Хто схилив і чому, на момент написання статті залишалося загадкою. Насторожувало й те, що документ під заголовком «Про заходи щодо введення державної монополії в сфері контролю за виробництвом та оборотом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів», підписаний Президентом 27.12.02 р., довго не був офіційно опублікований. При цьому ні зазвичай добре інформовані оператори ринку, ні їхні об’єднання, у тому числі, котрі наперед знали про підготовку указу, так і не змогли точно сказати, навіщо, власне, він знадобився. Чому під ялинку поклали документ, зліплений явно поспіхом, без належних консультацій із фахівцями-ринковиками, без юридичної шліфовки? До того ж у ньому, по-перше, проглядається дублювання чинного законодавства, а по-друге, що найбільш неприємно, допущені банальні помилки. І потім, до чого тут монополія, якщо для її реалізації знадобиться приватизація підприємств спиртової й алкогольної галузей?..
Та за всієї цієї невизначеності радіти не варто. Опублікований чи не опублікований, потрібний чи не потрібний... — це не ті запитання, які ставить сьогодні Кабмін. Він отримав завдання згори: «Ввести державну монополію...». Тепер виконуватиме — терміни по окремих заходах обмежені двома-трьома місяцями. А контроль за виконанням покладено ні більше ні менше на Раду національної безпеки й оборони (РНБО). Цілком можна розраховувати на сюрпризи — чиновники люблять це робити, особливо не розбираючись у нюансах.
Монополія на монополію
«Щоб створити єдину систему державного контролю над підприємницькою діяльністю, указом Президента було засновано Державний комітет із монополії на виробництво й оборот спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Окремою постановою Кабмін визначив граничну кількість працівників Держспецмонополії: 508 чоловік (із них 130 — центрального апарату, інші — територіальних управлінь) і витрати на їхнє утримання в сумі 664 тис. грн., у тому числі фонд оплати праці — 168 тис. грн.»
Ні, це не нова атака виконавчої влади на операторів алкогольно-тютюнового ринку. Це усього лише «новітня» історія Української держави — реалії 1998 року. Тоді автор мав честь інтерв’ювати главу новоствореного держкомітету Володимира Гончарука, котрий був упевнений: «Держмонополію слід було запроваджувати відразу після проголошення незалежності». А які плани тоді виношувалися! Окремо закон з монополії виробництва й обороту тютюнових виробів, окремо — для алкогольних напоїв, тотальна реєстрація та ліцензування підприємств, ревізія і чистка всіх реалізаторів, конкурси для експортерів і імпортерів. Впевненість у повній і остаточній перемозі над контрабандою, фальсифікатом. При цьому очікувані додаткові надходження в бюджет держави оцінювалися сотнями мільйонів євро. Не так хутко справа робиться, як казка мовиться...
Життя внесло свої корективи. «Ентузіазізм» вичерпався, і сьогодні від грізної машини Держспецмонополії залишився хіба що гвинтик у вигляді одного з департаментів ДПА — з адміністрування акцизного збору. Чи слід повторювати щось схоже тепер? Тим більше що й у тому вигляді, як це робилося 1998 року, і як пропонують реалізовувати автори президентського указу нині, усе це далеко від справжньої монополії. От якби держава набралася сміливості взяти і націоналізувати всі підприємства з виробництва хмільного і сигарет і таким чином підім’яла весь цей ринок під себе, установивши монопольні ціни, тоді було б не соромно говорити про держмонополію. А так, чого город городити, запроваджуючи «державну монополію в сфері контролю над виробництвом...». Хіба держава і так не контролює усе і вся в країні, тим більше в сфері підприємництва та бізнесу? Інша річ, якщо йдеться просто про наведення ладу та посилення контролю над виробництвом і реалізацією передусім спирту. До речі, ось тут держмонополія існувала завжди і повною мірою. І дуже дивно, що тільки зараз Кабмін указом зобов’язується затвердити порядок визначення виробників і споживачів спирту з обов’язковою їхньою реєстрацією. По-перше, тому що це не справа Президента видавати економічні укази, адже час відповідних пунктів Перехідних положень Конституції давно минув. По-друге, якщо порядку і реєстрації досі немає, то чим займалися весь цей час повноважні державні органи, наприклад та ж держспецмонополія зразка 1998 року?
