Ще недавно з приходом весни багато хто з нас, не заморочуючись, викидав або ховав у комору старе взуття чи поношений одяг, благо більшість українців купують дешеве — на один-два сезони. Фінансова криза, яка боляче вдарила по кишені кожного споживача, змусила громадян згадати про хімчистки, шевські майстерні та ательє з ремонту одягу.
Трохи статистики: у 1970-му державні, кооперативні та громадські підприємства й організації побутового обслуговування СРСР надали населенню понад 450 видів побутових послуг на суму понад 4 млрд. крб.
1968 р. у країні працювало 225,8 тис. підприємств і приймальних пунктів, у яких було зайнято 1,65 млн. чоловік. З виробничих (промислових) видів послуг на частку індивідуального пошиття і ремонту одягу в 1967 р. припадав 41%, на ремонт складної та побутової техніки — 14,5%, на пошиття і ремонт взуття — 14,3%. Серед невиробничих видів на першому місці були послуги перукарень (54%).
Переломні 90-ті дуже вдарили по цій сфері діяльності.
Сьогодні фахівці стверджують, що в економічно розвинених країнах спеціалізованих ательє з ремонту одягу практично немає — звідси й потік секонд-хенду, що заполонив наші простори. Правда, у європейських магазинах одягу вам допоможуть укоротити нові штани, якщо зріст не відповідає стандартам, природно, якщо ви їх купите. Але ательє, в яких би штопали, перелицьовували та латали, в Європі просто немає.
Соціалістична система господарювання, низький рівень життя та українська ментальність із властивою їй ощадливістю породили унікальну систему ремонту, а разом із нею і цілу сферу послуг. Утім, нинішні підприємці займаються ремонтом одягу неохоче: мороки багато, а прибутки малі.
Загалом, сфера побутових послуг вирізняється невисокою рентабельністю — у межах 5—10%. Причина в тривалій окупності інвестиційних проектів. Наприклад, технічне переобладнання фабрики-пральні може коштувати 2,5—3 млн. дол., а терміни повернення вкладених коштів можуть розтягнутися на 50—70 років.
Оснастити ательє новим обладнанням теж дороге задоволення.
Від ексклюзиву до масовості
У білоцерківському ательє «Обнова» (інші місцеві ательє шиють, а не ремонтують) застрочити розпороті штани коштує не багато не мало 40—50 гривень. Укоротити ті ж таки штани можна за 21 гривню — ціна виправдана, якщо рятувати дорогу річ, і розорить, якщо ремонтувати старе й дешеве.
З’ясувати точні розцінки ремонту одягу неможливо: розмаїття фасонів і дефектів, що усуваються дає майстру можливість спустошити ваш гаманець із допомогою нефіксованих цін.
Але навіть ця безконтрольність сьогодні нікого не приваблює: метушні багато, а прибутків — порівняно з індивідуальним пошиттям — мало. Ось і доживають свій вік такі майстерні в тісних, незручних для замовників приміщеннях, хоча з настанням кризи потік бажаючих відремонтувати стару річ різко зріс...
Може, пошити обнову сьогодні доцільніше, ніж ремонтувати старе?
В ательє «Елегант» ціни за роботу помірні, таких майстерень з пошиття одягу в Білій Церкві залишилося небагато. Пошив жіночого демісезонного пальто тут коштує 500—600 гривень, чоловічого костюма — трохи більше 550... Порівняно з розцінками «розкручених» ательє, можливо, це й недорого, але якщо врахувати витрати на тканину (для чоловічого костюма знадобиться близько трьох метрів, плюс підкладка та інші витратні матеріали), то вартість костюма зростає до 800—900 гривень.
На базарі готовий чоловічий костюм коштує від 600 до 1000 гривень, а в магазині, якщо пощастить, «ділові» костюми тягнуть на 570—720 гривень, ексклюзивні ж елітні — від 1260. Можна купити й «акційний» костюмчик — трохи дорожче 300 гривень...
Приблизно така сама арифметика з жіночим пальто, яке на ринку коштує від 800 до 1500 гривень.
