Нині це явище передбачає пом'якшення соціальних проблем на умовах самооплатності і включає пошук можливостей для відкриття соцпідприємств, які здатні вирішувати соціальні проблеми. Як бачимо, соціального складника чимало. Але на практиці вітчизняним соцпідприємствам доводиться балансувати, щоб утриматися на соціальних рубежах. І якщо вони розраховують на певні послаблення (адже займаються благородною справою), їхній запал швидко охолоджують: "Ви ж бізнесмени, отже, отримуєте дохід? Виходить, і питати з вас - на повну". Така картина й у стосунках із мас-медіа, звернувшись до яких по підтримку, соцпідприємства зазвичай чують: "Вам - у відділ реклами". То хто ж вони - прагматичні бізнесмени чи щедрі благодійники?
Змін потребують наші серця
Соціальне підприємництво - визнаний у світі специфічний різновид підприємництва, спрямований на створення соціальних і економічних благ. Попри свій молодий вік (у межах чверті століття), воно стало популярним нарівні з такими визнаними напрямами розвитку підприємництва як добродійність, венчурна філантропія, корпоративна соцвідповідальність. Саме за допомогою соціального підприємництва фіксуються спроби вирішити проблеми в секторах суспільства й економіки, які не охоплені державою і традиційними підприємствами і на які не звертають уваги через брак коштів, знань, навичок або через безперспективність отримати значні економічні вигоди.
На думку координатора програми Childfund Deutschland в Україні Богдана Андрощука, "соціальне підприємництво - це передусім нестандартний підхід, інновація і відповідальність за суспільство й окремих його представників. Але для того щоб людина могла взяти на себе відповідальність, могла стати рушієм і індикатором поліпшень і суспільних змін, треба створити для неї умови й простір. Тому соціальне підприємництво потребує ефективної ідеології, адвокації, уваги мас-медіа, позитивних прикладів, критичного підходу й відкритості для суспільства".
В Україні це явище поетапно пережило всі "хвороби росту". 1991 року ухвалили Закон "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ст. 14 якого дає можливість організаціям, що представляють людей з особливими потребами, створювати госппідприємства. 2004 року "Мережа громадянської дії в Україні (USAN) за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) реалізувала проект "Соціальне підприємництво в Україні". Відтоді словосполучення "соціальне підприємництво" ввійшло до вітчизняного лексикону, і тільки за наступні три роки програма USAN підтримала грантами близько трьох десятків проектів створення соцпідприємств у нашій країні.
2010 року з ініціативи Британської ради в Україні було створено консорціум "Сприяння розвитку соціального підприємництва в Україні". У наступні три роки він підтримав створення чотирьох ресурсних центрів розвитку соціального підприємництва в таких містах як Київ, Донецьк, Сокаль, Сімферополь.
Знаковим для розвитку соцпідприємництва в Україні став 2013 рік, а показовим - перший Всеукраїнський форум соціальних підприємців. У ньому взяли участь сто осіб, з яких… лише чверть реально представляла соціальні підприємства. Добра половина - громадські організації, решта - донорські, освітні, наукові й держструктури. Але маховик було запущено. 2015 року Western NIS Enterprise Fund (США) відкрив програму соцінвестування, метою якої стало надання фінансових ресурсів для розвитку соцпідприємств у вигляді кредитів від 5 до 10% річних через комерційні банки в Україні.
Актуальність проблеми соцпідприємництва підтвердило саме життя. У зв'язку з воєнними діями на Сході України з'явилися нові вразливі групи населення: внутрішньо переміщені особи й учасники бойових дій, які потребують допомоги в побуті й пошуку робочих місць. Багато міжнародних донорських організацій створило спеціальні програми для такої категорії людей для того, щоб вони відкрили свої підприємства, що стало підтримкою розвитку вітчизняних соцпідприємств.
Усе не даремно
Білоцерківське навчально-виробниче підприємство товариства сліпих на Київщині не зовсім типове соцпідприємство. З 1933 року тут виготовляли чорнило й синьку, а з кінця 60-х минулого століття почали виробляти низьковольтну електротехпродукцію. У часи СРСР виготовляли сигнальну арматуру й електродеталі. Але в перші роки незалежності країни виробництво різко впало, і, щоб поліпшити фінансовий стан, тут пішли на зміну пріоритетів - виготовлення товарів широкого вжитку і їх реалізацію на міжнародному ринку машино- і ліфтобудівної галузей. Головна проблема - обмежений ринок збуту в Україні.
Утім, підприємство взяло курс на пошук замовлень, розробку й виготовлення електротехнічної продукції та її збут. А ще на підтримку й реабілітацію людей із проблемами зору, інвалідністю. Білоцерківське НВП УТОС понад вісім десятиліть відоме своїми заходами щодо соціально-трудової, медичної та професійної реабілітації інвалідів - громадян України, які не можуть конкурувати на ринку праці.
