Не випадково про це, уже котрий рік поспіль, за кожної нагоди говорить, наприклад, Асоціація "Українські імпортери побутової електроніки". При цьому бізнес наполягає: а) держава просто зобов'язана боротися з контрабандою, яка вбиває конкуренцію і виробництво в Україні, б) а якщо вона непереможна, то зробити її невигідною. От і 4 березня представницький форум "Відповідальний діалог бізнесу та політиків", організатором якого стала Національна бізнес-коаліція, що об'єднала 73 бізнес-асоціації і 35 тисяч підприємств, включив до Топ-10 пріоритетів бізнесу детінізацію і, зокрема, запровадження єдиного податкового електронного документа для контролю ланцюжка поставок ризикових категорій товарів. А що у відповідь робить держава? Вона починає чергову кампанію боротьби із заниженням митної вартості при розмитненні імпорту і запроваджує драконівські індикативні ціни для… законослухняних платників.
Намальовані податки
Краще б держава не виявляла січневої ініціативи, яка лише погіршила невигідне становище легальних імпортерів перед контрабандистами, які чомусь, попри задекларовані обіцянки Державної фіскальної служби (ДФС), безперешкодно продовжували везти імпорт, причому за незмінною ціною. Зате для відповідальних платників податків ДФС не просто дістала в січні 2019 року припорошені пилом таблиці з індикативними цінами - вона підправила в ній цифри, та так, що останні стали в рази вищими за реальні контрактні.
Фактично роботу "білих" імпортерів було паралізовано. Їх поставили перед фактом необхідності переплачувати ПДВ і мито із цих намальованих цифр. Ну, або як альтернатива - терпіти додаткові збитки, розмитнюючи ввезений товар на тимчасове зберігання і втягуючись у судові спори з податковою за повернення переплачених коштів у надії на ст. 55 Митного кодексу України (МКУ).
Після такого "осучаснення" індикативних цін типовими стали випадки, коли компанія, яка давно займається зовнішньоекономічною діяльністю і стабільно працює зі своїм іноземним контрагентом, з повним набором документів на руках на імпорт товару потрапляє в ситуацію, коли її вантаж затримують на митниці. Подача додаткових документів, які підтверджують ціну товару, і навіть надання висновку незалежної експертизи про вартість товару проблеми розмитнення теж не вирішують. Митникам це банально не потрібно, бо для них будь-які ціни, нижчі від індикативних, "не відповідають дійсності". А хочеш завезти товар - плати більше. Усім зрозуміло, апетит держбюджету напередодні президентських виборів посилюється…
Звісно, мало кому хотілося переплачувати. Принаймні спочатку. Не захотіло миритися з перспективою переплачувати ПДВ за ввезений товар (замість очікуваних 24 тис. грн сплатити в держбюджет 43 тис. грн) і ТОВ "Поталь". Про це редакції надав інформацію керівник салонів дитячих меблів "Теремок" Сергій Маєрович, замовники якого з нетерпінням чекали імпортних поставок компанії "Поталь" із сусідньої Білорусі.
Ціна потроюється
Суть справи про лютневе розмитнення вантажу ТОВ "Поталь" коротко викладено в листі директора компанії до заступника голови ДФС Віктора Кривицького.
ТОВ "Поталь" з 2018 року є представником білоруської меблевої фабрики "Інволюкс" на території України. Остання поставка з "Інволюкс" на адресу ТОВ "Поталь" здійснювалася в грудні 2018 року на умовах 100-відсоткової передоплати. І в лютому 2019-го було виконано відвантаження меблів на аналогічних умовах передоплати. 13 лютого на митному посту "Столичний" у Києві інспектор оглянув імпортовані меблі, після чого документи було передано на погодження ціни до відділу тарифів ДФС України. 18 лютого імпортерові озвучили словесну відповідь, "що відділ тарифів піднімає індикативні ціни на меблі… Підняття індикатива ДФС ініціює в 3 (три) рази, і, відповідно, для проходження вантажу пропонується сплатити в бюджет у пропорційному розмірі (утричі)". При цьому всі документи, що підтверджують ціну товару, компанія-імпортер надала: рахунки проформи, банківський свіфт про оплату, сертифікат походження, міжнародну товарно-транспортну накладну.
Ось так познайомився вже досвідчений імпортер з новим порядком розмитнення в тісній взаємодії з відділом тарифів ДФС, який контролює відповідність цін декларування. Усе виявилося просто: якщо суб'єкт сам не підняв вартості в декларації, то останню заблокують - відповідно, оформлення вантажу унеможливлюється.
