Українська економіка зобов'язана орієнтуватися не на експлуатацію багатих природних ресурсів і дешеву робочу силу, а на конвергенцію американської та європейської економічних моделей.
Останнє передбачає, з одного боку, "штатівські" високу підприємницьку активність, жорстку конкуренцію та орієнтацію на нововведення, інновації (з максимальною концентрацією та максимізацією додаткової вартості), а з другого боку, - проєвропейські: незначні розходження в рівні заробітної плати голів фірм і службовців, скорочення майнової нерівності через розподіл національного доходу, активне втручання держави в процес ціноутворення, високу регулювальну роль держави та її втручання в процес нагромадження капіталу.
У другій сотні
Видання Business Insider склало рейтинг 29 найбагатших країн світу на основі опублікованих даних МВФ. Найбагатшою країною світу названо Катар з ВВП на душу населення в поточних цінах у розмірі 128,7 тис. дол. США. У ТОП-5 рейтингу найбагатших країн також потрапили Спеціальний адміністративний район Макао - 122,49 тис. дол., Люксембург - 110,87 тис., Сінгапур - 98,07 тис., Ірландія - 79,92 тис. дол. США зайняли 12-те місце з 62,15 тис. дол. ВВП на душу населення.
За станом на 2018 рік валовий внутрішній продукт України на душу населення становить 2,82 тис. дол., країн, що розвиваються, - 5,49 тис., середній по світу - 11,73 тис., розвинених країн - 48,97 тис. дол. За версією МВФ, 2017 року в загальносвітовому списку наша країна перебувала на 128-му місці - між Гондурасом і Лаосом.
Більш точним показником ВВП на душу населення вважається показник, розрахований за паритетом купівельної спроможності. ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності враховує різницю курсу валют і цін.
Станом на 2018 рік ВВП України на душу населення за паритетом купівельної спроможності становить 9,21 тис. дол., країн, що розвиваються, - 12,51 тис., розвинених країн - 51,42 тис. дол.
За версією МВФ, 2017 року в загальносвітовому списку Україна за паритетом купівельної спроможності перебувала на 114-му місці - між Бутаном і Марокко.
Обидва списки, звичайно, досить умовні, оскільки, найшвидше, не повною мірою відбивають реальну картину й складені без урахування тіньового сектора, "сірих" і "чорних" доларів.
Також не враховано точну кількість населення, яке реально проживає в країні на цей момент. Крім того, при аналізі рівня бідності також необхідно враховувати й перерозподіл національного доходу.
Від 17 до 410 дол. і назад...
Через стрибок долара та знецінення гривні наша країна й опинилася в "лідерах" рейтингу найдешевших для життя, що означає низький рівень доходів населення.
Україна посіла третє місце в списку найдешевших країн світу та перше місце в ньому серед європейських країн, про це йдеться в дослідженні The Cost of Living Around the World 2018. Якщо порівнювати вартість базових послуг і товарів в Україні та країнах Європи, то майже скрізь вартість життя на 150% вища, ніж у нашій країні.
Однак статистична дешевизна життя в країні досить оманлива, якщо зважити, що середні доходи в європейських країнах у три (Польща) і навіть у десять (Франція) разів перевищують середньоукраїнські.
Інтернет-користувачі оцінили значення середньої зарплати в Україні за останні 26 років. Цифри, звичайно ж, не зовсім точні, оскільки взяті середні річні значення, без урахування щомісячних коливань курсу долара.
Отже, стартувавши з 17 дол. на місяць 1992 року, 2004-го усереднена зарплата вперше перевищила "сотку" і досягла 111 дол., 2008-го українці "допрацювалися" до 342 дол., після девальвації національної валюти з "п'ятірки" до "вісімки" уже 2009-го зарплата понизилася на сотню й становила близько 245 дол. США.
З 2009-го до 2013 року доларовий заробіток середнього українця "поважчав" відразу на 150 дол. і до кінця 2013-го становив 410 дол. США. У наступні роки середня зарплата коливалася від 192 дол. США 2016-го до 320 дол. до листопада 2018 р.
Йдеться, звичайно, не про зарплати та премії державних топ-чиновників, які саме в останні роки стали просто зашкалювати, іноді перевищуючи доходи багатьох успішних європейських бізнесменів, чиновників і політиків. Але в Європі такі доходи "топів" виправдані тим, що їхні підлеглі, їхня команда, та й просто громадяни європейських країн отримують порівнянні зарплати. В Україні ж середня та "топ"-зарплати непорівнянні.