Чи варто возитися? При цьому не слід забувати, що пошите у звичайному ательє пальто або чоловічий костюм ніколи не сидітимуть так, як фабричний виріб, викроєний за спеціальними лекалами і пошитий із застосуванням спеціальних технологій.
— Високі ціни на індивідуальне пошиття одягу пов’язані з великим обсягом роботи, — розповідає Тетяна, працівник білоцерківського ательє «Новина», — саме тому чимало ательє сьогодні переходять на масове пошиття одягу. Якщо замовлення — індивідуальне, кожному клієнту знадобиться як мінімум дві примірки, з кожним виробом працює кілька спеціалістів — конструктор, закрійник, кравчиня. Часу на одну людину йде стільки, що такий виріб має коштувати дуже дорого, а рівень доходів людей не дозволяє підвищувати ціни. Сьогодні працівники ательє вже не отримують «державну» зарплату і навчилися рахувати свій час.
Саме тому з початку року наше ательє перейшло на масове пошиття спецодягу — шиємо для комбінату «Росава», підприємства «Поліс», сквирського і білоцерківського комбінатів хлібопродуктів, інших підприємств. Тепер ми виготовляємо сертифіковані вироби за лекалами, які відповідають ГОСТу...
Ще одна цікава особливість цієї сфери послуг полягає в тому, що багато таких суб’єктів підприємницької діяльності — колективні й кооперативні, а не сімейні чи приватні, як це повсюди поширено за кордоном. Причому така ситуація спостерігається на всій території пострадянського простору. Наприклад, у Росії власники 63% підприємств сфери побуту — трудові колективи і всього 13% — фізичні особи.
В Україні приватні підприємці, які відкрили свою справу у сфері побутового обслуговування, досить рідкісне й цікаве явище. У 1990-х роках білоцерківське ательє пошиття одягу «Лілея», як і багато аналогічних підприємств, переживало не найкращі часи. Не випадково під його дахом відкрилося приватне підприємство «Експеримент», яке згодом трансформувалося в успішну міні-фабрику пошиття жіночого одягу B.raise, продукцію якої продають у магазинах двадцяти міст України.
Перевернувши уявлення провінційного міста про те, що в наших ательє можна шити тільки нудний рядовий одяг, власники експериментального підприємства згодом відмовилися від ексклюзиву й перейшли на пошиття невеличких партій жіночого одягу для споживачів із середнім та низьким рівнями доходів.
Блузи і майки виробництва B.raise коштують 60—80 гривень, жіночі демісезонні пальта — від 600 до 900 гривень: не дивно, що білоцерківські виробники не встигають відправляти свою продукцію в торгові точки всієї України.
Перехід від індивідуального пошиття до невеличких ліній масового одягу сьогодні характерний не тільки для українських ательє, а й для українських дизайнерів та їхніх європейських колег.
Ще одне білоцерківське ательє — Exslusive M.Milto — пішло альтернативним шляхом, спеціалізуючись на пошитті дорогого ексклюзивного одягу.
Власники відкрили при ательє найкращий у місті магазин тканин, а кравці пропонують замовникам виготовлення одягу з будь-яких матеріалів, що є на його прилавках.
— Аби залучити заможних замовників, — розповідає працівниця Exslusive M.Milto, — престижному ательє потрібен певний дизайн приміщення, особливий психологічний підхід до клієнтів, додаткові приємні дрібниці — кава, соки, дорогі журнали мод.
Щоб шити одяг у такому ательє, клієнту потрібно мати бодай дві з трьох складових: достатні фінансові можливості, бажання виглядати ексклюзивно, нестандартну поставу. З кожним клієнтом працюють художник і конструктор, а також кваліфіковані майстри, які тепер у дефіциті.
Не випадково в ательє такого рівня, яке добре себе зарекомендувало, прийом за записом, чимало клієнтів — зі столиці.
Пошив жіночої сукні коштує від 1700 до 2000 гривень (без тканини), жіночого пальто — від 2,5 тис. і дорожче...
Загальне лихо приватних ательє — відсутність майстрів такого рівня, які б шили на будь-яку фігуру, будь-який розмір, так, щоб річ «сиділа». Крім того, є таке поняття як «українська фігура» і стандарти, що діють в Україні.
