Олег Яценко |
«Революція, про яку так довго говорили більшовики, здійснилася». Новим керівником Держкомзв’язку призначений Олег Яценко, широковідомий у вузьких колах як «племінник Президента». На перший погляд це призначення має забезпечувати спадкоємність управління в галузі телекомунікацій: Олег Володимирович — давній соратник Станіслава Довгого по «Топаз-Інформу», по Інституту досліджень навколишнього середовища, по адміністрації Президента. Проте це лише на перший погляд. Насправді в Яценка багато в чому «свій бізнес». А в спільних проектах ще невідомо, хто кому був більше потрібний: Довгий Яценку або Яценко Довгому. Тому питання, чи збережуться можливості для управління ДКЗІ і підконтрольним йому «Укртелекомом» «командою Довгого», залишається відкритим.
Вірогідно встановити міру кревності Олега Яценка і Леоніда Кучми складно. За одними даними, насправді він племінник не Леоніда Даниловича, а Людмили Миколаївни (або її брата Юрія Туманова). Принаймні з «жіночою половиною» сім’ї Президента Яценко начебто в чудових стосунках. За іншими даними, батько Яценка був одним з найкращих друзів Президента ще по КБ «Південне». Хоч би як там було, до кабінету глави держави він вхожий, і «вирішувати питання» у ньому може. Схоже, для всіх підприємств, до складу керівництва яких входив, Олег Володимирович слугував чимось на кшталт солідного «даху». Залишаючись при цьому в тіні. «Дахом» був він свого часу і для «Топаз-Інформу», а пізніше став особисто для Станіслава Довгого. Подейкують, саме Яценко показав Довгому дорогу в «головний кабінет країни», і останній цією дорогою досить часто користувався. Доходило до того, що дехто всерйоз вважав «племінником (дружини) Президента»... Довгого. Можливо, призначенням Яценка на посаду голови ДКЗІ глава держави вирішив виправити помилку цього «деякого»?
Перейдемо, власне, до біографії. Народився Олег Яценко 1961 року в гарному військовому місті Каспійську. У 1984-му закінчив радіофак Дніпропетровського університету. Наступні дванадцять років життя працював у ВО «Південне» старшим інженером КБ «Південне», а потім провідним інженером заводу «Південмаш». За деякими даними, курирував закупівлі електронно-обчислювальної техніки для підприємства. З 1996-го по 1997-й — заступник гендиректора НВО «Топаз-Інформ» (де працював разом із Станіславом Довгим і нинішнім керівником «Укртелекому» Сергієм Січкаренком). З 1997 по 2000 роки — заступник директора Київського заводу радіоапаратури (очолюваного нардепом Тарасом Довгим — братом Станіслава). При цьому керує компанією «Топаз-Електронікс», яка в цехах Київського радіозаводу здійснювала ліцензійне складання побутової техніки торговельних марок Sanyo і Philips з імпортних комплектуючих.
Водночас у 1998—2000 роках Яценко є позаштатним радником адміністрації Президента. З 2000 року — голова правління АКБ «Народний». У вересні 2000 року на восьмому з’їзді Партії зелених України обраний заступником голови партії з питань зв’язку з державними установами і громадськими організаціями (як розшифровували це формулювання політологи — «заступником з адмінресурсу»). З лютого 2001-го — керівник відділення прикладних розробок Українського інституту досліджень навколишнього середовища і ресурсів при РНБО. Вже у грудні того ж року за інститутську діяльність був нагороджений Державною премією. З жовтня 2002-го — голова спостережної ради «Укргазбанку».
