На засіданні у середу Кабінет міністрів України затвердив нову редакцію Концепції розвитку телекомунікацій в Україні до 2010 року. Хоча журналістам про це повідомив виконуючий обов’язки міністра транспорту і зв’язку Віктор Бондар, номер і текст відповідного розпорядження на офіційному сайті Кабміну поки що не з’явилися. Концепція містить багато потрібних і своєчасних положень про розвиток телекомунікаційної галузі в країні. Якщо хоча б частину з них буде реалізовано, на нас чекає світле цифрове майбутнє на рівні розвинених країн. Проте є підстави думати, що вийде усе як завжди.
Нова концепція декларує випереджальний, прискорений характер розвитку вітчизняної телекомунікаційної галузі, спрямованого на подолання відставання від розвинених країн. Якщо за рівнем проникнення мобільного зв’язку Україна наближається до них, то за розвитком ринку інтернет-доступу, а головне, за забезпеченням населення інтерактивними телекомунікаційними послугами ми відстаємо катастрофічно. Концепція також ставить завдання розвитку телекомунікаційних мереж з урахуванням їхньої майбутньої інтеграції в національну багатооператорську мережу наступного покоління (NGN). На науково-технічні розробки в галузі NGN-технологій навіть пропонується витратити якісь кошти.
Проте NGN, як і розвиток мереж мобільного зв’язку третього покоління, також передбачений Концепцією, поки що звучить, як казка. Найреальнішим завданням з поставлених у документі виглядає введення у найближчі чотири роки в дію 2,15 млн. абонентських номерів фіксованої частини телефонної мережі загального користування. Вкотре ставиться завдання «ліквідації черги на встановлення телефону». Вказується і сума, яку держава має на це витратити, — «майже п’ять мільярдів гривень». Або 2000 гривень за номер, хоча, за ідеєю, з часом вартість номера повинна знижуватися. Паралельно пропонується зменшити частку аналогового устаткування на телекомунікаційних мережах (чиїх, не уточнюється, але воно залишилося лише в «Укртелекому» і КРРТ) до 40%. Хоча логічно було б, з огляду на політику прискорення, прагнути взагалі позбутися його.
У затвердженій концепції ставиться завдання забезпечення телекомунікаційними послугами сільської місцевості, а також важкодоступних і депресивних районів. У сільській місцевості передбачається встановити понад 400 тис. номерів. Об’єкти телефонізації — навчальні і медичні заклади, клуби, бібліотеки, громадські приймальні. Причому телефонізувати їх пропонується без залучення бюджетних коштів. У населених пунктах, де живе понад 50 осіб, пропонується встановлювати «пункти колективного доступу» до загальнодоступних телефонних послуг. Маються на увазі універсальні таксофони, або переговорні пункти. Концепція визначає «час підльоту» до найближчого засобу комунікацій для жителів таких населених пунктів (без транспортних засобів) не більше 30 хвилин. Усього в рамках цієї програми пропонується закупити 25 тис. таксофонів за 650 млн. гривень (26 тис. грн. на один таксофон!). Населені пункти з більш як 500 жителями планується оснащувати пунктами колективного доступу в Інтернет на базі поштових відділень або інших об’єктів соціальної інфраструктури.
Концепція передбачає також введення в дію компенсаційного механізму для операторів недержавної форми власності, які виконують роботи із забезпечення населення загальнодоступними послугами.
В аналізованому документі пропонується «завершити розвиток рухомої частини телефонної мережі загального користування другого покоління» (що мається на увазі — досягнення ринком насичення, припинення операторами інвестицій у ці технології або щось інше — не зрозуміло) і почати масове розгортання рухомих мереж третього покоління. Мета — вихід України на рівень розвитку таких систем у провідних країнах. Правда, якщо вже справді ставити завдання «наздогнати і перегнати», є сенс зосередитися на технологіях рухомого зв’язку четвертого покоління, котрі саме й мають вписуватися в концепцію NGN. Однак, схоже, 3G нам не оминути: виробникам устаткування потрібно якось «відбити» витрати на розробку цієї технології, попит на яку у світі продовжує залишатися досить низьким.
Пропускну здатність транспортних мультисервісних мереж планується збільшити більш як утричі. Розрахунки «чому не вчетверо» не наводяться, але передбачається, що триразове збільшення місткості дасть змогу забезпечити постійно зростаючі потреби операторів і провайдерів телекомунікацій, а також відомчих телекомунікаційних мереж. А от справді вузьким місцем є не транспортні мережі, а кінцеві мережі доступу, «остання миля». Місткість таких мереж пропонується за чотири роки збільшити в 710 разів. Мережі доступу кінцевих користувачів будуть мультимегабітними, що має дати їм доступ до необмеженої кількості інформаційних послуг. Пропонується стимулювати розвиток відомчих мереж, а також будинкових мереж. До двох мільйонів планується збільшити кількість абонентів телевізійних кабельних мереж (30% домашніх господарств), які також автоматично одержують доступ і до мереж інформаційних. Головним критерієм доступності Інтернету визначено конкурентоспроможну ціну.
У Концепцію потрапило і положення про необхідність створення Національної системи супутникового зв’язку, що дасть змогу Україні заощаджувати кошти, які витрачаються зараз на оренду систем іноземних. Звичайно, з урахуванням світових ринкових реалій у цьому сегменті телекомунікаційного ринку орендувати зарубіжні супутникові канали виходить дешевше, ніж створювати свої, але український супутник — питання національного престижу і заробітку всіх учасників процесу його створення, запуску й експлуатації.
Що стосується розвитку мережі Інтернет загалом, то в Концепції вкотре заявлено про державну підтримку цієї благої справи. Зокрема, про стимулювання надання сучасних інтернет-послуг — медичних, освітніх, наукових, культурних та ін. Конкретні заходи для збільшення обсягу, кількості і якості українських інтернет-ресурсів не пропонуються: напевно, буде ринок — виростуть самі. Зате звертається увага на необхідність державного врегулювання діяльності з адміністрування і користування іменами в українському сегменті Інтернету.
У Концепції нарешті звернули увагу на якість телекомунікаційних послуг. Щоправда, у досить загальних словах. Йдеться про створення нової системи показників розвитку телекомунікаційного ринку. Замість кількісних характеристик введених в експлуатацію потужностей пропонується використовувати показники ступеня забезпечення користувачів загальнодоступними послугами, а також враховувати характеристики якості телекомунікаційних послуг. Ставиться завдання імплементувати в Україні міжнародні стандарти якості ISO, рекомендації Міжнародного союзу електрозв’язку тощо. Планується впровадити диференціацію послуг зв’язку за якістю з установленням різних тарифів на них.
Головним запитанням реалізації всіх цих далекосяжних планів є сакраментальне «де взяти гроші?». У документі сказано, що фінансування має здійснюватися як із бюджету, так і шляхом залучення інвестицій. Природно, у нашій країні надій більше на останнє. Проте інвестори звертатимуть увагу на перспективи повернення своїх вкладень у телекомунікаційний сектор економіки України. А перспективи ці, у свою чергу, залежать від зростання доходів від телекомунікацій, збільшення частки цієї галузі у ВВП країни. Сьогодні в Україні доходи від послуг зв’язку (27,4 млрд. грн. 2005 року) становлять близько 6,4% від ВВП країни (424,7 млрд. грн.), що цілком на рівні розвинених країн (Італія — 4,1%, США — 8,8%). Однак самими телекомунікаціями ситий не будеш, і будь-яка економічна чи політична криза, у результаті якої доходи населення і підприємств різко знизяться, призведе також і до зниження темпів припливу інвестицій у галузь.