У Дніпропетровську з кінця 60-х років утворилася потужна архітектурна школа, котра успішно конкурувала з московськими й пітерськими колегами. Після розвалу СРСР великі проектні НДІ міста повторили долю держави. Будівництво завмерло, а утворені кількома талановитими архітекторами приватні проектні фірми й майстерні перебивалися незначними замовленнями доти, поки грошові мішки не завершили фактично приватизацію більш-менш привабливих об’єктів.
Лише наприкінці 90-х увагу місцевих інвесторів привернув ринок нерухомості. На той час цілі квартали в центрі Дніпропетровська являли собою жалюгідне видовище: безліч старих споруд із облупленими фасадами, вкриті тріщинами стіни, прогнилі перекриття і практично не реанімованими після закінчення війни інженерними мережами. Ситуація погіршувалася підніманням підгрунтових вод через витікання із водопровідних і каналізаційних труб. Якщо додати сюди активізацію зсувів і цілковиту відсутність у міської влади коштів, то становище, на думку голови Дніпропетровської обласної організації Національної спілки архітекторів України (ДООНСАУ) Андрія Шковири, створилося жахливе. Вихід залишався один — залучити інвесторів, що збігалося з інтересами міської влади та місцевих жителів.
Кому замовляють музику
Будівельний бум охопив Дніпропетровськ лише наприкінці 90-х. На той час у місті вже міцно стали на ноги два десятки архітектурних фірм і майстерень, які виконували замовлення для міст і сіл усієї України. Більше того, дніпропетровські зодчі з завидною сталістю почали перемагати на всеукраїнських і міжнародних архітектурних конкурсах і фестивалях. А 2003 року один із них отримав Державну премію України в галузі архітектури.
У бесіді з кореспондентом «ДТ» проректор із наукової роботи Придніпровської державної академії будівництва й архітектури, Микола Савицький підбив підсумок:
— Сьогодні пропозицій із замовленнями набагато більше, ніж можуть «перетравити» архітектори. Ринок настільки великий, що навіть до нас в академію приходять із серйозними пропозиціями про проектування. Нині в Дніпропетровську склалося кілька сильних архітектурних колективів, котрі сповідують свій стиль, мають власне обличчя. Уперше тут почали проектувати будівництво з моноліту, із застосуванням трубобетонних елементів.
Сказане вище привело до того, що зараз ємність ринку проектних послуг дніпропетровських архітекторів оцінюється в кілька мільярдів... у.о.
Хто замовляє музику
Передусім увагу інвесторів привертав, ясна річ, центр міста. Дивовижно, але поділили його між собою, на відміну від приватизаційного мордобою, досить мирно. Півтора гектара з напівзруйнованими спорудами, але в центрі, дісталися будівельній компанії ЗАТ «АКТА» за 5 млн. грн. із трирічною відстрочкою платежу. Правда, компанії довелося зайнятися переселенням жителів. Інші інвестори, про котрих йтиметься нижче, півтора гектара не купують, але методично відслідковують найласіші місця, після чого житлові будинки там зносять, а на їхньому місці виникають новобудови.
За великим рахунком, проектування будівництва торговельно-ділових центрів, житлових комплексів і просто багатоповерхових житлових будинків замовляють у Дніпропетровську п’ять інвесторів. Передусім, це ТОВ «Перспектива-1», ЗАТ «АКТА», будівельна група «Майстер» під пильним наглядом СП «Інтерглоб», будівельна компанія «Місія» і АТ НПО «Творець». У останньому є невеликі проектні бюро, де архітектори, схоже, творять у найкращих радянських традиціях під тиском замовника-будівельника. Принаймні це засвідчують проведена торік бліда реконструкція місцевого залізничного вокзалу за 30 млн. грн. і зведені безликі житлові будинки.
Озираючись на Москву і Київ, котрі зробили передусім наголос на будівництві житлових багатоповерхівок, дніпропетровські інвестори вирішили піти тим самим шляхом. За обережними оцінками експертів, сегмент будівництва житла в Дніпропетровську нині займає 50%, близько 30 — торговельні й 20% — торговельно-ділові центри. Тим часом, на думку голови ДООНСАУ, споруджувати житлові будинки необхідно в обсягах, які не перевищують 150—200 тис. кв. метрів на рік. Та й ті через високі ціни (1 квадратний метр на околиці без опоряджувальних робіт коштує 220 дол.), низьку платоспроможність населення і негнучку кредитну політику банків довгий час стоятимуть незаселеними. А ціна одного «квадрата» елітного будинку в центрі наблизилася до 800 доларів.
