За чим можна щиро пожалкувати, згадуючи радянські часи, то це за тодішніми таксі. Зеленоокі світлі «Волги» з копійчаним таксометром багатьом сьогодні навівають щемливі спогади про «безколесну» юність і три тополі на Плющисі. Однак усе змінюється. Сьогодні маємо сотню таксі на одного потенційного пасажира, але пасажиру від того краще не стало.
Президент — найкращий друг таксистів
Грузнучи у розплавленому асфальті, забиті по самі люки маршрутки стоянку просто ігнорували. За годину марного очікування мікроавтобуса на Садгору, один з міських мікрорайонів, уже можна було б пролетіти півдороги до Борисполя. Щоправда, поруч нерухомо завмерла різноколірна вервечка таксі. Але не так шкода було «десятки», яку власники авто правили за не таку вже й далеку дорогу, як стримував принцип: з якої нагоди мушу оплачувати поїздку за себе і за того хлопця? Таксистам, бач, проблематично знайти у Садгорі клієнта на зворотний шлях. Але принципом довелося поступитися.
Машин виявилося штук сім-вісім на будь-який смак. Орієнтуватися, втім, краще було не на марку авто, а на зовнішність водія: коли в житті випаде подібна нагода отак вільно обирати чоловіка, ще й з уже заведеним мотором? Однак які можуть бути критерії вибору таксиста? Головне, аби довіз. Тому вибір традиційно припав на першого.
Олег, так він відрекомендувався, туманно уявляв собі, куди треба їхати за вказаною адресою, але твердо пообіцяв: доїдемо. Таксує вже зо три роки, відтоді як подав у відставку. Сидіти в армії не було жодного сенсу — ні зарплати, ні кар’єри. Оформився приватним підприємцем, сплачує податок у 40 гривень на місяць і працює. Тільки на себе — ніякого «даху» не має, ніхто не чіпляється. Раніше, коли працював з рацією, щодня віддавав обумовлену суму готівкою телефонній службі виклику таксі, яка йому продавала інформацію про клієнта. Працювати інколи доводиться по 12 годин на добу. Важко, але ще важче годинами простоювати на дорозі, вичікуючи пасажира.
Пасажири ввічливі, хоча щомиті доводиться бути насторожі: хто знає, хто там сяде. Розплатитися за послугу, ще й дати «зверху» — для чернівчан звичайна річ. А ось колеги із сусіднього Кам’янця-Подільського розповідають, що в них мало не кожна третя-четверта поїздка виявляється холостою і важко говорити про порядність із тими, хто звик тримати «пальці віялом». Гроші заробляє нормальні — гріх скаржитися. Особливо високий прибуток на Новий рік та коли у місті зупиняються тролейбуси. А це трапляється з двох причин: відсутність струму і приїзд президента. Тому вельмишановні президент країни і начальник обласного обленерго — найкращі друзі чернівецьких таксистів. Зменшують заробіток теж дві причини: розбиті дороги (доводиться постійно витрачатися на ремонт авто) і «кукурузники».
— Це хто?
— Такі ж, як і я, приватники, але без будь-якого дозволу на підприємницьку діяльність. У місті таких «бігає» десь тисяча машин. Та що вдієш — якось же треба людям виживати. Тому ми, «законники», з цим миримося.
Не кожен «мерс» — таксі, не кожен мер — господар
Змиритися, звісно, можна з усім. Але навіщо при цьому свідомо наражати себе на велику небезпеку? Бо хто такий, по суті, «кукурузник»? Той, хто надає послугу, бере за неї гроші, але абсолютно ні за що не відповідає: ні за якість послуги, ні за безпеку свого клієнта. Автомобільні ж перевезення — це завжди небезпека. Зменшити її до мінімуму можна лише одним — належною організацією бізнесу, коли б до нього і близько не допускалися принаймні несправні машини й нетверезі водії. Клієнт регулювати такі питання, як багато хто вважає, не може і не повинен. Спробуй дізнатися, що з тим «кукурузником», який нікому не звітує і якого ніхто не контролює. Не будеш же щоразу, сідаючи в машину, запитувати у таксиста, чи є в нього дозвіл на таксування і чи він добре сьогодні почувається. Про таку дрібничку, як сплата податків, говорити не будемо, є на те відповідні ограни. І якщо у Чернівцях понад тисячу нелегальних таксі, то це означає, що тим органам такий стан справ на ринку автомобільних послуг працювати не заважає.