А підприємець Андрій Івчатов завершив кар'єру в страхуванні й продав будинок, щоб разом із дружиною допомагати дітям із порушеннями опорно-рухового апарата й аутичними розладами. Він - співзасновник фітнес-центру для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату "Самотужка" і фітнес-центру Fit4kid. "Самотужка" - бізнес мій і моєї дружини Тані, - розповів Андрій. - Нам довелося міняти свою діяльність. Вирішили створити бізнес, заснований на навичках дружини, це - реабілітація дітей із порушеннями опорно-рухового апарату. Вона займалася акробатикою, працювала в цирку, вчилася в університеті фізвиховання, в Китаї вчилася працювати з дітьми з ДЦП. Коли їй запропонували займатися з такою дитиною, у неї вийшло, і ми почали обговорювати, як зробити бізнес".
Подружжя розуміло, що реабілітація має кілька складників: фізичний, соціальний, психологічний і медикаментозний. А вони працювали тільки з фізичним, тому придумали робити її у форматі фітнесу-центру. Адже дітям з порушеннями опорно-рухового апарату фізкультура і масаж потрібні постійно, отже, треба створити умови. Наймали молодь для проведення занять в ігровій формі, тому що тренування може бути важким. Також вирішили робити невеличкі центри, наближені до комфортного фітнесу-центру. Потрібна була реклама - вони надрукували флаєри і роздавали їх біля спецшкіл. Перший клієнт прийшов саме так і привів знайомих - сарафанне радіо спрацювало.
Як соцскладник ми надали послугу лікувальної фізкультури в ігровій формі, причому якісну, доступну й регулярну. До того ж змогли за рахунок своєї бізнес-моделі зробити низьку ціну - батьки платять разово. І ще тут дають роботу пенсіонерам, людям з інвалідністю. Подружжя зрозуміло, що все не даремно, коли щотижня приходили на заняття по дві-три нові людини. У квітні 2017 року вирішили відкрити другу точку. На місяць у них займаються понад 300 дітей - з аутичним розладом, м'язовою недостатністю і захворюваннями, що впливають на фізичну активність. А 2018 року відкрили фітнес-центр для дітей Fit4Kid. За словами організаторів, соцбізнес не може бути великим, частіше - середній або малий, тому доводиться бути і директором, і головним адміністратором, вирішувати багато питань. Але це приклад дітям і мотивація. Плюс подяка батьків дітей.
Хто як уміє
Міжнародні організації, які працюють в Україні, стимулюють попит на соцпідприємництво, яке зарекомендувало себе як дієвий механізм вирішення соціальних проблем за кордоном. Такий процес майже за півтора десятка років сформував в Україні пропозиції в різних напрямках. Однак проаналізувавши наявні приклади соціального підприємництва, не можна не помітити істотних проблем, що гальмують його розвиток.
Серед головних - усе те ж таки горезвісне "радянське минуле", що сформувало впевненість у тому, що держава подбає про всіх. Як наслідок - споживацьке ставлення і байдужість до всього, що не стосується кожного особисто.
Різне розуміння соцпідприємництва, відсутність виразного позначення цього явища у вітчизняному законодавстві змушує більшість представників бізнесу, громадських інститутів пропагувати власне розуміння цього явища хто як уміє. Є приклади, коли підприємства працюють, за рахунок власних доходів вирішують усі соціальні проблеми в громадах, але зовсім не ідентифікують себе як соціальні. А поруч із ними - підприємства, які добре розрекламували себе саме як соціальні, але аж ніяк не відповідають усім критеріям такого бізнесу.
Тим часом, на думку президента фонду "Східна Європа" Віктора Ляха, "соціальне підприємництво - чудова можливість заробляти і робити внесок у розвиток суспільства. Звичайно, ефективне управління підприємством - це наука, яка потребує постійної роботи над собою. Соціальне підприємництво, як і звичайний бізнес, теж керується певними правилами й законами, і для його успішного провадження потрібно володіти конкретними знаннями й навичками".
Але ж не боги горщики ліплять. Тому дедалі частіше в Україні з'являються незвичайні підприємства: "Кранчі з любов'ю" в Чернівцях - джерело здорового харчування - створюють молоді люди з інвалідністю; "Особлива подорож" у Києві - світ екскурсій для родин, які виховують дітей з інвалідністю; "При ділі" у Київській області - робочі місця для осіб з інвалідністю у сфері вирощування екологічно чистої та органічної продукції; "Буківничка" у Львові, де, купуючи книжку, незаможні діти отримують другу в подарунок; Klein у Рівному - логопедична студія, яка працює для радості спілкування всіх дітей; "Безглютенове життя" в Одесі - для тих, хто дотримується безглютенової дієти; сімейний клуб "Долоні" у Кривому Розі - для психологічної реабілітації сімей.
Прикладів соціального підприємництва дедалі більшає. Хіба ці й інші такі самі ентузіасти не заслуговують на підтримку?