ЗА НЕНАДАННЯ ДАНИХ ПРО СВОЇХ БЕНЕФІЦІАРІВ ДО 25 ТРАВНЯ КЕРІВНИКАМ ПІДПРИЄМСТВ НІЧОГО НЕ ЗАГРОЖУЄ
Як відомо, восени минулого року, акурат перед виборами, було прийнято закон "про розкриття бенефіціарів". Закон гучний і досить резонансний, оскільки в Україні практично не водилося великого чи навіть середнього бізнесу, власниками якого були б звичайні громадяни. Натомість у реєстрах юридичних осіб значаться іноземні, зазвичай острівні фірми з назвами, які нічого не говорять, і про чиїх реальних власників можна дізнатися хіба з чуток.
І ось, відповідно до прийнятого у жовтні минулого року закону №1701, впродовж півроку всі діючі підприємства зобов'язані внести до державного реєстру дані про своїх фактичних власників. Точніше, закон використав мутний юридичний термін, який, у підсумку, зіграв невеселий жарт.
Одне слово, сумно це чи смішно, але, чи то через недогляд, чи то зумисне, врешті-решт вийшло так, що ніяких бенефіціарів розкривати не треба. Як і чому так вийшло, спробуємо розібратися докладніше.
Кого спочатку розраховували розкрити?
Отже, 14 жовтня 2014 р. Верховна Рада прийняла Закон №1701, яким:
- запровадила поняття "кінцевий вигодоодержувач" - фізична особа, здатна впливати на управління підприємством як шляхом володіння більшістю його активів, так і призначенням керівництва компанії (наприклад, володінням самою компанією на 25 і більше відсотків);
- усі підприємства, крім державних та комунальних, зобов'язані встановлювати, зберігати і регулярно оновляти інформацію про своїх кінцевих вигодоодержувачів;
- підприємства зобов'язані подавати до державного реєстру дані про своїх вигодоодержувачів, а за невиконання цього обов'язку передбачалася відповідальність для керівників.
Ну й найбільш резонансним став п.2 Перехідних положень Закону, згідно з яким:
"Юридичні особи, зареєстровані до набрання чинності цим Законом, подають державному реєстратору відомості про свого кінцевого вигодоодержувача (вигодоодержувачів), у тому числі кінцевого вигодоодержувача (вигодоодержувачів) їх засновника, якщо засновник - юридична особа, упродовж шести місяців з дня набрання чинності цим Законом"..
Інакше кажучи, згідно з перехідними положеннями, всі приватні юридичні особи зобов'язувалися впродовж шести місяців, тобто до 25 травня 2015 р., подати в держреєстр дані про всіх своїх кінцевих вигодоодержувачів.
Нібито все просто й зрозуміло, і, можливо, масове розкриття фактичних власників справді відбулося б, якби на шляху цієї достойної справи не виросла перепона під назвою Національне антикорупційне бюро України.
Антикорупційне бюро як привід
12 лютого 2015 р. Парламент приймає великий і складний Закон про внесення змін до законодавства для забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро і Національного агентства з питань запобігання корупції.
Дарма що закон немаленький і досить непростий, розглядала його Верховна Рада з другою космічною швидкістю, - знадобилося буквально два тижні, аби законопроект перетворився на офіційний закон України. Не вдаючись надміру в розсипи прекрасних пишних слів похвали за прагнення держави боротися з корупцією, зосередимося на якості реалізації в одному дрібному, ізольованому елементі - що там з бенефіціарами?
А з бенефіціарами, на перший погляд, усе цілком незле, - законодавці прийняли відповідальне рішення називати речі своїми іменами і замість туманного й мало кому зрозумілого "кінцевий вигодоодержувач" упровадили простий і популярний серед широких мас користувачів соціальних мереж термін "кінцевий бенефіціарний власник (контролер)". Відтак повсюди в усіх законах мутнуватий "вигодоодержувач" замінили на більш сучасний "бенефіціар".
А тут на секунду скажемо "стоп" і знову повернемося до п.2 перехідних положень.
Важливий для нас п.2 так само містить вимогу розкривати не "бенефіціарних власників", а "кінцевих вигодоодержувачів". Тобто саме тих, кого в лютому вилучили з усіх законів і, в юридичному сенсі, в сучасній Україні їх просто немає.
Коли так, то виходить, що Закон №1701 зобов'язує діючі підприємства до 25 травня внести до реєстру дані про кінцевих вигодоодержувачів, але при цьому жоден чинний законодавчий акт не дає чіткої відповіді на запитання, кого ж саме треба вносити.