Передбачається, що усі питання безпечних перевезень вирішені задовго до того, як таксист виїхав на велику дорогу. Пересічні громадяни в цьому цілковито переконані, заклично махаючи рукою автомобілю з шашечками або замовляючи його через тризначний телефонний номер так званої служби таксі. Їм і в страшному сні не могло б наснитися, що насправді коїться на чернівецьких дорогах.
Правила гри у цій досить прибутковій сфері, згідно із Законом України «Про автомобільний транспорт», встановлює місцевий орган самоврядування. Стаття 50 цього закону так і гласить: організацію перевезень пасажирів та їхнього багажу на таксі в межах території населеного пункту або пунктом відправлення яких є цей населений пункт здійснює виконавчий орган сільської, селищної, міської рад. Він встановлює потрібні маршрути, визначає необхідну на них кількість машин, проводить тендери, аби таксувати найкращі, а не кому заманеться. Одне слово — слідкує за порядком, наведення якого покладає і вимагає від нього територіальна громада. Але щоб не було в цьому питанні свавілля (мало що надумає собі цей виконавчий орган!), той-таки закон визначає, хто саме має право таксувати: «Перевізником пасажирів та їх багажу на таксі є суб’єкт підприємницької діяльності, який, відповідно до законодавства та одержаної ліцензії, надає послугу за договором такого перевезення».
Ще якось можна заплющити очі і вдавати, що залишилася непоміченою вимога закону, відповідно до якої, таксі вважається не просто автомобіль, призначений для перевезення пасажирів в індивідуальному порядку, а тільки такий, що обладнаний таксометром. Сьогодні з тими таксометрами біда. Старі радянські вибивали на лічильнику рублі і їх довелося зняти, а нові — ні механічні, ні електронні — не витримують, як кажуть досвідчені таксисти, ніякої критики. До того ж ціна захмарна — 300 доларів за таксометр може собі дозволити не кожен. Але що стосується іншої умови таксомоторних перевезень — обов’язкової на те ліцензії, то тут не може бути жодних компромісів. Адже ліцензія — не просто папірець, а важливий документ, який визначає кваліфікаційні, технічні, організаційні та інші вимоги до роботи таксі. Це є гарантія того, що справною машиною, яка пройшла належним чином усі перевірки, керує фахівець своєї справи, який знаходиться у чесних і прозорих взаєминах з державою і пасажиром. Але комусь, з усього видно, дуже не хочеться, щоб ті взаємини були чесними і прозорими.
Колись ліцензії видавалися галузевими відомствами, і кожне встановлювало свій порядок. Років три тому запрацювала єдина дозвільна система, і всі напрями та види діяльності, на які треба мати офіційний документ, у тому числі й на автомобільному транспорті загального користування, було об’єднано в одному Законі «Про ліцензування». Не минуло, як співається у популярній пісні, й півроку, аж раптом, незрозуміло з яких причин, у законодавчому полі відбулися зміни і такий важливий та масштабний вид послуг пасажирських перевезень, як таксі, випав із загальної системи видачі ліцензій. Ні, їх ніхто не скасував. Але так і не було обумовлено, хто ж саме має це робити. На сьогодні жоден нормативно-правовий акт не врегульовує питання ліцензування таксомоторних перевезень, де в обігу постійно крутяться суми, причому готівкою, із запаморочливою кількістю нулів. Суми, які ніким не оподатковуються, оскільки податки сплачує лише той, хто працює офіційно, з чого держава, яка постійно скаржиться на нестачу бюджетних коштів, має колосальні втрати.