Не в кожному приватному ательє встановлено швейне та прасувальне обладнання, цехи з кондиціонерами і вентиляцією для робітників достойного рівня. Щоб вироби мали товарний вигляд, потрібно пропонувати дорогі тканини з Європи, а в Україні їх вартість для клієнтів надто висока. Вітчизняні фабрики тепер виготовляють тканину тільки для постільної білизни.
Підприємці їздять, щоб замовити недорогу, але гарну й досить якісну тканину в Туреччині, Кореї та Китаї...
Весільний шлейф як рятувальне коло
Утім, щоб поношена річ мала новий вигляд, найчастіше достатньо її просто добре почистити або відреставрувати. З іншого боку, сьогодні основна маса одягу (особливо на ринках, від незрозумілих виробників) продається без будь-якої символіки про засоби її прання чи хімічного чищення. За словами працівників хімчисток, до них постійно звертаються люди з безнадійно зіпсованими речами, які постраждали від невмілого поводження. Найчастіше ці речі уже неможливо відновити...
— Останнім часом у місті закрилося багато хімчисток, — коментує приймальниця білоцерківської хімчистки «Майстриня». — Традиція чистити речі професійно, з допомогою фахівців, чомусь відмирає. І першими закрилися всі ці незрозумілі хімчистки, які позиціювали себе як «швейцарські», «французькі» тощо. Ціни за їхні послуги були непомірно високі. Наприклад, почистити чоловіче пальто коштувало 600—800 гривень...
Навіть ми точно не знаємо, що стоїть за цими назвами, можливо — імпортні засоби для чищення? Наприклад, наша хімчистка, хоча й не позиціює себе як закордонна, працює тільки з німецькими препаратами та барвниками. Суха чистка зимового чи демісезонного пальто коштує в нас від 110 до 130 гривень.
Фарбування жіночого шкіряного пальта середньої довжини — 300—400 гривень. Крім того, ми міняємо підкладку, реставруємо хутро, пропонуємо реставрацію шкіри з наших матеріалів. Намагаємося знайти свою «нішу» в цьому місті, наприклад чистити весільні сукні, які неможливо випрати вдома, — сьогодні це складні конструкції з мережив, шлейфу тощо.
У роботі хімчисток найяскравіше проявилася нова тенденція розвитку сфери побутових послуг — мережеве обслуговування. Сьогодні багато хімчисток працюють за принципом «десятки приймальних пунктів із малими послугами та один великий комбінат». Надто дорого утримувати великі площі й оснащувати їх складним обладнанням...
Орендуємо землю під взуття
Зате у шевців кожен сам за себе, практично всі вони — ПП. Крім металевого кіоску, який потрібно придбати, майстер повинен платити й за оренду землі, на якій стоїть ця мала споруда.
— Під час фінансової кризи роботи помітно додалося, — розповідає Олександр, майстер із ремонту взуття в Білій Церкві. — Несуть у ремонт як дороге, так і дешеве, приблизно 50 на 50%. Зробити набійку на каблук коштує близько 20 гривень, на всю підошву — від 50 до 70 гривень. І хоча наші клієнти різного статку, намагаюся ремонтувати з допомогою якісних матеріалів, благо цього добра нині величезний вибір. Потрібно боротися за клієнта, у моїх інтересах, щоб замовник прийшов ще не один раз.
До 2000 року в нашому місті працювало багато нелегальних шевців, практично без жодних документів. Тепер усю цю сферу впорядкували, примусили всіх платити податки та орендну плату за землю.
Взуття, мабуть, найдорожча деталь гардеробу, тому її зношують до дір. Навіть купивши на ринку найдешевшу пару туфель — за 150—200 гривень, її вигідно віднести у разі чого в майстерню, якщо вона, звісно, підлягає ремонту.
Утім, кожен може озброїтися калькулятором і вирішити для себе в кожному конкретному випадку: обновляти стару річ чи купувати нову? Представники ж сфери послуг кровно зацікавлені, аби їхні потенційні клієнти купували якісне, недешеве взуття та одяг від перевірених виробників. Тоді річ служитиме роками, оновлюючись і набуваючи нового життя...