З огляду на зростання цін і тарифів в останні роки, Україна, за оцінками МВФ, стала найбіднішою країною Європи, яку випередила навіть Молдова.
Кілька сотень доларів США на місяць, словом, - десятка вічнозелених на день - це несосвітенно мало.
Потрібний стрибок
Консервація зарплат на рівні кількох сотень доларів на місяць упродовж багатьох років потребує якісного стрибка в економіці, реформах та інноваціях. Адже інакше країна ризикує остаточно перетворитися на головного постачальника кваліфікованої, але дешевої робочої сили для найближчих європейських країн. При цьому вольове підняття "мінімалки", не ґрунтоване на реальному зростанні продуктивності праці, цієї проблеми не розв'язує, а, швидше, загострює.
1. Саме тому першою червоною карткою в економіці країни стала економічна міграція населення в небаченому раніше масштабі. Ні, співвітчизники й раніше виїжджали підзаробити до сусідніх країн. Однак останніми роками почали розвиватися загрозливі тенденції: один рік - мінус один мільйон, саме стільки українців щорічно поповнює лави гастарбайтерів, які шукають за кордоном гідний заробіток. Це цифри, озвучені українськими чиновниками, реально кількість тих, хто залишає Батьківщину, може бути більшою.
Цю катастрофу можна було б зупинити, різко піднявши планку рівня життя в Україні. Яка ж ціна питання, принаймні спочатку?
Звичайний гастарбайтер заробляє (найчастіше нелегкою фізичною працею), наприклад, у сусідній Польщі, близько 10-15 злотих на годину. Після 250-300 годин ненормованої праці в нього виходить у переведенні на гривні від 20 до 30 тис. грн на місяць.
Додому в Україну (за мінусом проживання, харчування й філіжанки кави в неділю) виходить привезти в середньому близько 700 дол. на місяць.
З огляду на те, що в Україні робочий місяць передбачає близько 160 годин (тобто практично удвічі менше, ніж доводиться трудитися за кордоном), значно менш відчутними є витрати на харчування (та й харчуватися не обов'язково маргарином "Кама" або аналогом польської "Мівіни"), а проживання разом з родиною не потребує додаткових витрат (до того ж спати можна нормально, а не на двох'ярусних ліжках по 20-25 чоловік у кімнаті), то приблизно на початковому етапі еквівалент у 500 дол. на місяць якщо й не припинив би повністю економічної міграції, то бодай зменшив її не менш ніж у 10 разів.
2. Другою червоною карткою для економіки країни, на жаль, стають прямі іноземні інвестиції.
На популярному фінансовому інтернет-ресурсі наводиться статистика інвестицій в Україну за останні 17 років. Скромні 700 млн дол. 2002 р. призвели згодом до вибуху економічного інтересу іноземців до нашої країни й вилилися в 4-10 щорічних мільярдів доларів у період із 2005 по 2013 роки. Дев'ять років "золотого дощу" - це, звичайно, не те, що було свого часу влито в ту саму Польщу, цифри просто непорівнянні, проте такі надходження давали країні змогу розвиватися, будувати економічні перспективи. Навіть всесвітня криза 2008 року не зруйнувала зацікавленість в інвестиціях у нашу країну.
Однак після більш-менш достойного, з урахуванням ситуації в країні, припливу іноземних інвестицій у 2015-2016 роках, на рівнях 3 і 3,3 млрд дол. відповідно, розпочався відчутний спад, який 2017 року дійшов до 2,2 млрд дол., а в першому півріччі 2018-го так і зовсім досяг чистого припливу трохи більш ніж 1 млрд дол. США. Чому так відбувається?
3. Відповідь дає третя червона картка для економіки країни, отримана за корупцію та невиправну судову систему. Інакше не заносив би МВФ до переліку умов для продовження фінансового співробітництва ці, здавалося б, суто внутрішні питання.
Ну не можуть прості держслужбовці, які "успішно" працюють, з щомісячною зарплатою 4-5 тис. гривень та додатковою "п'ятіркою" матеріальної допомоги дотепер купувати нові джипи та елітні квартири в клубних будинках центру Львова, Києва та Одеси. При цьому декларації цих держслужбовців висять у відкритому доступі в Інтернеті, й всі їх фігуранти успішно здолали закон про очищення влади. Але європейські чиновники читати аж ніяк не розучилися...
І це лише рядові виконавці корупційної системи.
