Нещодавно віце-прем’єр-міністр Андрій Клюєв у присутності численних представників ЗМІ представив нову програму Кабінету міністрів України «Телефон у кожний дім». Віце-прем’єр-міністр зазначив, що для реалізації цієї програми при «Укртелекомі» буде створено окремий підрозділ, який у разі приватизації «Укртелекому» залишиться в державній власності.
Невідомо, наскільки реальні передвиборні прожекти «регіоналів», але те, що в державній власності багато чого може не виявитися, — факт незаперечний.
Зокрема, експерти телекомунікаційної галузі останнім часом вказують на низку спроб приватних комерційних структур захопити телефонні мережі, що належать «Укртелекому». Такі спроби було зафіксовано в Києві, Сімферополі й Запоріжжі. І якщо в двох перших випадках «Укртелеком» вистояв, то в славнозвісному місті козацької слави державним телекомунікаційникам ще доведеться обстоювати своє законне право на телефонні мережі.
Схема, яку найчастіше називають «рейдерською», досить проста. Спочатку міськрада оформляє право комунальної власності на телефонні мережі. Потім передає їх в оренду «правильній» приватній фірмі. Далі — простіше не буває. Ця комерційна структура як новий «власник» телефонної мережі під загрозою застосування різноманітних адміністративних заходів починає вимагати від «Укртелекому» укладання договору оренди на ці мережі й, відповідно, сплати рентних платежів.
Але про все по черзі.
Формально закріплене...
Міну вповільненої дії в Запоріжжі було закладено ще в далекому 2004 році, коли місцева міська рада ухвалила рішення про оформлення права комунальної власності на телефонні мережі.
Мотивація Запорізького міськвиконкому наївна й проста: мовляв, телефонна мережа в місті будувалася за рахунок міста, і вона належить до житлового фонду.
Проте такі аргументи не витримують жодної критики.
Річ у тім, що всі телефонні мережі будувалися в 60—80-х роках минулого століття. Тоді жодної комунальної власності не було, а все майно, зокрема й кошти, належали державі. Звідси очевидний висновок: якщо в ті роки не було жодної комунальної власності (тобто власності, яка належить місту), а була лише державна, то й будівництво мереж не могло здійснюватися «за рахунок міста». Отже, всі телефонні мережі будувалися державним коштом. Висновок очевидний, але не для Запорізької міської ради.
Що стосується віднесення телефонних мереж до житлового фонду, то це можна було б сприйняти як жарт, якби такі заяви не виходили від такого шановного органу. Цікаво, а доменні печі «Запоріжсталі», які свого часу також будувалися «за рахунок міста», тепер теж можна віднести до житлового фонду й визнати комунальною власністю? Жарт! А от рішення прокуратури міста щодо порушення міськвиконкомом інтересів держави в частині права власності — цілком реальний документ. І, щоб не бути обвинуваченими в упередженості, прокурорські працівники внесли в це рішення пункт про необхідність вирішення «телефонного» конфлікту в судовому порядку.
Далі, відповідно до рішення тієї ж міськради, на світ з’явився новий документ — про передачу в оренду комерційній структурі телефонних мереж терміном на десять років для надання послуг зв’язку. Менш як через місяць у рішення міськради вносяться зміни, відповідно до яких список об’єктів, переданих в оренду приватному підприємству, було значно розширено. Ну й у результаті — фінальна частина операції: приватник звертається до «Укртелекому» з вимогою суборенди в принципі власних же, укртелекомівських, мереж.
Право як воно є...
Отже, всі телефонні мережі, побудовані за радянських часів, перебували в державній власності та, цілком логічно, були передані державним підприємствам зв’язку, а не якимось там комунальним. Проте ви можете запитати, яким же чином у комунальній власності перебувають об’єкти, побудовані в минулі часи. Усе дуже просто, якщо, звичайно, діяти за законом.
Правові відносини в сфері поділу державної й комунальної власності було врегульовано двома основними нормативними актами — постановою Кабінету міністрів №311 від 5 листопада 1991 року «Про розподіл державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» і Законом України №147/98-ВР від 3 березня 1998 року «Про передачу об’єктів права державної і комунальної власності».
Постанова Кабміну 1991 року встановлювала повний перелік об’єктів, які можуть перебувати в комунальній власності. До об’єктів комунальної власності в сфері зв’язку було віднесено тільки магазини й кіоски «Союздруку». Отже, всі підприємства зв’язку й обслуговувана ними інфраструктура (ті ж телефонні мережі) є державною власністю і не підлягають відчуженню на підставі рішень органів місцевої влади. Більш того, при створенні 1999 року ВАТ «Укртелеком» держава передала всі телефонні мережі до його статутного фонду, що відповідно до законодавства означає придбання «Укртелекомом» права власності на них.
Таким чином, будь-які дії щодо телефонних мереж підприємства не тільки є спробою відчуження його майна, а й напряму впливають на розмір статутного фонду ВАТ «Укртелеком». Але про це трохи пізніше.
…і право на саботаж
Як відомо, судові позови щодо рейдерських атак можуть тривати роками. А от питання фінансової стабільності, інвестиційної привабливості «Укртелекому» напередодні приватизації та його котирування на фондовому ринку — це питання значно актуальніше й потребує негайного вирішення.
Зазначимо, що у власності держави перебувають 93% акцій статутного фонду ВАТ «Укртелеком».
Необгрунтовані витрати, пов’язані з такою «суборендою», природно знижують прибутки «Укртелекому», а отже, й зменшують суму дивідендів, які належать державі за акціями ВАТ, не кажучи вже про податки, які сплачує «Укртелеком» як один із найбільших платників податків. Не варто також забувати, що орендарі навряд чи стануть розвивати мережі, і цей найважливіший процес теж опиниться під загрозою.
На думку експертів галузі, якщо і в інших регіональних підрозділах компанії справи підуть так, як у Запоріжжі, а державні органи негайно не відреагують на, у буквальному значенні слова, розтягування державних активів, то, схоже, до наступної дати приватизації «Укртелекому» держава може недорахуватися певних сум від продажу свого найважливішого активу.
Довідка
ВАТ «Укртелеком» займає 78,5% ринку послуг фіксованої телефонії, обслуговує понад 9,8 млн. абонентів. 2006 року дохід від діяльності компанії становив майже 7,9 млрд. грн. проти 6,6 млрд. грн. 2005-го. Водночас чистий прибуток «Укртелекому» становив 513,4 млн. грн. проти 519,1 млн. грн. роком раніше. Статутний капітал компанії — 4,681 млрд. грн.