Згідно з черговими змінами до Податкового кодексу, на платника податків упали чергові послаблення в порядку набуття статусу платника ПДВ. Тепер не потрібно заздалегідь обґрунтовувати свою наближеність до «кола достойників» через 50-відсотковий рівень операцій із платниками цього податку (та ще й в обсязі не менше 300 тис. за останні 12 місяців), не потрібно навіть вносити у статутний капітал 300 тис. грн. як заставу своєї «добропорядності» та «осілості».
Лист ДПС №3208/0/71-12/18-3117 від 12.09.2012 р. (згадується тут і далі) констатує: «не є обов’язковими для заповнення розділ 7 реєстраційної заяви платника ПДВ (форма 1-ПДВ) щодо обсягу поставки товарів/послуг іншим платникам ПДВ, а також розділи 8 і 9 щодо даних про статутний капітал (балансову вартість активів)».
Трохи раніше («Касти платників податків. Право бути платником ПДВ стало майже почесним», DT.UA) ми згадували, що суть будь-якого процесу наведення порядку в базарному натовпі завжди приблизно однакова: спочатку натовп слід прорідити і обмежити, а потім серед тих, що залишаться, починати наводити порядок. Імовірно, цим були викликані попередні «надзвичайно жорстокі» умови отримання статусу платника ПДВ. Тепер процес наведення порядку пройшов свій пік, і з’явилася можливість послабляти рамкові вимоги.
На даний момент залишилася лише маленька бюрократична формальність - вимога додавати «будь-які первинні документи обліку, що підтверджують факт поставки товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню (акт виконаних робіт, касовий чек, платіжне доручення тощо)» для обґрунтування свого прохання. Така формальна вимога, та ще й без зазначення граничної суми операції нам, хто досконало опанував технологію зв’язаних осіб, звісно ж, до снаги. Вона й затрималася тут із дивної причини: або просто формально, або щоб не допустити до реєстрації зовсім уже лежачі підприємства. Схоже, з часом «єдина національна база платників ПДВ» зможе дозволити собі реєстрацію за старою доброю «декларативною заявою».
Саме час поміркувати про те, що ж таке по суті - це право сокровенне бути «платником ПДВ»? Якщо його так урочисто проголошують, а потім так просто і без особливих попереджень відбирають. Наприклад, у разі «відсутності суб’єкта підприємницької діяльності за місцем реєстрації».
Отож уявімо собі фізичну особу на місці особи юридичної. У будинку - перевірка паспортного режиму, і у вас вилучають паспорт із тієї причини, що ви перебуваєте не за місцем своєї основної реєстрації. На всі здивовані запитання відповідають: подякуйте, що не анулювали вас взагалі як громадянина, оскільки це можна зробити тільки в судовому порядку. Але коли ви дуже наполягаєте, то можна запустити й цей процес. Ви, звісно, не наполягаєте. Зате наступного дня йдете в банк зняти депозит, і вам відповідають, що без паспорта цього аж ніяк не зробити. Потім ідете влаштовуватися на роботу - те ж саме. І, зрештою, вас таки анулюють як громадянина за «бомжування».
Чи може виступати критерієм добропорядності факт постійного особистого перебування за певною адресою? Може. При домашньому арешті. У решті випадків людство навчилося підтримувати зв’язок одне з одним і більш оперативними засобами.
Тоді який сенс послідовного бюрократичного перенесення інформаційного поля «адреса реєстрації» зі статуту підприємства у свідоцтво про реєстрацію підприємства (тепер - реєстраційну виписку), а потім - в особливе номерне свідоцтво платника ПДВ? З обов’язковим прискіпливим повторенням процедури при кожній зміні місця діяльності. З драконівськими санкціями «анулювати все» за недотримання термінів і правил.
Відповідь на цей момент невтішна: під егідою особливої «процедури адміністрування ПДВ» податкова служба створила свою власну систему дискутування з платником податків: «свідоцтво платника ПДВ» і «податкова накладна». Процедура видачі свідоцтва платника ПДВ дуже вже скидається на порядок ліцензування діяльності, а звітність за податковими накладними - на єдиний касовий апарат загальнодержавного застосування.
Погодимося з порядком, який історично склався. Однак спробуємо заглибитися в процедуру. «Засвідчена копія свідоцтва платника ПДВ має розміщуватися в усіх місцях проведення взаєморозрахунків». Тобто це ніби документ, який дозволяє переконати покупця, що сплачена ним сума податку потрапляє під загальний контроль і зрештою дістанеться державі. Тобто ця точка взаєморозрахунків легальна і підконтрольна. Тоді об’єднаймо систему видачі цих «засвідчених копій» з паралельним і не зовсім зрозумілим процесом «реєстрації відокремлених підрозділів платника податків за місцем фактичного перебування». Адже так і залишилося незрозумілим, що вважати «відокремленим підрозділом». А тут ніби простежується певна логіка: це місце, де проводяться самостійні взаєморозрахунки з контрагентами.
Таким чином, основним істотним елементом для кожної копії свідоцтва платника ПДВ стає фактична адреса місця діяльності. Натомість ми відмовляємося карати за формальну адресу реєстрації «центрального офісу». Ні, ми не відмовляємося від вимоги задекларувати, де стоїть крісло директора, стілець бухгалтера і лежить стос архівних документів. Але розглядаємо цю адресу більше як засіб взаємодії з платником податків: його запросили - він з’явився. Тобто не анулюємо його як клас за першої можливої підозри, а беремо до уваги, що в більшості випадків процес зміни «центральної адреси» може гальмуватися не так небажанням або «неправедністю» самого платника податків, як складністю бюрократичних процедур. Особливо коли має відбутися перехід із однієї адміністративної одиниці в іншу зі зміною наглядових, податкових і соціальних органів. Але чи так уже важливо при нинішній загальнонаціональній системі податкової звітності, котра з адміністративних одиниць проводитиме підсумкову комплексну перевірку?
Зате в повсякденній практиці різниця для всіх виходить істотна. Адже фактичну адресу діяльності (на кожній копії «свідоцтва») платник податків має право заявити в декларативному порядку. І так само оперативно її змінити. За аналогією з місцем реєстрації касового апарата. Коли вже так повелося, що система ПДВ стала своєрідним касовим апаратом для оптових взаємин.