Восьме березня, котре, як завжди, завершує низку свят початку року, традиційно вважається «солодким» днем — у цей час у торговельній мережі продається рекордна кількість тортів і цукерок. Відносно невисока вартість солодкого подарунка й прихильність слабкої статі до таких виробів сприяють зростанню прибутків великих і дрібних гравців кондитерського ринку.
Проте нинішнього року Жіночий день може виявитися не таким вдалим, як зазвичай: галузь, схоже, ввійшла в смугу потрясінь...
Цукрова криза липня, а потім грудня 2005-го — січня 2006-го потрясла виробників солодкої продукції. Кондитери країни давно чекали такого розвитку подій, але підвищення цін на цукор практично в півтора разу виявилося для багатьох, особливо дрібних, фірм важким випробуванням. Рівень рентабельності тих із них, хто не має доступу до власних дешевих джерел сировини, нині балансує на межі, за якою діяльність стає збитковою. Про цю тенденцію свідчать і дані Держкомстату. Виробництво кондитерської продукції із цукру в Україні, включаючи білий шоколад, за січень—грудень 2005 року знизилося на 6,4% — до 288 тис. тонн. А саме: у грудні 2005 року було виготовлено 21,4 тис. тонн кондитерських виробів, що на 21,2% менше порівняно з груднем 2004 року і на 13,7% менше, ніж у листопаді 2005-го...
Конкуренція в кремовому сегменті
«Цукрове» потрясіння — не єдина «повітряна яма», в яку провалився лайнер кондитерської галузі. Входження торговельних мереж у сегмент «кремової» продукції (більшість мережних магазинів відкрили свої кондитерські цехи) дуже вдарило по традиційних виробниках.
Наприклад, у столиці 90% тортів традиційно виготовляли фабрика ім. К. Маркса (корпорація Roshen), Київський булочно-кондитерський комбінат, хлібокомбінати №12 і 2 (входять у ВАТ «Київхліб»), кондитерська фабрика №1 і комбінат «Нивки».
Сьогодні конкуренція у цій сфері дуже загострилася: поява нових компаній і кондитерських цехів при мережних магазинах змушує старожилів солодкої продукції нарощувати потужності, розширювати асортимент і бадьоро рекламувати свої вироби.
Зазвичай у святкові дні підприємства галузі збільшують обсяги продажу у кілька разів. Звичним у цей період стало збільшення виробництва тортів за рахунок скорочення випуску інших солодощів (печива та цукерок на вагу), введення додаткової робочої зміни та скорочення асортименту тортів до кількох найпопулярніших найменувань. Не секрет, що у святкові дні київські виробники тортів не відпускають свою продукцію на периферію, оскільки ажіотажний попит у столиці покриває обсяги продажу.
Однак нині картина в столиці дещо змінилася: у продажу з’являється дедалі більше товару регіональних постачальників, наприклад, компанії «Аліса», а також продукції торговельних мереж власного виробництва. Так, асортимент тортів магазинів «Сільпо» приблизно на 80% складається з власних виробів, «Великої Кишені» — на 90%, мережі «Еко маркет» — на 50%.
Подібна ситуація склалася і на периферії — у сусідній Білій Церкві «законодавцем мод» у сегменті кремових виробів донедавна був місцевий хлібокомбінат. Ветеран галузі, який розпочав свій шлях у далекому 1938 році, ввійшов у 2003-му до ВАТ «Київхліб», що, утім, не врятувало його від загальних проблем — конкуренція в невеличких містах не менша, ніж у столиці.
Каже заступник директора з маркетингу Білоцерківського хлібокомбінату Віктор Бойко:
— До Білої Церкви ввозять велику кількість кремової та іншої кондитерської продукції з Києва, а віднедавна почали працювати місцеві виробники «Поліс» і «Маршалок», які доти випускали ковбасні вироби. Планується запуск кондитерського цеху фірми з виробництва напівфабрикатів «Дригало». Власною продукцією торгує місцева торговельна мережа магазинів «Юр’ївський», мережного магазину «Фуршет» тощо.