Хто ж його посадить?
Він же пам’ятник
Тим часом, нові житлові комплекси й торговельно-ділові центри споруджують після зносу будинків старої, ще дореволюційної забудови.
Звісно, проблема зі зносом будинків-ветеранів існує, але роздмухали її із мухи в слона явно штучно. Так, до 1992 року в Дніпропетровську офіційно було зареєстровано 22 пам’ятники архітектури. І вони, між іншим, вимагають велетенських коштів на те, аби просто стояти. Коли ж 1992 року складали генеральний план Дніпропетровська, раптом виявилася безліч «нових» пам’ятників архітектури. Чому б і ні, адже під них можна було отримати додаткове фінансування на реставрацію. Тому «накопали» аж 160 пам’ятників архітектури. Правда, нині кусають лікті: бюджетного фінансування практично немає. А недавно один дослідник раптом виявив ще кілька сотень пам’ятників, які не поставлено на облік, не пройшли інвентаризацію і паспортизацію через відсутність на це коштів.
Зрозуміло, робота містобудівників від цього не легшає. Від них вимагають зберегти справді цінну історичну архітектуру, водночас не перетворивши її на фетиш.
До слова, уже мав місце випадок, коли з київського НДІ ІТА відповіли на один із запитів: будинок Х внесено в список пам’ятників архітектури помилково. У бесіді з кореспондентом «ДТ» багато зодчих і головний архітектор Дніпропетровська Ігор Богданов підкреслювали наявність безлічі зацікавлених громадян, «бажаючих придбати великі дозвільні-заборонні особисті повноваження стосовно пам’ятників історії й архітектури». До речі, квартал, викуплений фірмою «АКТА», «заселено» кількома будинками цінної історичної забудови, чиї фасади містобудівна рада змогла лише рекомендувати зберегти, оскільки історичними пам’ятниками архітектури й історії вони не були. «АКТА» не відреагувала, але юридичних порушень у зносі, проте, немає. Зате вибухнув скандал, роздутий зацікавленими особами: знесли останній історичний квартал.
Аби запобігти будь-якому невдоволенню, у новий склад містобудівної ради Дніпропетровська крім 26 відомих архітекторів включили начальника Дніпропетровського обласного центру охорони історико-культурних цінностей, представників управління екології і природних ресурсів, ДАІ, СЕС, начальника інспекції ГАСК, начальника управління земельних ресурсів і голову постійної комісії міської ради з питань містобудування, земельних відносин і охорони навколишнього середовища.
Росіяни йдуть
Судячи з останніх подій на будівельному ринку України, потужні російські корпорації вже звернули увагу на ринок житла в нашій країні. Заробивши величезні гроші на будівництві в Москві, група «Інтеко» й корпорація «Соціальна ініціатива» (активи — 4 млрд. доларів) енергійно відсунули на другий план донецьких і полтавських інвесторів. «Інтеко» навіть створило Московське інвестиційне товариство для інвестиційної інтервенції в Україну. До речі, у Полтаві «Соціальна ініціатива» вже закінчує будівництво мікрорайону загальною площею 50 тис. квадратних метрів.
Учасники дніпропетровського будівельного ринку поки що активно пручаються. Раніше місцеві інвестори успішно протистояли навалі варягів із інших регіонів України, допустивши до себе лише кримську «Консоль», чиї інтереси лобіювало колишнє керівництво УМВС Дніпропетровської області.
У бесіді з кореспондентом «ДТ» мер Дніпропетровська Іван Куліченко випромінював оптимізм:
— ...Стосовно московських інвесторів, вони в нас були, ми також були в Москві. Більше спілкувалися з інвестиційною компанією «Конті», котра вже активно працює на будівельному ринку України. Їхнє входження реальне й можливе, але за умови, що вони гратимуть за правилами й житимуть за законами, які діють у Дніпропетровську. Хочу підкреслити: московське чи українське походження інвестицій — це не головне. Головне: чи корисно це місту й наскільки своєчасно.
Свобода вибору, безумовно, означає відповідальність за прийняте рішення, зокрема й покарання. На жаль, часом вибір роблять кілька людей, а розплачуються дуже довго десятки й сотні тисяч городян...