У результаті керівництво компанії, вантаж якої застряг на митниці, гарячково думало, як йому вчинити: опиратися чи платити? Чому гарячково? По-перше, на товар чекали споживачі, у цьому конкретному випадку йшлося про набори дитячих меблів, які везли під замовлення з погодженою датою поставки. По-друге, простій на митниці спричиняв щодобові додаткові втрати: зберігання вантажу і простій транспорту. По-третє, є ж іще валютний контроль. Адже гроші відправили передоплатою і протягом 90 днів зобов'язані ввезти вантаж. Інакше штраф.
Імпортер не погоджувався платити за індикативною ціною, тому митниця тримала паузу, не виносячи остаточного (паперового) рішення, після якого переговори можна було б продовжувати тільки в суді. Одночасно йшла робота бізнесу із захисту своїх інтересів. Зверталися по допомогу куди тільки могли. Причому Податкова служба, яка надає свою офіційну відповідь упродовж 30 днів, - не найкращий помічник. Адже час тут - буквально гроші, а ще комерційна репутація. Тому звернулися у ЗМІ і навіть до Посольства Білорусі в Україні. До речі, у працівників Посольства Білорусі, на відміну від чиновників ДФС, знайшовся час оперативно зреагувати. Вони відправили офіційну ноту в українське МЗС і запити на ДФС Києва й України.
Ось що говорить із цього приводу особисто Сергій Маєрович, який був безпосередньо задіяний у вирішенні проблеми ТОВ "Поталь" із розмитненням білоруських меблів.
"Імпортними поставками займаємося з 2008 року. Періодично митницю штормить. Але зупинки митниці трапляються не так уже й часто. Сьогодні існує негласне розпорядження, що меблі мають розмитнюватися у співвідношенні 4 дол. за 1 кг вантажу (ще 2018 року коефіцієнт становив 2,2). Якщо ціна декларування нижча, то її просто піднімають. У нас у документах співвідношення 1,7-1,8 дол./кг. І відділ тарифів має погодити правильність цін. У процесі узгодження ми отримали повідомлення: "Ви не можете підтвердити свою ціну, тому ми змушені вам зробити підвищення". Ідеться про усне повідомлення, бо якщо виноситься письмове рішення, ручний режим скасовується. Тоді дорога тільки до суду з прогнозованими додатковими витратами. Тому в нас тиждень стояла машина чекаючи рішення, ми за це заплатимо перевізникові. Ми невелика компанія, ми нічого у держави не просимо. Прохання тільки не заважати. Не створюйте перешкод легальному бізнесу. Запровадьте правила зрозумілі й передбачувані".
От і виходить, що митниця вважає, що спростила життя імпортерові (адже декларує, що всі питання можна вирішити прямо з митним інспектором), а бізнесмен, навпаки, просить пощади: він надав усі необхідні підтверджувальні документи, але підтвердити ціну так і не зміг (так вважає митниця). А як можна достукатися, якщо тобі не відчиняють?
У часи правління В.Януковича в таких випадках допомагав незалежний експертний висновок щодо цін. Його в Україні надає Торгово-промислова палата або ДП "Держзовнішінформ". Обійдеться такий документ замовникові в майже 12 тис. грн без ПДВ і готуватиметься протягом п'яти днів (простою). Але найдивніше, що митний інспектор може взяти експертний висновок до розгляду, а може й не взяти. Для нього і цей документ не є 100-відсотковим доказом ціни. Якась безвихідь. Що в такій ситуації робити?
Собі дорожче
Компанії "Поталь", можна сказати, пощастило, вважає Сергій Маєрович.
"З одного боку, хотілося довести свою правоту і правильність цін, з іншого - це додаткові витрати, час і клієнти. Був момент, коли збиралися навіть погодитися з оплатою цього божевільного тарифу, щоб потім наймати юристів і йти до суду. Але вчора зателефонували брокери і повідомили буквально таке: "Сталося диво, вам знизили тариф". І вони називають співвідношення 2,5-2,7 дол./кг. Офіційний ПДВ за цією поставкою мав становити 24 тис. грн. За рахунок нових коефіцієнтів ми доплатили ще близько 13 тис. А спочатку переплата мала скласти 43 тис. грн. Звісно, після вимоги до оплати 43 тис. грн заплатити 13 тис. уже приємніше. Незначні підвищення, коригування є завжди, але коли це у відсотках до поставки - це одне, а коли змушують платити в бюджет утричі більше - зовсім інше. Якби при платежі 24 тис. грн заправили зверху 4-5 тис., ніхто б не обурювався. Адже простій транспорту сумірний з переплатою".