Розділ країни на локальні ринки
«Та головною проблемою для нас та інших виробників регіону стало розпорядження головного санітарного лікаря Київської області від 10.01.2006 року про обмеження транспортування кремової продукції (тобто такої, що швидко псується) радіусом до 30 кілометрів, — розповідає Віктор Бойко. — Це розпорядження продиктоване санітарними правилами та нормами, але воно уже вдарило по виробниках. Ми втратили свій ринок не тільки в Києві, який не потрапляє до цієї зони, а й у Черкаській, Житомирській, Вінницькій областях і на півдні Київської області, куди традиційно поставляли свою продукцію. Фактично сьогодні в нас залишилося тільки Рокитне, навіть Тараща вже не входить до «легальної» зони доставки. Натомість ми нібито здобули велику частку на місцевому ринку, де донедавна наша продукція становила близько 60%. Та місцева конкуренція і недотримання нового розпорядження деякими торговельними точками й виробниками не дають приводу для оптимізму...»
Я вирішила провести експеримент і відвідала низку магазинів Білої Церкви, де поруч із місцевою кремовою продукцією виявила торти київського виробництва, зокрема корпорації Roshen, столичної фабрики «Міріам» і деяких інших іногородніх виробників.
Вочевидь, обмеження, пов’язані з транспортуванням, найсильніше вдарять по невеличких регіональних підприємствах, оскільки важко уявити, що торговельна мережа «здасть» без бою великих операторів вітчизняної кондитерської промисловості, які приносять їй величезні прибутки.
Санітарна служба, яка захищає наше здоров’я, врешті-решт може позбавити споживача можливості купувати улюблену продукцію, а дрібних виробників — елементарної можливості виживання. Хоча важко не помітити, що торти, які перебувають в дорозі від Києва до тієї самої Білої Церкви десь близько години, практично не можуть зіпсуватися в холодну пору року, якщо вони виготовлені з якісних продуктів і не лежали на складі. У теплу пору року така продукція могла б транспортуватися в спеціальних холодильних установках.
Блиск і злидні
Сьогодні невеличкі українські кондитерські підприємства за своїм характером разюче відрізняються від гігантів промисловості. Вони мобільні, орієнтовані на певні групи клієнтів, експериментують і швидко перебудовують своє виробництво. Проте й проблем у них набагато більше.
— Ми використовуємо тільки натуральні продукти, зокрема вершкове масло, але не підвищуємо ціни на свою продукцію, оскільки на периферії покупці з низькими доходами, — повідала нам заступник директора Білоцерківського хлібокомбінату з питань якості Тамара Кравчук. — Таке ставлення до покупців тримає нас на плаву. Сьогодні торти нашого виробництва коштують 19—22 грн., а тістечка — до 1,60 грн. Вироби корпорації Roshen із натуральної сировини коштують у нашому місті 24—35 грн., а ось торти виробництва комбінату «Нивки» і фабрики «Міріам» дещо дешевші, оскільки вони використовують для кремів рослинні олії, а не вершкове масло. Потрапляють на прилавок і сумнівні кондитерські вироби. У даному разі покупців мають насторожувати неестетичне оформлення та упаковка, відсутність елементарного маркірування, дати виготовлення і терміну придатності, все це загрожує харчовим отруєнням...
Обмежені фінансові можливості роблять важким життя невеличких регіональних виробників. Борошно, що становить 70—80% рецептури кремових кондитерських виробів, подорожчало. Піднялася ціна на вершкове масло та цукор. Дрібним виробникам не по кишені використовувати різноманітні наповнювачі, наприклад, фундук або кешью вартістю 80—120 грн. за кілограм. Тому в більшості рецептур використовується арахіс (8 грн. за кілограм) або волоські горіхи (17—20 грн.).
«Полегшені» торти з желейним покриттям і фруктами менш калорійні, вони не дуже солодкі й популярні в населення, особливо в столиці. А от у регіонах їх менше через високу собівартість продуктів. Тут покупцям доводиться задовольнятися кремовими завитушками і квіточками, що створюють проблеми для фігури...