Втім, не виключено, що новий порядок знадобився для «оксамитового» переділу прибуткових ринків. І точно вже, ініціатори появи документа мають намір повернути нас до планової державної економіки. Тут вам і завчасна подача заявок (за рік уперед) на придбання спирту, і повний звіт з його використання — жодних шансів на самостійний маневр. А що коли завтра держава підніме акцизи (а це процес перманентний) і виробництво скоротиться (прецеденти були) або засновники, попередньо пересварившись, надумають банкрутувати рідне підприємство, як потім відмовишся від замовленого? Зате, можете не сумніватися, витрата спирту перебуватиме під скрупульозним контролем. І не тільки спирту, і не тільки витрата. Добре що на те існує і вже діє закон «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», а в ньому — горезвісні непрямі методи визначення суми податкових зобов’язань. Отож, навряд чи варто розслаблюватися, якщо Президент доручив Кабміну доробити непрямі методи щодо виробників спиртного і сигарет. Як варіант запропоновано узаконити «стукачництво» із боку їхніх суміжників — постачальників сировини, устаткування, тари, етикеток, пробок... Можна собі уявити, що ще напридумає Кабмін за відведених на це два місяці. Втім, не факт, що чиновникам таким чином вдасться «дістати» ділків чорного ринку — до 60% алкогольного ринку досі залишається в тіні. Зате легальним учасникам кров попсують.
Чергове «маркобісся»?
Як тут не дивуватися легальним виробникам спиртних напоїв і тютюнових виробів! Адже тільки 24 жовтня 2002 року Президент власноручно підписав закон «Про внесення змін до деяких законів України про оподаткування, виробництво й оборот підакцизних товарів», яким, здавалося б, остаточно вирішилася епопея з акцизними марками, як питання знову спливає в грудневому указі. Ну гаразд, автори зобов’язують уряд поклопотатися про наскрізну нумерацію акцизних марок, хоча це питання давно вирішено в комплексі з дизайном марок, який тепер залежить від виду продукції (алкогольна чи тютюнова), її походження ( вітчизняного чи імпортного виробництва) і навіть від ємності тари. Більше того, законом однозначно визначена ціна, за якою акцизна «філателія» купується виробниками. Тисяча алкогольних марок обходиться в 25,88 грн., сигаретних — 9,12 грн.
Цифри наведені не випадково. Указ передбачає марочки, яким за мірою захисту від підробок можуть позаздрити валюти деяких країн, обов’язково підсилити голографічними захисними елементами. І не будь-якими, а виробництва столичного підприємства «Голографія». Логічно постає запитання, хто заплатить за примхи держави, якщо ціна акцизної марки вже визначена законом? У бюджеті такі гроші не передбачені. Може, голограми постачатимуть на благодійній основі? Навіть якщо так, то хто і де їх з’єднає із самою акцизною маркою?
Не уникнути проблем і з реалізацією ідеї акцизних складів, через які має здійснюватися вся оптова торгівля алкоголем. Дуже вже «зручно» возити сюди-туди високоліквідну продукцію. Відразу ж напрошується пропозиція створити для цього спеціалізоване транспортне агентство, не завадить — і експедиційно-охоронну фірму, а в ідеалі — акцизні шляхи сполучення. Все це знадобиться і для контролю переміщення продукції, придбаної для експорту, а отже, без сплати акцизного збору.
Тотальний облік остограмлених
У виконанні одного з пунктів указу можна точно не сумніватися. У ньому йдеться про вдосконалення видачі ліцензій на виробництво, оптову та роздрібну торгівлю і підвищення вимог до легальних виробників. Виходить якось навпаки: хочеш боротися з тінню — почни зі світла.
Всіх сюрпризів, які на нас чекають після конкретизації положень указу в законопроектах уряду, не передбачити. У тому, що вони будуть, можна не сумніватися. Але хочеться вірити, що хоч нам, споживачам, усе ж не доведеться брати участь у створенні «автоматизованої системи декларування... споживання підакцизних товарів». Інакше кожну випиту пляшку оковитої і викурену пачку сигарет відразу доведеться заносити в статистичну звітність. Обурливо? Але спробуй-но ухилися — контроль на РНБО.