Хтось на високому державному рівні лобіював штучне створення ліцензійної анархії для таксистів. Навіть з цього невеличкого прикладу лише по одному виду діяльності — таксі — зрозуміло, що труднощі так званого реформування народногосподарчого комплексу країни далеко не завжди об’єктивні, як те намагаються представити поважні посадовці. Це почасти зумисні кроки на рівні Кабміну і Верховної Ради, через які й проходять подібні законодавчі зміни. Хоч з моменту їх прийняття уже минуло більше двох років, ліцензійні умови провадження послуг на таксі досі не розроблено. Ну, не встигли, — розводять руками чиновники Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, який і повинен вирішувати такі проблеми (найперше, втім, не повинен допускати їх виникнення). Прогалинами у законодавстві (можливо, для того й створеними) одразу, як годиться, скористалися підприємливі люди. Зокрема в Чернівцях (як і в багатьох інших містах країни — де більше, де менше) це вилилось у те, що вулиці загатила численна кількість автомобілів, власники яких називають себе таксистами, насправді не маючи до того бізнесу законної причетності. Сьогодні в місті, як повідомили у відділі транспорту департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради, 1700 таксі, у яких є дозвіл на підприємницьку діяльність, тобто вони зареєстровані у податковій. І, за приблизними підрахунками (справжнього стану справ ніхто не знає), понад 1000 «кукурузників». Причому кількість таксомоторів продовжує хаотично зростати, і впорядкувати цей процес нікому. Вважайте, три тисячі таксі на 240 тисяч жителів, що у 100 разів перевищує розумну квоту, давно визначену цивілізованим світом і нещодавно затверджену у нас Всеукраїнською асоціацією перевізників після узгодження з Міністерством транспорту. А вона передбачає — одне таксі на тисячу городян.
Минулого року департамент житлово-комунального господарства намагався було рішенням міської ради затвердити «Положення про організацію перевезень пасажирів у м.Чернівці», користуючись своїми законними обов’язками і правами налагоджувати на належному рівні транспортне обслуговування у місті, анархія якого загрожує не тільки комфортному, а й безпечному проживанню в Чернівцях. Хто б ви думали найбільше критикував цей документ, через що його прийняття стало неможливим? Представники Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва у Чернівецькій області. Чим вони мотивували цю свою принципову позицію (хоча загалом Положення визнали необхідним)? Тим, що цей документ, який, зокрема, передбачає встановлення квоти на кількість таксі, утискує інтереси підприємців, які, за Законом «Про підприємництво», мають право без обмежень (!) приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Королівський бізнес
З огляду на, можна сказати, свідомо створені прорахунки у законодавчій базі і подарований таксистам єдиний податок, який дозволяє їм цілком законно приховувати прибуток, бізнес із перевезень на таксі воістину є королівським. Мало того, що практично вся виручка осідає в кишенях тих, хто його тримає. Які там пенсійні, страхові й інші державні фонди! Він ще й абсолютно безконтрольний. Притягнути до адміністративної і навіть кримінальної відповідальності таксиста можна, як те передбачає закон, саме за відсутність ліцензії, але, оскільки питання з її видачею не впорядковано, будь-яка відповідальність автоматично знімається. Найбільше від того потерпають, зрозуміло, пасажири, але до них, схоже, нема нікому діла.
Послати клієнта на три цифри
Єдиною службою з таксомоторних перевезень, яка справді гарантує безпеку і комфорт своїм пасажирам, є колишній державний таксопарк, що сьогодні перетворився на відкрите акціонерне товариство і ледь виживає в умовах нерівної конкурентної боротьби. На відміну від приватників, це товариство вимушене сплачувати всі податки за повною програмою, залежно від прибутку. Але саме їхній клієнт може бути впевненим, що сяде у справне авто з тверезим таксистом. Перш ніж випустити машину на трасу, її перевіряють, як і у старі добрі часи, механіки, а водія — лікарі. З’явилися останнім часом у Чернівцях і кілька потужних, принаймні гарно розрекламованих, приватних фірм, які, здаючи в оренду придбані кількома грошовитими чернівчанами нові авто, розвозять пасажирів, навіть із таксометром. Але якість їхніх послуг також важко проконтролювати — кому з пасажирів як пощастить. Усі решта телефонні служби з тризначними номерами, за якими можна викликати машину, заробляють гроші буквально з повітря, «перепродуючи» клієнта, який їм довірливо зателефонував, якомусь приватному таксистові, можливо й «кукурузнику», про якого вони, як правило, мало що знають.
— У жодній цивілізованій країні немає такого безладдя з таксі, як у нас, і всілякі спроби впорядкувати цей бізнес залишаються безрезультатними, — каже начальник Чернівецького обласного автотранспортного управління Олександр Соломко. — В усіх країнах влада не тільки вимагає наявності дозволу на таксомоторні перевезення, а й суворо обумовлює навіть марку та колір машини. Нам хоча б дати лад законодавчому супроводу цього виду підприємницької діяльності. Але це станеться тільки тоді, коли на високому державному рівні зрозуміють нарешті всю важливість проблеми.