4. Четвертою червоною карткою для економіки України є відсутність фінансової самодостатності. Адже без близько 10 млрд дол. переказів від гастарбайтерів і зовнішніх фінансових програм (головна з яких, безперечно, - програма від Міжнародного валютного фонду) країна може опинитися, а за словами високопоставлених чиновників, уже опинилася на межі невиконання своїх фінансових зобов'язань, тобто дефолту. Не позичені гроші і не кошти заробітчан мають утримувати фінансовий баланс в економіці країни, а доходи від інвестицій, експорту, бізнесу, а також праця мільйонів простих українців.
5. П'ятою червоною карткою є досить скромний рівень зростання ВВП. З огляду на глибину падіння та рівень бідності (за словами директора Світового банку з питань України, Білорусі та Молдови Сату Кахконена, "за межею" перебуває не менш ніж чверть населення країни), зростання ВВП просто зобов'язане бути стрибкоподібним, бодай таким, яким воно було у 2000-2004 рр., коли щорічно економіка країни приростала на 5-12%, або хоча б таким, як у 2006-2007 рр., коли середньорічне зростання становило близько 7%. Провали 2009-го, 2014-го і 2015 років зрозумілі й коментарів не потребують. Однак 2-3-відсоткові темпи зростання у 2017-2018 рр. явно недостатні та прирікають країну на десятиліття економічного відставання від усіх більш успішних європейських сусідів.
За даними Світового банку, ВВП України 2008 року майже досяг 180 млрд дол., після загальносвітової кризи вже 2009-го ВВП скоротився до трохи більш ніж 117 млрд дол., до 2013 року ВВП перевищив рекордні значення й становив понад 183 млрд дол., але вже у 2015-2016 рр. він "пішов" далеко в минуле - у 2005 рік, і становив близько 90 млрд дол. 2017-ий приніс не стрибок, а лише корекцію до трохи більш як 112 млрд дол. на рік.
Такими темпами доганяти Польщу (майже 510 млрд дол. номінального ВВП 2017 р.) можна багато десятків років... Більш точні часові рамки зазначені зовсім нещодавно директором Світового банку у справах України, Білорусі та Молдови Сату Кахконеном: "За нинішніх темпів зростання ВВП українській економіці знадобиться близько ста років, щоб наздогнати Польщу".
2018-й, на жаль, не приніс якісних змін у динаміку зростання, експерти Світового банку навіть прогнозували сповільнення зростання ВВП, якщо не будуть проведені необхідні реформи, - з раніше озвученого прогнозу в 3,5 до 3,3%.
6. Курс валют є шостою червоною карткою для економіки країни. На нашу думку, країна ще не пройшла точки неповернення до можливості ревальвації національної грошової одиниці (хоча б до значень 22-23 грн за американський долар) у разі, якщо економічна погода в країні поліпшиться, і вона повернеться до стратегії "східноєвропейського тигра" принаймні зразка 2004 року з двозначним щорічним зростанням ВВП.
Де-факто, якщо тенденції в економіці не зміняться, 2018 рік може стати останнім, коли відбулася весняно-літня ревальвація гривні. Експерти пророкують, що курс гривні може надовго "застрягти" на рівнях, досить близьких до 30 гривень за 1 дол. США, або навіть значно перевищити це значення залежно від зовнішніх, а не внутрішніх чинників, тобто від розміру, частоти та швидкості виділення країні макрофінансової допомоги ззовні.
7. Сьомою червоною карткою для економіки є борговий навіс. За розрахунками МВФ, у 2018 р. держборг країни становитиме 70,5% ВВП, наступного року - 68,8, 2020-го - 64,4, 2021-го - 60,4, 2022-го - 56,4% ВВП. Добре, якщо МВФ не помиляється, і скорочення держборгу стане сталою тенденцією з одночасним нарощуванням економічної міці, однак на цей момент і ці макрофінансові показники зависли в "червоній" зоні.
8. Ринок нерухомості - це дзеркало економіки, дзеркало добробуту населення та, відповідно, восьма умовна червона картка для економіки України. Ціни на столичне житло "відстрибнули" десь у 2005-2006 рр., а ціни на будинки та квартири в деяких, приміром, невеликих містечках Західної України так і зовсім позадкували в 1995-й, у часи, коли люди отримували зарплату по 20-30 дол. на місяць. Нижче вже просто нікуди. Тому й утворився на ринку новобудов чималенький навіс нереалізованої житлоплощі, продавати в мінус - не вихід (маржа й так у порівнянні з "жирними" роками - "приземлилася"), а знайти покупця на кожну вже побудовану квартиру - не виходить у зв'язку з мізерними доходами більшості населення.
