти, які надходять на рахунки «Софтлайна», відразу ж перекочовують за дубльовані послуги або товари на рахунки цих фірм. Причому перекочовують практично всі. Перший «партнер» отримав у своє розпорядження 31 млн. 556 тис. грн. Другий — 34 млн. 473 тис. грн. Виходить, що з усього масиву грошей власне на розробку програмного забезпечення для замовників було виділено близько мільйона гривень. І роздали це замовлення певному числу штатних працівників та приватних програмістів, котрі за сумісництвом є ще й ПП, яким паралельно замовляли послуги.
За цим фактом Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу.
Чекайте відповіді...
На особливу увагу заслуговує створення глобальної системи контролю за особами, транспортними засобами та вантажами, які перетинають український кордон. База ця створювалася для восьми державних служб: прикордонників, митниці, податкової, МВС, МЗС, Міністерства праці та соціальної політики, СБУ і зовнішньої розвідки України. Можете собі уявити, наскільки дорогим було це замовлення. Отже, систему створили й назвали «Аркан». Вона вже функціонує на пунктах контролю і в реальному часі відстежує всі процеси на кордонах. Питання лише в тому, як вона це робить. Для отримання інформації, виявляється, необхідно зв’язатися з оператором, сформувати запит і чекати відповіді. І справді неабияке рішення за десятки мільйонів гривень!
А тепер на черзі Міністерство юстиції. Воно, як і будь-який інший держорган, потребує створення та постійної модернізації баз даних. «Софтлайн» намагається забрати цей ласий шматочок собі. Не потрібно особливої уяви, щоб зрозуміти, якою катастрофою може обернутися таке «обслуговування». Річ у тім, що Мін’юст є «власником» шістнадцяти найбільших у країні баз даних. Вони постійно працюють, доповнюються і розширюються, а отже, потребують адміністрування і розвитку.
Якщо не вирішити проблеми конфіденційності, а за роботу просто візьметься ЗАТ «Софтлайн», то не виключено, що дуже скоро у вільному доступі можуть виявитися дані про житло кожного (!) жителя України, його майно, кредитну історію, спадщину та шлюби. Це буде не просто подарунок усім вітчизняним аферистам. Слово надто м’яке.
Та й дорогувато це обійдеться для скарбниці. За розрахунками народного депутата , 57% коштів, сплачених у 2007—2008 роках державними структурами (а це 102 млн. грн.) «Софтлайн», було перетворено на готівку з усіма наслідками, що звідси випливають. Причому депутат переконаний, що «єдиним поясненням можливості безкарного існування такого дикого і безпрецедентного факту є корупція у вищих ешелонах ДПА та правоохоронних органів».
Здавалося б, такими разючими фактами давно вже мали зацікавитися всі контролюючі органи країни. Та якось мляво вони реагують, коли йдеться про «Софтлайн». На даний момент зареєстровано кілька депутатських звернень на адресу СБУ, ДПА, МВС, прокуратури. Відповіді від усіх практично однакові — мовляв, «так, порушення були, податки злісно не доплачувалися (мільйони гривень!), та що ж тепер робити». Ось такий явно поблажливий підхід.
Щоправда, далеко не всі депутати намагаються викрити справжню діяльність «Софтлайна» та її наслідки. Дехто починає плести вигадливе павутиння інтриг, щоб у результаті віддати Мін’юст на з’їдання компанії. Добре пам’ятаємо скандал між главою Мін’юсту Оніщуком і комуністом Калетником. Комуністи хотіли звільнити міністра за неефективне витрачання бюджетних коштів (понад 1 млрд. грн.) державним підприємством «Інформаційний центр», підпорядкованим Мін’юсту. Пізніше з’ясувалося, що це неправда, просто гра, метою якої був намір «пропхнути» в Міністерство юстиції софтверну компанію під назвою... «Софтлайн».
Про яку державну безпеку може йтися, якщо таке відбувається в цій важливій для держави та кожного громадянина сфері? Судячи з усього, гроші на її забезпечення йдуть зовсім не на це, а виводяться з рахунків і «вкладаються» в кишені власників, чиновників та ін. У результаті маємо просто-таки Клондайк для різного роду шахрайств, оскільки нечисті на руку ділки володіють найбільш точною та секретною інформацією. А ті, хто повинен цю ситуацію виправляти, робитимуть вигляд, що навколо все мирно й спокійно, періодично влаштовуватимуть показові провокації з викриттями, при цьому ревно оберігаючи монополізм, який шкодить справі.
P.S. Редакція надає можливість СБУ, ДПА та іншим зацікавленим організаціям висловити свою думку з даної проблеми.