Засвоїти назву «Федеральна служба з нагляду у сфері захисту прав споживачів і благополуччя людини», і навіть її коротшу версію — Росспоживнагляд, під силу далеко не кожному іноземному журналістові. Проте в останні кілька місяців вона дедалі частіше з’являється на сторінках закордонної преси. У середині зими — завдяки «героїчній» боротьбі з продукцією української м’ясо-молочної промисловості, а з початку квітня — у зв’язку з забороною на ввезення до Росії грузинських і молдавських вин. І тоді, і тепер основною темою обговорення є політична складова таких рішень. І, судячи з рішучості Кишинева, а особливо – Тбілісі, відповідальність за такі демарші також буде потрібна політична.
Звісно, з огляду на те, що в Росії лише за минулий рік внаслідок отруєння неякісними (найчастіше – сфальсифікованими) алкогольними напоями загинуло 36 тисяч чоловік, потреба ухвалення досить жорстких заходів очевидна. Ось тільки рішення Геннадія Онищенка, керівника Росспоживнагляду, який забороняє пропуск на територію Росії вина і виноматеріалів із Грузії та Молдови, а також наказує прибрати цю продукцію з прилавків магазинів, аргументується не боротьбою з фальсифікатом, а наявністю у вині... пестицидів та важких металів. При цьому з наданням відповідних висновків санітарно-епідеміологічних «спецслужб» російська сторона не дуже квапиться.
Збитки, яких на цей час зазнали Грузія й Молдова, обчислюються десятками мільйонів доларів. Для обох країн торгівля вином і виноматеріалами – одна з найважливіших статей експорту, причому на частку Росії припадає 70—80 відсотків від усього її обсягу. З іншого боку, грузинські й молдовські вина займають близько 30 відсотків російського ринку, а 50 відсотків російського вина виготовляється з використанням молдовських виноматеріалів. У російських торгових закладах нині налічується понад 200 мільйонів пляшок, які підлягають вилученню, а на кордоні зупинено 600 вагонів із винною продукцією. Внаслідок чого збитки російських компаній вже оцінюються у 600—700 млн. дол., і це не враховуючи того факту, що в Грузії, наприклад, практично не залишилося виноробних компаній без участі російського капіталу.
Проте, як стверджують аналітики, російське керівництво вирішило, навіть попри таку високу ціну, використовувати «винний важіль» для тиску на Грузію й Молдову. У першому випадку — як «додатковий» аргумент на російсько-грузинських переговорах зі вступу Росії до СОТ, а в другому — для «корекції» молдовської позиції у придністровському конфлікті. Проте стратегію використання цього важеля вибрано, очевидно, не зовсім адекватну. Обидві країни сповнені рішучості до кінця обстоювати як свої економічні інтереси, так і міжнародний імідж. Для цього, зокрема, планується звернення в Московський арбітражний суд із вимогою відшкодування матеріальних збитків і визнання факту ущемлення іміджу грузинського, зокрема, вина. Зразки грузинських вин уже відправлено на експертизу до Великобританії, Німеччини та Швейцарії. А грузинським виноробам надано відстрочку на сплату податків на три місяці, протягом яких вони мають знайти нові ринки збуту для своєї продукції.
Той факт, що найбільшу активність у розв’язанні проблеми, що виникла, виявляє саме Грузія, цілком зрозумілий. Причому навіть без урахування стабільного погіршення загального клімату російсько-грузинських відносин, яке спостерігається після революції троянд. Боротьбі з виробництвом фальсифікату грузинських вин на своїй території Тбілісі торік приділив максимум уваги й домігся значного прогресу. Як повідомляє The New York Times, відтепер грузинські виноробні виготовляють вино виключно із сировини, супроводжуваної спеціальним паспортом, у якому вказуються точне місце «прописки» й «рік народження» навіть найменшої партії винограду. Усі ці паспорти дуже старанно відстежуються на загальнодержавному рівні. І виходить, що з винограду сорту «Мукузані» може бути вироблено щонайбільше 1,4 мільйона пляшок на рік. Тоді як у Росії щорічно продається 10 мільйонів вина з такою етикеткою.