Одночасний випуск широкого асортименту кондвиробів (один лише Білоцерківський хлібокомбінат випускає близько 50 найменувань тортів) робить працю кондитерів невеликих підприємств трудомісткою. Ручне виробництво, яке ще повсюдно застосовується в регіонах, у наш час здається кам’яним століттям порівняно з технологіями столичних гігантів галузі. Вручну можна випустити за зміну 100 кілограмів, автоматизовано — 8 тисяч тонн...
У столичних лідерів кондитерської справи встановлено високоякісне обладнання, а в переоснащення фабрик постійно вкладають величезні кошти. Скорочення робочих місць внаслідок автоматизації виробництва дає можливість заощаджувати.
Кондитерські промислові гіганти працюють за європейським зразком — випускають вузький асортимент найменувань, де кожний виріб відпрацьований до дрібниць. Кожний працівник виконує певну функцію, а контроль забезпечує гарантована якість. Звичайно дизайн таких виробів стриманий, а деякі фабрики, наприклад, «Чарівниця», випускають торти європейського малюнка — гладко глазуровані з однією-двома шоколадними завитушками.
І все-таки невеликі виробники, які працюють по-старому, знаходять свою нішу. У Білій Церкві це — робота з фірмами «під замовлення». Місцеві кондитери виготовляють торти-листівки з вітаннями, написами, солодкими логотипами фірм, які підприємства міста охоче замовляють на свята.
Регіональні кондитери сподіваються, що запуск автоматизованої лінії з виробництва вафель і виготовлення шоколадних цукерок на вагу, яких так не вистачає на периферії, забезпечать підприємствам новий подих...
На вагу шукаємо вдень із свічкою
Чимало українських покупців, як і раніше, шукають продукцію «Світоча», «Карла Маркса», «України» та інших старих фабрик, які себе добре зарекомендували, не розуміючи або не бажаючи брати до уваги, що насправді це Nestle, Roshen або Kraft Foods...
Займаючи певний сегмент українського кондитерського ринку, закордонні інвестори звичайно випускають якісну, але досить дорогу продукцію. Нині на прилавках вітчизняних магазинів з’являється дедалі більше товарів преміум-класу, найчастіше цукерок у коробках.
Шоколадних цукерок на вагу високої якості, якими завжди славилися українські фабрики, стає дедалі менше, особливо в регіонах. У кондитерських магазинах — засилля такої продукції низької проби.
Наприклад, коробка цукерок «Бароко» кондитерської корпорації Roshen вагою 258 г продається в білоцерківських магазинах по 13—14 грн. (понад 50 грн./кг), а такі самі цукерки на вагу коштують 36 грн./кг. А чи потрібний у повсякденному житті дорогий подарунковий дизайн? При цьому більшість цукерок преміум-класу в торгівлі на вагу й зовсім не зустрінеш...
Водночас фахівці зазначають, що участь українських виробників у сегменті шоколадних цукерок на вагу на російському ринку стає дедалі суттєвішою. За оцінками аналітиків, у 2004 році частка українських цукерок у даному російському сегменті становила приблизно 8%.
Фахівці очікують, що найвищими темпами в Росії зростатиме продаж шоколадних цукерок на вагу. Це пов’язано зі збільшенням їхнього споживання в групах населення з відносно низькими доходами, переважно в регіонах. Саме для цього сегмента найбільш характерна присутність багатьох регіональних виробників, діяльність яких, зазвичай, обмежується рамками своїх регіонів.
Попри те, що на кондитерський ринок Росії теж прийшло багато великих іноземних інвесторів, російські кондитери зуміли об’єднатися. До холдингу «Об’єднані кондитери» входять 15 російських кондитерських фабрик. Найбільшими з них є добре відомі українцям АТ «Красный Октябрь», концерн «Бабаевский», АТ «Рот Фронт». Торік оборот холдингу становив 650 млн. дол.
Що стосується поки роз’єднаних українських кондитерів, то вони сьогодні явно не встигають насичувати ринок якісною і досить недорогою продукцією на вагу.