Загалом, як ви зрозуміли, імпортер погодився із запропонованим йому компромісним рішенням. А також із тим, що, даючи свою згоду, він до суду на підставі ст. 55 МКУ вже не піде, щоб повернути свою переплату. Тобто рішення остаточне й оскарженню не підлягає.
Хоча компанія "Поталь" розмитнила лютневу поставку, але не вирішила проблеми принципово.
"Ми працюємо з трьома білоруськими фабриками. Це рішення щодо однієї. На нього можна посилатися. Брокери сподіваються, що так і буде, оскільки вже є прецедент цього року. Але це ж не гарантія, - справедливо вважає Сергій Маєрович. - Митниця завжди може сказати, що знизила ціну на один пакет документів, а в новій поставці - інші документи, і тому колишньої ціни не буде.
Хоча в документах у нас ціни, за якими ми реально купуємо… Які можуть бути тут коефіцієнти? Та й валютний контракт, перш ніж за ним здійснюється платіж, перевіряється банком. Якщо справді мета ДФС - боротьба із заниженням цін, і митниця підозрює, що ми завозимо дорожчі меблі, нехай міняє процедуру. Зі свого боку ми готові надавати їй документи за тиждень до поставки. Зрештою, нехай зв'язуються з фабриками, перевіряють у них. Робити ж це, коли товар уже на митниці, дуже витратно для бізнесу. Потрібні чіткі й незмінні правила.
Я не розумію, куди штовхають компанію офіційного імпортера? Невже хочуть, щоб повернулися "сірі" і "чорні" схеми? Чи домагаються того, щоб ми взагалі припинили свою діяльність? При такій ціні - 4 дол./кг - нам невигідно возити цей товар. Вона однозначно позначиться на споживачеві. Але тоді й ми станемо менш конкурентоспроможними. Ми не готові терпіти збитки через це божевілля, не прив'язане до реального життя. Якщо меблі робляться в гаражі, то це одна ціна, якщо на великій фабриці, розташованій у спеціальній економічній зоні, - зовсім інша".
Дивно, але виходить, що для української митниці документи - це просто папір, якому вони не довіряють. А якщо це так, то навіщо взагалі імпортер витрачає на них час і гроші? То, може, тоді обходитися без них і просто розраховувати на аналітичні здібності фахівців з індикативних цін української митниці?
"Ми не починали свою діяльність у 2001-2002 роках, коли все, що привезеш, просто розліталося, - продовжує Сергій Маєрович. - Компанія відбулася в 2008 році, і за чотири-п'ять місяців ми віддали в бюджет близько 70 тис. євро. Щонайбіліша схема, у нас було по три-чотири фури поставки. Зараз же обсяги імпорту скотилися до тих, про які я розповідаю. Це не робить нам честі, але такий сьогодні ринок, який споживає меблі. І замість того, щоб хоча б не заважати, нам улаштовують стрес-тести. При таких тарифах нам немає сенсу ввозити. Не готові ми й кредитувати митницю, віддаючи гроші в надії, що суд їх поверне. Навіть сплативши за зниженим індикативом, але з урахуванням простоїв, ми недалеко відійшли за розтратами від повної індикативної ціни".
Як бачимо, в невеликих, але "білих" імпортерів уже катастрофічно знизилися обсяги поставок порівняно з 2008-м. Переплати й затримки на митниці ще більше знизять їхню конкурентоспроможність перед тими, хто, практикуючи "сіро-чорні" схеми, везе товар дешевше і з гарантованими за часом строками поставки. То, може, тоді ринку України "білі" учасники не потрібні? Йому більше підходять "тіньовики" або великі компанії, потенціалу яких достатньо, щоб домовитися з митницею або наполягти на своєму в суді.
* * *
Складається враження, що ДФС влучила рикошетом прямо в ціль, у яку насправді й мітила. Адже в остаточному підсумку вкотре заплатив "білий" бізнес, поповнивши державний бюджет. Заплатила не тільки компанія "Поталь", а й багато інших імпортерів, припертих до стінки. Вони погодилися з підняттям цін декларування, бо порахували, що простої їм обійдуться дорожче.
Таким чином, можна з упевненістю прогнозувати, що споживчі ціни вкотре зростуть, і від цього "сірі" постачальники тільки виграють. А головне, до розміру проблеми зросла невизначеність, - питання цін декларування опинилося в підвішеному стані. Точніше його вирішення залежить від волі митниці. Адже ніхто ж не гарантував бізнесу, що компромісні ціни, до яких опустилися апетити митниці від індикативних цін, застосовуватимуться при черговому розмитненні їхніх імпортних вантажів.
Щоправда, і бізнес не гарантував, що при такому митному сервісі не надасть переваги "тіні" перед "білими" поставками…