Трохи про особистий бізнес. За деякими даними, Олег Яценко, а також ТОВ «Юстас» (дніпропетровська будівельна фірма, де він також значився співзасновником і гендиректором) були засновниками ЗАТ «Дніпро-Прогрес», що займається вирощуванням зернових культур на полях колгоспу «Прогрес» у селі Нікольське-на-Дніпрі Солонянського району Дніпропетровської області. Яценко ж був співзасновником ЗАТ «Легенда» у Віті-Поштовій Київської області, що спеціалізується на виробництві напоїв, а також співзасновником ЗАТ «Торговий дім «Етанол» на Петрівці в Києві, діяльність якого полягає в «виробництві продуктів органічного синтезу». Отже, в його руках — увесь ланцюжок «зерновиробник — цукровиробник — спиртовиробник — виробник безалкогольних напоїв», що є фактично замкнутим циклом найрентабельнішого в Україні виробництва — лікеро-горілчаного.
Найцікавіший вид діяльності Олега Володимировича був пов’язаний з низкою підприємств, до назви яких входило слово «технології»: «Українські технології», «Нові мікротехнології» тощо. Вони надавали «посередницькі послуги в галузях транспорту, ЖКГ, побутового обслуговування, освіти, культури, охорони здоров’я і науки». Насправді фірми займалися торгівлею «нематеріальними активами» — патентами та іншими формами авторського права. Бізнес досить вигідний, тому що куплений за невеликі гроші або самостійно зареєстрований патент можна оцінити у вельми велику суму у разі продажу його зацікавленій особі (фізичній або юридичній), або при внесенні його до статутного фонду підприємства. Подальшим розвитком цього бізнесу може бути виведення коштів підприємства з обороту: одна фірма купує в іншої патент, інша «ділиться» із першою виручкою.
Як це відбувалося — описано, приміром, у запиті депутатів минулого скликання Г.Омельченка, А.Єрмака і В.Шишкіна, надісланого 17 грудня 2001 року на ім’я генерального прокурора М.Потебенька, голови ДПАУ М.Азарова і голови СБУ В.Радченка.
Отже, за часів СРСР УкрНДІГаз одержав патент на якийсь винахід, що називався «Способи вібраційного контролю машин». 1997 року УкрНДІГаз (на той час уже дочірнє підприємство АТ «Укргазпром») перереєстрував цей патент у Держпатенті України під №16384. 17 квітня 1998 року право власності на винахід було безоплатно передане ТОВ «Нові мікротехнології» (президент Олександр Немчин). Для порівняння: надалі експертна оцінка вартості патенту склала 32 млн. 409 тис. 288 грн. 9 червня 1998 року ТОВ «Нові мікротехнології» уклало договір про безоплатну передачу прав власності на винахід групі приватних осіб, серед яких — тодішній президент «Нафтогазу України» Ігор Бакай, директор УкрНДІГазу Ілля Фік, президент ТОВ «Нові мікротехнології» Олександр Немчин, низка високопоставлених чиновників, чиї імена не називатимемо всує (самі вони в курсі; кому цікаво, легко знайде їх у тексті запиту в Інтернеті; один з них, до того ж, загинув при загадкових обставинах), а також ціла група менш відомих осіб, у тому числі й Олег Яценко.
Пізніше всі вони заснували ТОВ «Нові наукомісткі технології». Статутний капітал ТОВ — 160 тис. грн. Найбільша частка, за даними депутатського запиту, у «не згадуваного всує» відомого політика (26%), по 15% — у Бакая, покійного держчиновника і Яценка. 1 липня 1998 року фізичні особи — власники патенту і ТОВ «Нові наукомісткі технології» уклали договір про передачу права власності на винахід від фізичних осіб ТОВ «ННТ». А 12 серпня 1998-го ТОВ «ННТ» укладає договір із НАК «Нафтогаз України» про надання «Нафтогазу» права на використання винаходу за патентом №16384. За це національна акціонерна компанія повинна сплатити «ННТ» (а фактично групі приватних осіб — власників цього ТОВ) 180 млн. 31 тис. 624 грн. Отже, на думку депутатів — авторів запиту, під час описаної вище комбінації право на використання патенту №16384, що належить підприємствам ТЕКу, було безоплатно передане приватним особам і через чотири місяці продано ними ж через посередницькі фірми підприємствам того ж ТЕКу за 180 млн. грн.
