Погодьтеся, від самого слова «сертифікація» віє нудьгою і цвіллю. Ще в минулі роки «сертифікація» та споріднена з нею «стандартизація» були мало не символами поневолення середнього обивателя і нерідко ставали об’єктами критики й сатири. Ми крізь сльози висміювали «стандартні» квартири, «стандартні» костюми, «стандартних» громадян. І чи не ця стандартність стала родзинкою радянського фільму Ельдара Рязанова «З легкою парою»?
Однак не слід розуміти все спрощено. Чи не стандарт допомагає знайти гайку, яка відповідає певному болту, а лампочці вкручуватися в патрон нашої настільної лампи? Хоч як крути, а все в нашому житті стандартизовано, а потім і сертифіковано, інакше кажучи — приведене у відповідність до призначених функцій. Коли б не це — у нашому техногенному суспільстві досить швидко настав би хаос.
Все сказане особливо актуальне стосовно транспорту, особливо транспорту авіаційного. Тим більш незрозуміле непорозуміння, що виникло між департаментом авіаційного транспорту Мінтрансу й авіакомпанією «Українські середземноморські авіалінії» і навіть вихлюпнулося в засоби масової інформації. Коротко його суть у тому, що авіакомпанія мала намір узяти в лізинг два літаки Airbus А-320 для постійної експлуатації під опізнавальними знаками України, а ось департамент відмовляється видати льотну ліцензію. Що, втім, дуже здивувало й засмутило авіаперевізника, аргументація якого була, на перший погляд, досить переконливою: мовляв, літаки цієї марки літають по всьому світу не один рік, то яка ще сертифікація знадобилася авіачиновникам із Мінтрансу? Не інакше як намагаються відпрацювати свій хліб. Тим більше, продовжують власники «Середземноморських авіаліній», сотні лізингових літаків без ніякої сертифікації літають під українськими прапорами, і нічого...
Тут важко щось заперечити: справді, ще недавно існувала практика випускати на лінії несертифіковані авіалайнери відомих світових фірм. Щоправда, такі випадки були поодинокими, але все ж були. Причому Україна як авіаційна держава (а такою вона є за двома ознаками: експлуатація авіапарку і, що ще важливіше, — виробництво власних літаків), відповідно до Чиказької конвенції з авіаційного транспорту, несе повну відповідальність за всі інциденти з повітряними суднами, які літають під її прапорами. У тому числі й матеріальну. У такому разі кожна держава повинна бути впевненою в машинах, за які їй доведеться, на випадок чого, відповідати. А таку впевненість може дати лише сертифікація, тобто адаптація літака до умов експлуатації. Але головне, звісно, — справжня безпека польотів, що до певної міри також гарантує сертифікація. Інакше не уникнути трагедій.
Скажімо, ще багатьом у пам’ятку безглузда аварія, до речі, теж Airbus А-310, під Мєждурєченськом, коли разом з екіпажем і всіма пасажирами розбився цілком справний літак. Причиною катастрофи послужила безтурботність і прямо-таки злочинна халатність пілотів, які допустили до штурвала дитину. Скажете, при чому тут сертифікація? У нашому випадку цю саму сертифікацію провели суто формально, а тому прогледіли маленьку деталь, яка стала згодом фатальною. Коли хлопчикові дали «погратися» літаком, той летів на автопілоті. Хаотично маніпулюючи важелями керування, малюк випадково відтворив дії, які знімають автопілот. Льотчики ж цього не помітили, а коли літак ввійшов у плоский штопор, виправити щось уже було неможливо. Причина ж одна — під час сертифікаційних досліджень не встановили, що в цій моделі немає сигналізації відключення автопілота, інакше кажучи — не було «захисту від дурня».
Не менш показовий, хоч і не настільки трагічний випадок стався у Свердловську, коли Boeing-757 при заході на посадку втратив візок шасі. Але хто, скажіть, міг тоді припускати, що «у нас» і «в них» абсолютно різні вимоги до якості злітно-посадкових смуг, як і до поняття «рівна»? Boeing теж не був сертифікований, тобто адаптований до конкретних умов російських аеродромів.
Як свідчить світова практика, сама сертифікація — процес не менш трудомісткий і відповідальний, ніж, власне, конструювання літака. Інколи витрати на сертифікацію як самої машини в цілому, так і її комплектуючих становлять майже третину всіх витрат на випуск літака у світ. Це повною мірою стосується і сертифікації вже давно діючих моделей для експлуатації в іншій країні. Сертифікація містить у собі цілий комплекс робіт і досліджень транспортного засобу з метою адаптації до конкретних умов. Це й відповідність класів аеропортів, і наявність інженерно-технічного персоналу, що обслуговує літак на стоянці, і навчання льотного складу роботи саме на таких марках літаків. У ході сертифікаційних робіт перевіряється і враховується все, буквально до дрібниць. Адже цілком реальна ситуація, що в аеропорту приписки не виявиться колодок під колеса потрібного розміру чи конфігурації або рознімання на кабелях енергопостачання, які з’єднують літак із наземним комплексом, не відповідатимуть гніздам у самій машині. А це означає, що літак буде надовго прикутий до бетону аеродрому і замість прибутку принесе власникам самі збитки. Не менш важливо, щоб, скажімо, навігаційні системи літака і наземного комплексу «розуміли» одне одного, інакше лайнер просто не потрапить на посадкову смугу. А це вже безпосередньо гарантує безпеку польотів.
Інколи сертифікація підносить несподівані сюрпризи самим розробникам. Так сталося при входженні «Боїнгів» на транспортний ринок України. Сертифікаційні роботи розпочалися 1996 року і тривали досить довго (як правило, вони затягуються із шести місяців до кількох років). Під час цих робіт у конструкції було виявлено окремі дефекти, які компанія-виробник усунула в заводських умовах. І, слід визнати, в остаточному підсумку була дуже вдячна нашим чиновникам, котрі виявили педантичність.
Що ж до конфлікту, з якого ми почали, то він у повному обсязі поза правовим полем, хоч перевізник і погрожував міжнародним скандалом, натякаючи, що справа перейшла у площину політичну. Нещодавно в Україні прийнято нові правила використання повітряного простору й експлуатації авіаційної техніки. Це означає, що нарешті в небі над нашими головами буде наведено лад. І кількість пасажирів, які злетіли, строго відповідатиме кількості тих, хто приземлився. Що, зізнайтеся, найважливіше.