То кого ж треба вносити в реєстр до 25 травня?
Відповідь на це запитання проста і складна водночас. Проста тим, що вносяться тільки "кінцеві вигодоодержувачі", і ніхто інший. Складна ж тим, що ніхто не знає, хто такі "кінцеві вигодоодержувачі" і кого ж, врешті-решт, потрібно подавати.
Очевидно, для відповіді на озвучене запитання треба трохи змістити акцент і поміркувати над дещо іншим запитанням, яке насправді важливіше за решту:
"Чи потрібно діючим підприємствам до 25 травня вносити в реєстр дані про кінцевого бенефіціарного власника?"
Справді, чинна сьогодні ст. 64-1 Господарського кодексу зобов'язує підприємства встановлювати "кінцевого бенефіціарного власника". При цьому другим абзацом цієї статті зазначено, що:
"Термін "кінцевий бенефіціарний власник (контролер)" розуміється у значенні, що вживається в Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".
Закон про запобігання та протидію… справді зараз містить цей термін.
Але чи є в нас закон, який би зобов'язував діючі підприємства до 25 травня подавати в держреєстр дані про своїх "кінцевих бенефіціарних власників (контролерів)"?
А тут усе досить просто - такого закону немає. Багатократно згаданий п.2 перехідних положень до Закону №1701 не зобов'язує діючі підприємства передавати в держреєстр дані про своїх кінцевих бенефіціарних власників. Бенефіціари просто жодного разу не згадані в цій статті Закону.
Таким чином, питання про те, чи мусить діюче підприємство в термін до 25 травня
2015 р. подати дані про своїх бенефіціарних власників, вирішується досить просто: оскільки законодавства, яке б зобов'язувало це робити, в нас немає, навряд чи когось можна всерйоз примусити виконувати вимоги неіснуючого закону.
А як же з відповідальністю за нерозкриття бенефіціарів?
Справді, восени ст. 166-11 Кодексу про адміністративні правопорушення було доповнено відповідною відповідальністю. Цю статтю також змінено законодавством про Антикорупційне бюро, і сьогодні вона має такий вигляд:
"Неподання юридичною особою державному реєстратору передбаченої Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" інформації про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи тягне за собою накладення на керівника юридичної особи або особу, уповноважену діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), штрафу від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян".
Як бачимо, відповідальність передбачається тільки за відмову подати інформацію про кінцевих бенефіціарних власників.
Як ми вже встановили вище, закону, який би зобов'язував діючі підприємства подавати таку інформацію, сьогодні в нас немає. Як і немає відповідальності за ненадання інформації про кінцевих вигодоодержувачів, про яких сказано в п.2 Перехідних положень Закону №1701.
Отож, якщо не буде внесено відповідних змін до закону, керівникам діючих підприємств за ненадання даних про своїх бенефіціарів до 25 травня нічого не загрожує.
Проте слід зазначити, що встановлена відповідальність може настати в інших випадках, ніяк не пов'язаних із 25 травня.
Так, наприклад, у разі наступних змін кінцевих бенефіціарних власників підприємство повинне подати в держреєстр відповідні документи. Це зобов'язання поширюється і на діючі підприємства, причому навіть у тих випадках, якщо зміни відбулися до 25 травня. Правда, при цьому закон не встановлює термінів, упродовж яких ці документи мають бути подані, що загалом знижує перспективи для чистого притягнення до адміністративної відповідальності.
Також слід зазначити, що Кодекс про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність тільки за ненадання даних про бенефіціарів. Але при цьому в законі немає відповідальності за надання помилкових чи навіть зумисне недостовірних відомостей про них.
Крім того, є чимало й інших юридичних нюансів, які практично зводять до нуля перспективи "чисто" притягнути до відповідальності за ненадання інформації про бенефіціарів.
Те, як держава поставилася до питання розкриття бенефіціарних власників працюючих підприємств, навряд чи може номінуватися на потрапляння в якийсь ТОП-10 найкращих заходів тижня. Але особливо примітно, що розкриттю бенефіціарів завадив Закон про боротьбу з корупцією, хоча всім відомо, що саме в системі прихованих бенефіціарів лежить чимала частина багатьох корупційних схем з усілякими тендерами та державними програмами. Очевидно, якщо в держави все ж таки з'явиться бажання навести порядок у цьому питанні, вона має для цього всі потрібні важелі, і шанси ще не втрачено остаточно. Але чи захоче вона це зробити, побачимо вже найближчим часом.