У цьому зв’язку треба зазначити два моменти. По-перше, в усіх подібних комбінаціях Яценко відігравав не головну роль, а був, швидше, «групою прикриття». По-друге, добуті в такий спосіб мільйони навряд чи призначалися в кишені вищезгаданих осіб — наближався 1999-й, і кожна копійка була на рахунку...
Трохи про банківську (не плутати з Банковою) частину бізнесу нового керівника Держкомзв’язку. «Народний банк» — невеликий дніпропетровський регіональний банк, і «спостерігати» за ним був поставлений «дніпропетровець» Олег Яценко. У 2002 році він був поглинутий Укргазбанком, колись афільованою структурою «Нафтогазу України». Яценко очолив спостережну раду банку замість обраного народним депутатом Олега Салміна. Як бачимо, із «Нафтогазом» зв’язки давні. Навіть одним із засновників банку було ТОВ «Новітні газові технології» із уже згаданої «технологічної» обойми.
Тепер спробуємо «накласти» бізнес-інтереси Олега Яценка на існуючий у галузі розклад і спрогнозувати, які зміни відбудуться на телекомунікаційному ринку з його приходом.
Свого часу «ДТ» висловлювало думку, що Державний комітет зв’язку та інформатизації повинен очолити представник одного з телекомунікаційних операторів — він би краще за інших розумів проблеми розвитку цього ринку. І от Держкомзв’язку очолив бізнесмен. Правда, не зв’язківець, але з вельми різноманітною діловою біографією. Він має досвід виробничої діяльності (колгоспи, спиртозаводи і «Топаз-Електронікс»), фінансової (АКБ «Народний» і Укргазбанк), а також діяльності із, так скажімо, коригування напряму бюджетних фінансових потоків («Українські технології», Інститут досліджень навколишнього середовища). А головне — член «сім’ї». При керівництві галуззю, а фактично — передпродажному управлінні держмонополістом «Укртелекомом» це може виявитися набагато цінніше, ніж чисто ринковий досвід керівника одного з операторів.
Які ж найближчі і віддаленіші перспективи «телекомівських» справ? Відразу після призначення Олега Яценка експерти не могли прийти до єдиної думки: чи буде забезпечена ця спадкоємність, як при призначенні рік тому Миколи Гончара, або «нова мітла» местиме по-новому? Ходять чутки, що незабаром буде переглянуто команди заступників — як у Держкомзв’язку, так і в «Укртелекомі». Причому низку заступників Гончара називають кандидатурами в «укртелекомівські» заступники (нібито одним із них може виявитися і сам Микола Гончар). Одним із членів команди Яценка мала намір стати керівник «Кримтелу» Марина Поваляєва, відома своїми судовими непорозуміннями з «Укртелекомом». Як і раніше, претендує на місце заступника голови ДКЗІ Леонід Нетудихата. Питання, що зможе зробити він для галузі в оточенні «не зовсім своєї» команди, залишається відкритим, але Нетудихата, мабуть, сподівається очолити Національну комісію регулювання зв’язку, що організується в найближчій перспективі.
Ну і, нарешті, очікуються перестановки в Спостережній раді «Укртелекому». Звідти повинні прибрати членів-сумісників, а також, можливо, змінити його голову. Кримінальна справа за фактом неперерахування «Укртелекомом» до держбюджету виручки від продажу частки в UMC, як вважають, саме і була інструментом тиску під час розподілу посад другого рівня.
Стосовно власне телекомунікаційного ринку... Сьогодні важко сказати, буде операторам легше домовитися з новим куратором або складніше. І чи буде винятком «Київстар», з яким у Яценка майже родинні зв’язки (є інформація, що одне з перших рішень, прийнятих Сергієм Січкаренком на посаді керівника «Укртелекому», стосувалося видачі цьому мобільному оператору додаткових сполучних ліній з «телекомівською» мережею). Поки очевидно, що новий голова ДКЗІ цілеспрямовано готуватиме «Укртелеком» до приватизації. І ще грунтовніше і жорсткіше буде «ставити» його на ринку.