9. Дев'ятою умовною червоною карткою для економічного потенціалу країни є ціни на товари та послуги (особливо комунальні), які хоча й нижчі за середньоєвропейські, але явно не відповідають середньому рівню доходу співвітчизників. Коли дорого - купують менше, відповідно, на мінімальних значеннях "застрягає" зростання промвиробництва. А менше зростання промвиробництва - менше можливості істотно, а не нарівні з інфляцією, підвищити зарплати.
Цінною знахідкою для держави виявилося освоєння практики жонглювання комунальними тарифами. Схоже, тут уже й податки відпочивають. Скільки скаже чиновник - стільки запишуть у квитанцію для оплати...
В економіці є таке поняття, як безумовний базовий дохід. Вікіпедія тлумачить безумовний базовий дохід як соціальну концепцію, яка передбачає регулярну виплату певної суми грошей кожному членові суспільства з боку держави або іншого інституту. Виплати здійснюються всім членам суспільства, поза залежністю від рівня доходу та без необхідності виконання роботи.
У нашій країні нещодавно також існував своєрідний безумовний базовий дохід у вигляді досить низьких цін на газ. Коли ціна встановлювалася з урахуванням народного національного надбання - газу українського видобування, тарифи були більш-менш комфортними. І в населення після оплати комуналки залишалася на руках істотна частина доходу, яку громадяни витрачали, купуючи товари й послуги. Відповідно, "крутилася" не тільки торгівля, а й промисловість, сплачувалися податки, наповнювався бюджет.
Нині ж тарифи стали головним українським "податком", який стримує купівельну та ділову активність, породжує кризу неплатежів й обмежує можливості середнього класу.
Крім того, ціни на енергоносії для юридичних осіб пішли у відрив. Зокрема ціну на газ для бізнесу нинішньої осені вже підвищено більш ніж на 50%! Ціни на електроенергію та бензин зростають перманентно. Усе це загрожує серйозним стрибком інфляції вже наступного року.
10. Десятою та, мабуть, найважливішою системною червоною карткою для економіки країни є зменшення прошарку середнього класу, "схуднення" малого та середнього бізнесу. Адже не від хорошого життя значна частина населення вплутується в сумнівні схеми з автосекондхендом на європейських номерах, а багато хто взагалі виїжджає з країни в пошуках достойних заробітків на не завжди достойну роботу. Середнього класу в Україні стає дедалі менше через зменшення чисельності населення країни, трудову міграцію та зменшення реальних доходів у зв'язку з інфляцією, особливо у зв'язку з постійним перманентним зростанням тарифів на все, що тільки можна уявити.
Із країни субсидій - у країну середнього класу
Україна була та все ще залишається однією з найбільш потенційно багатих і перспективних країн світу. Тут теоретично можна робити гроші на всьому - на корисних копалинах, на залученні фінансів та інвестицій, на нових технологіях... У найуспішніших країнах усі ці чинники працюють одночасно. Україна ж не використовує й дещиці свого потенціалу, залишаючись країною без достатніх інноваційних процесів, що (на думку експертів Інституту еволюційної економіки) призводить до "згортання" економіки, а це, у своєю чергою, є "головним чинником продовження перманентної депресії". У результаті "зберігається дуже висока ймовірність повторення валютно-фінансової кризи з падінням темпів економічного зростання та зовнішньоекономічних операцій".
Міжнародне економічне середовище нині нестабільне. Тому Україна не може сподіватися на те, що попит зовнішнього ринку витягне економіку. Аналітики IMF Group Ukraine вважають, що "падіння Доу-Джонса, погані новини з Китаю та загальна нервозність на ринках, на яку ФРС дедалі продовжує й продовжує реагувати підвищенням дисконтної ставки", можуть призвести до падіння індексу цін товарних ринків та уповільнення економічного зростання країн - основних торговельних партнерів України. Отже, негативний ефект прийде не відразу, а з відстрочкою у 2-3 місяці, і в січні-лютому наступного року ми можемо не отримати навіть звичного припливу валюти від експорту.
Саме тому сподіватися в найближчі роки ми можемо тільки на себе.
Проте фантастичний потенціал країни (який не змогли похитнути навіть десятиліття неефективного управління та нещадної корупції), колосальні працьовитість, освіченість і професіоналізм простих українців дозволяють сподіватися, що рано чи пізно славнозвісний стрибок у майбутнє однаково відбудеться. Із країни субсидій - до країни з розвиненою економікою та численним середнім класом.